Затримання й побиття сотень людей, кримінальна справа про міфічну бойову організацію, арешти лідерів опозиції, внутрішні війська й спецтехніка в Мінську - ось далеко не повний перелік дій білоруської влади, спрямованих на придушення протестів проти "податку на дармоїдів". Однак повністю придушити протестну активність білорусів Олександрові Лукашенку поки що не вдається.
Акції протесту в Білорусі не вщухають з лютого. Безпосереднім приводом для протестних виступів став декрет №3 (т.зв. декрет про дармоїдів). Цей документ зобов'язує всіх жителів Білорусі, які протягом як мінімум 183 днів на рік не були офіційно працевлаштовані, сплачувати податок у розмірі 360 білоруських рублів (близько 190 дол.). Тих, хто не сплатить, буде притягнуто до адміністративної відповідальності - їм загрожує штраф або адміністративний арешт.
Перша акція ("Марш розсерджених білорусів") відбулася в Мінську 17 лютого й зібрала від трьох до п'яти тисяч людей. Далі естафету прийняли регіони: у Гомелі, Вітебську, Гродно, Бресті, Могильові, Бобруйську, Барановичах, Молодечно, Орші та інших містах на "марші недармоїдів" щотижня виходили від кількох сотень до півтори тисячі людей. Традиційно аморфна політично білоруська провінція виступів такого масштабу раніше ніколи не знала. Причому до соціально-економічної тематики акцій відразу додалася політична - протестувальники почали вимагати відставки Лукашенка.
Спочатку "маршів недармоїдів" не розганяли, а учасників не затримували. Однак потім влада перейшла в контрнаступ. 9 березня Лукашенко наклав річний мораторій на стягнення "податку на дармоїдів", але одночасно з цією тактичною поступкою президент дав вказівку розібратися з "провокаторами", які готують у Білорусі Майдан. "Нам треба, як родзинки з булки, повиколупувати провокаторів. І відповідати вони повинні за всією суворістю закону", - заявив він.
Масові затримання
Майже відразу після заяви Лукашенка в Мінську й регіонах почалися затримання опозиційних активістів, арешти й обшуки. Уперше з 2015 року, коли Лукашенко взяв курс на нормалізацію відносин із Заходом, активістів не штрафували, а відправляли на "добу", а журналістів масово затримували на акціях протесту.
За наступні два тижні по всій Білорусі були затримані й зазнали адміністративного переслідування (переважно відправлені на "добу") понад 300 осіб. Людей хапали всюди - вдома, на вулиці, на роботі, і щоразу міліція діяла дедалі брутальніше. Політика В'ячеслава Сивчика затримали на похороні дядька; на очах сина міліція побила громадського діяча і політолога Алеся Логвинця (він потрапив до лікарні зі струсом мозку); анархістів, що роз'їжджалися по домівках після дозволеної ходи в Мінську 15 березня, хапали прямо в тролейбусі - співробітники в цивільному витягали їх на вулицю, били, тягли по землі до міліцейських машин та ще попутно "прихопили" кількох звичайних пасажирів.
Негайного ефекту ці репресії не дали. Люди продовжували виходити на "марші недармоїдів", але найголовніше - готувалися до Дня волі 25 березня. Цього дня, коли білоруська громадськість традиційно святкує проголошення в 1918-му незалежності Білоруської Народної Республіки, мала відбутися масова демонстрація протесту в центрі Мінська. Кандидат у президенти на виборах 2010 року екс-політв'язень Микола Статкевич обіцяв вивести на вулиці десятки тисяч людей під гаслами скасування "декрету про дармоїдів" і проведення вільних виборів. Політик при цьому не виключав, що протестувальники не захочуть розходитися й поставлять у місті наметовий табір.
"Бойовики з України"
Одночасно з масовими затриманнями білоруська влада розгорнула інформаційну кампанію проти протестного руху, побудовану на "українському сліді" в нинішніх подіях.
"Останнім часом для білоруського інформаційного простору актуальними стали питання інформаційної гігієни: звинувачення громадян України в можливій причетності до екстремістської діяльності, принизливі визначення на адресу Героїв Небесної Сотні й захисників Революції Гідності", - йшлося в заяві посольства України в Мінську з цього приводу.
