Незабаром вісім країн колишнього комуністичного блоку стануть новими членами Європейського Союзу. Таким чином дійсністю стане те, що ще до недавнього часу мало хто міг собі уявити. Країни, в яких ще п’ятнадцять років тому панували тоталітарні режими, що придушували основні права людини і свободи, країни, долі яких визначали невеличкі групи людей за допомогою державних партій, що спирались на озброєну силу, стануть складовою частиною першої в історії наднаціональної співдружності, заснованої на дійсно демократичних засадах. І вона поділяє спільні цінності та спільну відповідальність за майбутнє цілого континенту. Умовою, щоб країни Центральної та Східної Європи взагалі могли претендувати на членство в Союзі, було прийняття ними принципів демократії і правової держави.
Східним сусідом розширеного Європейського Союзу буде також Білорусь. Але десять років автократичного панування Олександра Лукашенка привели країну до глибокої політичної ізоляції. Однак вона не мала б поширюватись на тих, хто зацікавлений у співпраці з Європою.
Однією із визначальних ознак підневільного режиму є відмова громадян від громадської активності та їхня замкненість у проявах небайдужої позиції та спільної відповідальності за громадські справи. Саме така ситуація спостерігається і в Білорусі, де громадяни щоденно зазнають порушення своїх основних прав, якими є право на вільне поширення інформації або свобода слова. Переслідування вільнодумних білорусів на роботі або в навчальних закладах стоїть на порядку денному так само, як цільові зміни законодавства. Якщо в умовах підневільного режиму репресії та корупція вважаються суспільно-політичною нормою, то це приводить до поширення думки, що кожний повинен дбати насамперед про себе, що громадська діяльність — безглуздість і що переслідування співгромадян або навіть їх викрадення є результатом тільки їхньої власної легковажності. Однак зовнішній погляд на Білорусь як на суспільство, що примирилося з цією долею, врівноважується низкою активістів або груп, про які президент Лукашенко добре знає. Саме вони є найбільшими противниками корупції та стоять біля витоків процесу спільного волевиявлення, який, зрештою, може перерости у вільні вибори. Іншими словами, вільне майбутнє Білорусі залежить від сьогоднішньої активності незалежних громадянських ініціатив.
На перший погляд Білорусь орієнтується на традиційно тісні стосунки з Росією і мало цікавиться Європою. Однак зростає покоління, яке своє майбутнє бачить саме в Європейському Союзі. До цього покоління насамперед належать ті, котрі намагаються привернути увагу суспільства до корупції, брехні та перекручення офіційної інформації, нехтуючи власним комфортом і дуже часто безпекою. Так само, як у випадку чехословацьких, польських чи угорських дисидентів, йдеться про меншість, вплив якої, можливо, здається незначним, і яка має дуже невеликий шанс на досягнення змін на краще. Мабуть, саме з цього випливає невпевненість і скепсис європейців стосовно долі білорусів і певна безпорадність що виникає перед лицем нового сусіда.
Якщо Європа досі боролася з існуванням режиму Лукашенка насамперед за допомогою його критики та ізоляції, то віднині пора піти назустріч тим, хто прагне до співробітництва та партнерства з нею. У випадку Білорусі цілком очевидно йдеться не про офіційне політичне представництво, але про демократичну опозицію, незалежні ініціативи, студентів і громадян, для яких Білорусь демократична тотожна з Білоруссю європейською.
Отже, за моїм глибоким переконанням, європейці мали б не лише ізолювати офіційних білоруських представників, але передусім відкрити якомога більше своїх програм і фондів для тих громадян, які зацікавлені у співпраці, причому і в тому випадку, коли правлячий режим буде цьому чинити опір. Тільки так всі ми маємо шанс на зміну тяжкого становища та на створення умов для вільних виборів. Чи вирішать на цих виборах білоруси приєднатись або не приєднатись до Європи, залежить від них, і ми маємо поставитись до цього з розумінням. Однак двері повинні лишитись відкритими.
Вірю, що майбутнє Білорусі міцно поєднане з майбутнім Європи, а майбутнє Європи — з майбутнім демократичної та незалежної Білорусі. Вірю, що завдяки партнерству з проєвропейською частиною білоруського суспільства може трапитись таке, що поки що мало хто може собі уявити — Білорусь буде наступною країною колишнього комуністичного блоку, в якій переможе демократія і яка стане складовою частиною об’єднаної Європи.