Ситуація в Лівії ніяк не спроможеться дійти свого логічного кінця.
Хоч полковник Муаммар Каддафі щосили відтягує остаточне вирішення давно перезрілої проблеми, очевидно, що перемога Західної коаліції за підтримки ряду арабських держав - лише справа часу. Проте агонізуючий режим Каддафі, який перетворив свою кризу на агонію всієї лівійської держави, може ще піднести чимало «сюрпризів» світовій спільноті. Попри міжнародний ордер на арешт полковника Каддафі, виданий Міжнародним кримінальним судом, протистояння не зменшиться. Адже лівійський диктатор уже давно пройшов точку неповернення й тому має намір уперто боротися до кінця.
Можливо, Західна коаліція робить помилку, не наважуючись ввести спецназ, який «викурив» би Каддафі з його схованки. Адже продовження протистояння лівійського диктатора з народом забере життя ще тисяч людей, котрі прагнуть демократії та справедливості. Полковник Муаммар Каддафі, який стільки років протистояв Заходу, сьогодні аж ніяк не бажає померти як мученик у боротьбі зі світовим «імперіалізмом». Він, як і свого часу його колега Саддам Хусейн, ховається від народної відплати й затягує політичну кризу в Лівії, що мала б шанси закінчитися, якби диктатор знайшов у собі мужність добровільно відмовитися від влади.
Каддафі не скористався шансом залишити Лівію на початку кризи, коли його ще могли б прийняти в арабських країнах. Тепер же шагренева шкіра шансів диктатора катастрофічно зменшується. Але є ще принаймні дві країни - Венесуела й Іран, - які за певних умов могли б надати йому політичний притулок.
Звісно, така втеча не зняла б із диктатора санкцій Міжнародного кримінального суду, але якби друг усіх недругів демократичного світу президент Венесуели Уго Чавес наважився надати Каддафі притулок на території своєї держави, то, можливо, й варто було б дозволити літакові з полковником та його найближчим оточенням залишити Лівію. Адже чим швидше настане фінал цієї історії, тим більше людських жертв вдасться уникнути.
Ймовірно, що на такий випадок Західній коаліції слід було б через дипломатичні канали жорстко поставити Муаммара Каддафі перед вибором: або він найближчим часом публічно відмовляється від влади і виїздить із країни, або ж конфлікт набирає нового виміру й до Лівії вводяться наземні війська НАТО, у тому числі й спецназ. Після цього в нього не залишиться жодних шансів.
Власне, таке вирішення питання цілком може відповідати позиції Африканського союзу, який прагне ненасильницьких засобів врегулювання лівійської кризи. А одним зі способів реалізувати це прагнення є тиск на Каддафі, щоб він відмовився від влади і знайшов собі притулок за межами Лівії.
У такому разі міжнародний ордер на арешт, звісно ж, залишатиметься в силі. Проте у Каддафі з’явиться шанс уникнути долі колишнього президента Сербії Слободана Мілошевича.
Однак справа Каддафі розкриває дисбаланс у роботі Міжнародного кримінального суду. Важко сперечатися, що ордер на арешт полковника виписаний справедливо. Але під ті ж самі види злочинів, які інкримінуються Каддафі, підпадають і керівники Сирії та Ємену, чиї дії у період народних повстань призвели до трагічної загибелі цивільних осіб, які протестували проти диктаторських режимів. Отож цілком очевидно, що міжнародне правосуддя не може бути вибірковим.
Можливо, після повстань «арабської весни» варто говорити не лише про створення міжнародних антитерористичних сил, а й про формування міжнародних антидиктаторських сил швидкого реагування? Їм було б цілком під силу зберегти десятки тисяч життів цивільних людей під час народних повстань проти диктаторів по всьому світу.
Як засвідчив успішний досвід американського спецназу в ліквідації Усами бін Ладена, сили спецназу здатні без втрат вирішити проблему, котра в умовах розголосу забрала б чимало життів. Нині очевидно, що міжнародне право часів глобалізованого світу мусить істотно відрізнятися від аналогічного права минулих часів. Світ не може не реагувати, коли задля збереження узурпованої на десятиліття влади диктатор готовий не лише зруйнувати інфраструктуру й економіку підвладної йому країни, як це бачимо на прикладі Каддафі, а й зовсім не зважає на людські втрати, хоч би якими великими вони були.
Однак найважливіше сьогодні питання - це не що буде з Муаммаром Каддафі, а що буде з самою Лівією після нього. Полковник щосили намагається відтягнути час своєї остаточної поразки, і один із ймовірних варіантів, який його цілком міг би влаштовувати в майбутньому, - поділ країни. Він швидше буде готовий погодитися на такий варіант, аніж втратити свою владу взагалі. Каддафі готовий ввергнути Лівію в повномасштабну гуманітарну кризу, тільки б не відректися від влади.
Тепер уже можна говорити про помилки західних стратегів, які з самого початку, розглядаючи сценарій розвитку подій у Лівії, сподівалися, що він буде тотожний досвідові Тунісу і Єгипту, де народні повстання змогли скинути диктатуру досить швидко і з невеликими втратами. Муаммар Каддафі виявився набагато непоступливішим, ніж Зін аль-Абідін бен Алі і Хосні Мубарак. При цьому він був більш ефективним в ослабленні та розпорошенні сил своїх потенційних противників.
Усі нинішні ознаки лівійського конфлікту вказують на те, що коли до Каддафі не застосувати нетрадиційних методів, то протистояння може перейти в затяжну трагічну стадію, наслідком якої можуть стати регіональна нестабільність, гуманітарна катастрофа і розширення прав та можливостей у Лівії ісламських екстремістів.
Звісно, сьогодні дуже важко точно передбачити напрям, у якому рухатиметься Лівія, і сценарії розвитку подій, але факт залишається фактом: там уже не перший місяць триває громадянська війна й гинуть люди. І все залежатиме від того, чи вдасться найближчим часом так або інакше нейтралізувати полковника Каддафі…