Оскільки всіх суддів у Білорусі призначає на посаду і знімає з неї особисто президент, то про незалежність судової влади годі й говорити. Але останнім часом почалася просто вакханалія обвинувачень за ст. 367 ч. 1 КК РБ «Наклеп щодо Президента Республіки Білорусь».
За цією статтею вже закрито гродненську газету «Пагоня», а її редактора Миколу Маркевича й журналіста Павла Можейка засуджено до позбавлення волі. Нині передано в суд кримінальну справу мінської газети «Рабочи». Її головному редактору Віктору Івашкевичу також загрожує ув’язнення. А недавно таке саме обвинувачення пред’явлено найпопулярнішому політикові Білорусі, лідеру Об’єднаної громадянської партії Анатолію Лебедьку, котрий заявив у своєму інтерв’ю Інтернет-виданню Gazeta.ru, що «Білорусь давно поставляє зброю одіозним недемократичним режимам, і цей бізнес перебуває під особистим контролем президента».
Ясна річ, скоріш за все, у такий спосіб правоохоронні органи й судді Білорусі намагаються продемонструвати своє ставлення до глави держави, але, знов-таки, знаючи білоруські порядки, де без відома Олександра Лукашенка й сухий лист із дерева не впаде, можна припустити, що все це робиться з його схвалення. Підстави для таких висновків дав він сам, коли під час всебілоруської селекторної наради, присвяченої надзвичайному стану в країні з нагоди жнив (!), він заявив із телевізійного екрана на всю країну, звертаючись до міністра преси й інформації пана Подгайнова, мовляв, пора вживати суворих заходів до цих жовтих, коричневих, або як їх там, писак (малися на увазі незалежні ЗМІ), а то країна бореться за врожай, а вони глузування будують... Розберися з ними, нарешті.
Проте вірнопідданим міністрам, певне, навіть не треба давати вказівок. Ще наприкінці березня 2002 року одна з найбільших незалежних газет країни «Народна Воля» написала про те, що австрійська преса підкреслює приватний характер поїздки О.Лукашенка в цю країну. Там також була інформація німецького журналіста Райнгарда Лаутербаха про особу керівника фірми «Австрійські казино» Лео Вальнере, котрий і запросив Лукашенка на відпочинок в Австрійські Альпи. Міністерство інформації негайно винесло офіційне попередження газеті на тій основі, що ця публікація «вводить в оману громадян Білорусі та принижує честь і гідність Президента Республіки Бєларусь». Бачачи всю безпідставність і дурість такого попередження (адже використовувалися вже опубліковані дані з закордонних ЗМІ), головний редактор Йосип Середич подав позов у Вищий господарський суд Білорусі, вимагаючи скасувати попередження, оскільки після двох таких попереджень газета автоматично підлягає закриттю, і... одержав відмову!!!
Бачачи таке «зелене світло», до переслідування демократичної преси долучилися й чиновники нижчого рангу. Так, голова Комітету держконтролю Анатолій Тозік подав у суд на одне з «найгостріших» видань — приватну газету «Наша Свабода», звинувачуючи її за вже знайомою схемою — «захист честі, гідності й ділової репутації». Причому в позові фігурує не тільки газета, а й особисто журналіст Михайло Подоляк. Свої моральні страждання ображений чиновник скромно оцінив приблизно в 120000 доларів. Для порівняння: батьки загиблих у трагедії на Немизі дітей просили в суді за кожну дитину по 50000 доларів. Очевидно, що пан Тозик намагається в такий спосіб не лише компенсувати свої страждання, а й закрити газету.
На думку головного редактора «Нашай Свабоди» Павла Жука, «це звичайне замовлення, яке йде за вказівкою президента. А сама сума позову показує значимість для влади наших матеріалів».
Цікаво, хто наступний?