Головна теза білоруської державної пропаганди проста: якщо не припинити протестувати, то все закінчиться кровопролиттям, як в Україні. Однак експлуатацією страху білорусів перед українським сценарієм справа не обмежилася.
20 березня Держприкордонкомітет Білорусі повідомив, що через кордон з Україною на білоруську територію нібито намагався прорватися "джип" з озброєними людьми - машину зупинили із застосуванням зброї. Українські прикордонники у свою чергу заявили, що "джип" не перетинав державного кордону України.
Наступного дня, 21 березня, Олександр Лукашенко повідомив про арешт кількох десятків "бойовиків", які нібито тренувалися в таборах зі зброєю. "Один з таборів був у районі Бобруйська й Осиповичів. Інші табори - в Україні. По-моєму, у Литві або в Польщі (не буду стверджувати, але десь там). Гроші йшли через Польщу й Литву до нас. Ми буквально в ці години затримали кілька десятків бойовиків, які готували провокацію зі зброєю", - заявив він під час робочої поїздки до Могильова.
Увечері того ж дня почали надходити перші дані про арешти "бойовиків". Ще через дві доби, 23 березня, КДБ заявило про порушення кримінальної справи за фактом підготовки масових заворушень (ч. 3 ст. 293 КК РБ) і арешт 26 осіб - активістів розпущеної на початку 2000-х спортивно-патріотичної організації "Білий легіон" на чолі з Мирославом Лозовським і молодіжної організації "Молодий фронт" на чолі з Дмитром Дашкевичем. Ситуація склалася парадоксальна: активістів заарештували за підготовку масових заворушень, яких не було. Громадянське суспільство однозначно сприйняло справу про "бойовиків" "Білого легіону" і "Молодого фронту" як фантазію білоруських чекістів.
Як стверджує КДБ, в активістів "Білого легіону" і "Молодого фронту" було проведено 29 обшуків, вилучено цілий арсенал зброї, різну атрибутику батальйону "Азов", Тактичної групи "Білорусь", УНА-УНСО, а також порадники, як вести бойові дії в місті. Щоправда, кадри, показані по білоруському телебаченню, особливої довіри не викликали: на думку експертів, там були муляжі, навчальні гранати, пневматика й мисливська зброя, яку можна вільно придбати у спеціалізованих магазинах.
Ця "зброя" нібито мала бути використана на акції 25 березня. "Планувалося також прибуття бойовиків з України", - стверджували білоруські державні ЗМІ з посиланням на КДБ.
Мінськ на "воєнному стані"
Акція залякування, розпочата владою в наступні дні, може вважатися безпрецедентною навіть за аж ніяк не ліберальними мірками політичного режиму Лукашенка. Напередодні Дня волі вулиці Мінська почали патрулювати бійці ЗМОП з автоматами, автоматники з'явилися й на основних автотрасах країни, а столичним силовикам перекидали підкріплення з регіонів. У ніч на 25 березня опозиційного політика Володимира Некляєва, який повертався до Мінська, зняли з варшавського поїзда й затримали. Вранці 25 березня ЗМОП вдерся до офісу правозахисного центру "Вясна", поклавши всіх долілиць: 57 осіб, включаючи голову "Вясны" екс-політв'язня Алеся Бєляцького і голову Білоруського гельсінського комітету Олега Гулака, було затримано.
Мінськ 25 березня більше був схожий на місто, в якому запровадили воєнний стан. У центрі столиці зосередили величезну кількість сил МВС і внутрішніх військ, усі двори поблизу проспекту Незалежності були забиті автозаками й важкими армійськими вантажівками. На вулиці вивели армійські бронемашини "Лис", водомети Predator Riot Control, штурмові автомобілі для долання барикад "паркан-бар'єр". Низку станцій метро було закрито, рух наземного громадського транспорту обмежено. Щоб пройти до місця збору демонстрантів - майданчика біля Академії наук, потрібно було подолати як мінімум три міліцейські кордони, які пропускали тільки журналістів, а всіх інших розвертали назад. Тих, хто примудрявся просочитися до Академії наук, відразу тягли до автозаків.
