"Дерево свободи треба поливати час від часу кров'ю патріотів і тиранів, це для нього природне добриво".
Томас Джефферсон, третій президент США
Негативні наслідки від дедалі сильнішої розгубленості дивним чином компенсуються тим, що вона всезагальна. Адже відчуття ущербності виникає переважно через контраст, коли всі навколо нібито красунчики, й тільки ти чомусь лузер. І, хоча факти можуть свідчити, що все не так уже й кепсько, якщо є ті, кому на цей момент набагато краще, вас це не особливо тішить.
Певна річ, публічно ви будете голосно говорити про власне людинолюбство і навіть ставити безліч лайків знайомим та незнайомим людям, у яких у житті відбулося щось хороше. Але в глибині душі однак звучатиме: "Дідько, ну чому ж це прекрасне відбувається не зі мною?". Хоча в глибині тієї ж таки душі ви цілком можете підозрювати, що красива картинка й хвастощі - не що інше як істерика самоствердження і потреба отримати соціальне схвалення у кредит.
Один із таких прийомів - ідеологізація власного побуту, навіть найповсякденніших його деталей. Ідейність поведінки - що показна релігійність. Вона надає масштабу та історичної епічності, переважно, правда, у власних очах.
Розгляньмо докладніше (не вдаючись у політологічні тонкощі), чим, з практичного погляду, є те, що заведено називати сьогодні "ідеологією". Лапки тут цілком доречні з тієї ж причини, з якої шкура змії, скинута після линьки, не може вважатися справжньою змією. Налякати напівтверезого міщанина або міщанку вона ще може, але ненадовго. Так і з нинішніми "ідеологіями". На короткий мітинг і селфі їх ще вистачає, але далі вже все.
Чому на подальше бракує духу? У кризі спочатку гине функціональна важливість системи координат. Самі координати залишаються, але як гарне лушпиння. Потім у схожій послідовності втрачають смисл старі державні інституції. Хоча вони можуть, за інерцією, активно функціонувати ще довго, як курка з відрубаною головою, що бігає по сільському подвір'ї.
Світська (не тільки радянська) влада, замінивши одного разу в історії церковні механізми управління масами на ідеологічні, осучаснила механізм, але залишила незмінною суть алгоритму підпорядкування людей. Він був ефективним, поки існували обставини, котрі його сформували, і магічна тріада "таємниця, чудо, авторитет" дозволяла масово розводити лохів.
Приблизно так само, як розвиток вівчарства знищував екологічну систему полів, а кораблебудування, дерев'яне зодчество та зростання потреби в деревному вугіллі знищували прадавні ліси, екстенсивний розвиток ідеологій "з'їв" той духовний ресурс самовідданості, на якому вони виникли. Це тривало впродовж кількох поколінь. І спершу було не дуже помітним. Традиційні кризи й загибель культур тривають десятки, часом і сотні років. Посилена навколоісторичною брехнею, така деградація не тільки непомітна, а й видається за прогрес.
Але в наш розгублений час, коли пояснення змін уже не встигає за самими змінами, це стає дедалі помітнішим. Річ не в коронавірусі. Епідемії самі собою не викликають криз. Вони тільки холоднокровно валять слабкі місця будь-якої державної системи, яка в благополучний період вирішила, що "та яка різниця". Ну або валять усю систему, це кому як пощастить.
Однаковою мірою це стосується й ідеологій. Або того місця в соціальному організмі, де вони мають водитися. В Україні сьогодні, мабуть, уже жодна дія не обходиться без іменування її ультраправою або ультралівою. І часто це одна й та сама дія. Ці спроби стигматизації досить комічні, бо нікого не ранять і не зачіпають усерйоз. Адже далі назви справа вже взагалі не рухається. Якщо раніше це могло бодай фігурувати як донос грантодавцям, то тепер у них самих неабиякі проблеми з системою політичних координат. Закінчилися казки про "стабільний розвиток", ООН ще гарячково бігає колами по сільському подвір'ї, але їм явно не до нас.