Оскільки зібратися біля Академії наук було неможливо, протестувальники почали гуртуватися на підступах до міліцейських кордонів. Основна маса рушила до Академії наук з боку Жовтневої площі і на цьому шляху була зустрінута шеренгами змопівців МВС зі щитами, який повністю перекрив автомобільний рух на головному проспекті Мінська (хоча самі протестувальники на проїзну частину не виходили - їх було небагато, і в цьому не було потреби). Ще одна шеренга змопівців перекрила проспект з боку Академії наук, що виглядало просто абсурдно, бо туди через міліцейське оточення крім журналістів і так фактично ніхто не міг пройти.
Протестувальників почали відтісняти й кидати в автозаки. Відео й фото жорстоких затримань мирних демонстрантів, у тому числі жінок і старих людей, умить облетіли весь світ. Декого серйозно побили. Затримали десятки представників ЗМІ. Британського журналіста Філіпа Ворвіка закували в кайданки, били по обличчю, знущалися, журналістку телеканалу Белсат Катерину Бахвалову вдарили коліном у низ живота, тягали за волосся.
Усього, за даними ЗМІ, у День волі в Мінську було затримано близько 700 осіб: міліція була просто неспроможна прийняти таку кількість людей, тому затриманих ставили обличчям до стіни прямо на вулиці біля РУВС - у такому положенні вони чекали рішень щодо своєї подальшої долі. Значну частину затриманих відпустили без складання протоколів увечері того ж дня.
"Це режим окупації країни"
Опозиційний політик Микола Статкевич, який раніше брав на себе відповідальність за проведення акції 25 березня, на Дні волі не з'явився і взагалі не виходив на в'язок з рідними більш як три дні. Представники МВС і КДБ стверджували, що про долю політика їм нічого не відомо, що неабияк стурбувало громадськість - багато хто боявся, що в Білорусь може повернутися практика фізичної ліквідації опонентів Лукашенка, що вже мала місце в 1999-2000 рр. Однак уранці 27 березня з'ясувалося, що протягом трьох днів Статкевич перебував у СІЗО КДБ як підозрюваний у підготовці масових заворушень.
"По суті те, що ми спостерігаємо, - це режим окупації країни. Те, що влада пішла на таке 25 березня, означає, що Лукашенко просто в паніці", - заявив Микола Статкевич журналістам одразу після звільнення.
Скільки білорусів брало участь у Дні волі, підрахувати неможливо через те, що сконцентрувати свої сили протестувальникам так і не дали. ЗМІ оцінюють кількість демонстрантів у кілька тисяч. З одного боку, це набагато менше тих сил, які були кинуті на придушення протесту. З іншого, це не така вже й маленька цифра, зважаючи на репресії попередніх тижнів, залякування й відсутність лідерів (усі опозиційні політики, потенційно готові очолити протест, були на той момент ізольовані).
Наступного дня на знак солідарності із затриманими 25 березня на Жовтневу площу Мінська вийшли десятки людей. Акцію без будь-якої символіки, плакатів і виступів спікерів розігнали - понад 20 осіб затримали. У Бресті, Бобруйську, Могильові, Мозирі, Полоцьку та інших містах також відбулися нечисленні акції солідарності.
Що далі?
Очевидно, що події 25 березня обернулися великою репутаційною поразкою для офіційного Мінська, що створює серйозні проблеми для подальшого діалогу Лукашенка із Заходом. Хоча МЗС Білорусі заявив, що дії правоохоронних органів були "абсолютно адекватними", події 25 березня мали у світі досить негативний резонанс. США, Євросоюз і представники ОБСЄ засудили невиправдане застосування сили проти мирних демонстрантів. Акції солідарності з білорусами відбулися в Нью-Йорку, Празі, Києві та інших містах світу.
Подальша доля білоруських протестів поки що непевна. Суспільство шоковане діями влади 25 березня і перебуває тепер у розгубленості. Про проведення нових масштабних акцій протесту в найближчі тижні не йдеться, але й крапки в нинішніх подіях ніхто ставити не поспішає, адже протестний потенціал, проявлений білоруським суспільством у лютому-березні, нікуди не зник.