Як відбувається переділ духовних ресурсів? Усі ви бачили картинки, як мародери й вулична шпана у США грабують магазини в ім'я вищої історичної справедливості. Оберемками виносять усе, що під силу нести. Але вже відомі історії з телефонами Apple і товарами з Amazon Go. Перші виявилися заблокованими, за інші чарівним чином обіцяли надіслати платіжки.
Розвиваючи цей образ, скажу, що з "Волмарт" української історії в момент надламу старої політичної системи (зрозуміло, "в ім'я вищої історичної справедливості") найбільш підприємливі й сміливі люди (назвемо їх так) під крики "це все наше!" оберемками винесли більш-менш нарядні ідеї. З якими не тільки самим покрасуватися можна, а й продати теж.
Я назву це мародерством ідеології. Найчастіше люди пальцем об палець не вдарили, щоб ідеологія, від імені якої вони віщають, залишалася життєздатною. Вона їм не належить. А тут ще виявилося, що вона "відключена" і може виконувати лише декоративну функцію.
Ми, взагалі, досить лірико-поетична країна й жорстко мародерська держава. Ліс, корисні копалини, вода, земля, навіть повітря - все грабується як організованими, так і стихійними бандами. Якщо ви думаєте, що не перебуваєте в якийсь банді, то ви просто про це не знаєте. Ви ж виборець? Ну ось. Це не розкрадання, а саме масове мародерство. Просто банда, яка мародерить ліс або землю, наприклад, патріотично обурюється мародерами, наприклад, із Мінздоров'я. І навпаки. Складається враження, що є лише якась невелика, але могутня купка злодіїв, котра грабує боголюбний, багатостраждальний і законослухняний народ. І є відважні борці з корупцією. Тільки їм грошей треба, самі не місцеві, гаманець на вокзалі вкрали. І так 30 років, ага.
Гаразд, підемо від загального до окремого.
Перше. Є проблема зміни політичного клімату і, відповідно, ідейних одежин. Племена, які заселяли території напередодні малого льодовикового періоду (ще в теплі часи) у XIV столітті й принципово дотримувалися попередніх звичаїв господарювання, зіштовхнулися з раптовою нестачею їжі та смертельним голодом. З ідеями й історично-культурним часом відбувається схоже. Друга світова війна завершилася крахом ідей, що панували в Європі та США приблизно пів століття. Глобальний порядок денний, сформований соціалістами й комуністами у 50-х роках минулого століття, сьогодні валиться точно з таким самим гуркотом, сягнувши у своєму розвитку абсурдного апогею. Будь-яка національна держава сьогодні зобов'язана підкорятися міжнародним правилам, що виключають основні засади, на яких ця держава виникла. (Стосовно витоків будь-яких сучасних ідеологій нагадаю лише одну деталь: від часів Великої французької революції аж до середини ХХ століття тероризм був найбільш привабливим втіленням романтичної боротьби за прогрес та світле майбутнє людства.) Історичного часу цьому процесу відпущено зовсім мало. Років через п'ятнадцять нації та культури, які останні 200 років інтенсивно експлуатували наратив сучасних ідеологій, опиняться в нікчемній меншості із суто демографічних причин. Але до того часу дров ще встигнуть наламати.
Нам важливо не стати цими самими "дровами", якщо виявимося втягнутими в реконструкторські ідеологічні ігри. Хоч поки що наше втягування триває досить самозабутньо.
Друге. Ідеологія життєздатна тоді, коли вона втілює в собі якийсь ресурс, за який не просто варто боротися. За який беззастережно варто віддати життя, настільки він особисто (а не абстрактним "усім") важливий. Але річ у тому, що одні й ті самі цінності спочатку можуть сприяти розвиткові, а зі зміною умов існування та обставин виникнення - виконувати протилежну функцію. Майстерність дроворуба-одинака років сто тому була шанована, а тепер - кримінально карана. Це вкрай важко визнати. Наприклад, саме з причин зарозумілої впевненості в духовній перевазі вимерла колонія вікінгів у Гренландії. Досвід безбожних ескімосів їм було переймати не за поняттями.
Якщо про ідеологію мислити раціонально, то спочатку народ емпірично визначає цей один-єдиний ресурс. Саме один, а не як в анекдоті про золоту рибку та мужика, який у відповідь на пропозицію виконати три бажання назвав десяток і сказав: "Це - раз!". Ідеологи минулого не придумували ідеологій із голови, вони тільки ефективно оформляли масовий запит свого часу. Застряглі в цьому часі зазнавали краху.
Третє. Ідеологія насправді не передбачає жодного діалогу. Вона монологічна. Ви або приймаєте її, або ні. Ідеологічні суперечки придумали боягузи, які страшаться дотримуватися принципів особисто, але хочуть придивитися, де можна змародерити результати, тому їх ввічливо називають ревізіоністами. Смисл будь-якого діалогу-суперечки про ваші особисті цінності - це або базарний торг про ціну, за яку ви готові продатися, або підготовка до пограбування, коли ні. Тому діалог у наш час - це безглузде марнування часу. Навіть не тому, що люди не готові продаватися, дуже навіть готові. Просто такі люди нічого не варті. Тому їх просто грабують.
Четверте. Середній клас, що стрімко убожіє, розгублений і переляканий навіть не фактом свого зубожіння, хоч і в цьому приємного мало. Дезорієнтація відбувається через зникнення політичних пояснень, які мотивують і підвищують самооцінку, - навіщо середній клас, взагалі, комусь потрібен. Це називається "екзистенційна криза". Насправді ніхто нікому особливо не потрібен у таких вередливих, ресурсно витратних і малопродуктивних кількостях. Можливо, ви вмієте, наприклад, прясти, чесати і змотувати вовну? Ні? Дуже жаль, але ми з вами зв'яжемося за першої ж нагоди, зразу після закінчення льодовикового періоду.
Залишитися взагалі ні з чим сьогодні означає залишитися наодинці з самим собою, з порожнім інтелектуальним холодильником, який у соціально активні часи був взагалі непотрібен, оскільки всі харчувалися комбікормом з награбованих чужих ідей.
Але середньому класу потрібні заспокійливі заклинання і місце в загальній карнавальній процесії, навіть якщо це "танець смерті". (Приблизно 300 млрд грн бюджетного дефіциту - це саме воно.) Що роблять ідеологічні мародери? Продають у соцмережах старовинні партійні амулети і вуду-ляльки ворогів. Ефективність і пафос - приблизно такі ж, як у восьмитисячної армії інків проти двох сотень конкістадорів, які плювати хотіли на їхні шляхетні марновірства.
Чому це не працює?
Тому що в цього середнього класу насправді немає своєї держави, а є пострадянська, глибинна й мафіозна, яку він сам і обслуговує. Своя держава - це особиста відповідальність. Немає масового бажання боротися чи бодай нести особисту відповідальність за щось, а є бажання отримувати гроші за вишукані плачі, - жодна політична археологія не допоможе. Цей прошарок частково вимре, частково асимілюється у глибинність і мафіозність.
П'яте. Рішучі дії, до яких закликають будь-які сучасні мародери, не передбачають у результаті ваше особисте щастя або хоча б успішність. Мародери гуманно говорять про власне благо як про ваше. Закликаючи боротися, наприклад, за щастя для ваших дітей. Однак народ якось уже зрозумів, що краще все-таки спершу відправити їх за кордон, і надовго. А потім уже поборотися. Але, виходячи з демографії та динаміки показників фертильності, людей, взагалі здатних на фізичні дії, не кажучи вже про дії рішучі, в Україні, та й у всьому євроатлантичному світі, буде все менше.
Жоден ідеологічний ярлик, теза, заклик не достойні вашої уваги, не кажучи вже про реагування. Якщо ви чітко не бачите за ним вашого особистого, життєво важливого інтересу. Якщо немає відчуття повного резонансу з тим, що в глибині душі, але якось незручно вголос.
Зі зрозумілих простих особистих інтересів складається ефективний загальний інтерес. Це і є практична ідеологія країни, громадяни якої будуть у змозі не тільки шляхетно померти (як ми всі звикли), а й неполіткоректно вбити за свої ідеали. Мародерів - передусім.
Більше матеріалів Олега Покальчука читайте тут.