Президентські вибори у Франції, що мають неабияке значення для стратегічного напрямку розвитку цієї країни та майбутнього Євросоюзу, виходять на фінішну пряму.
Перший тур виборів - у неділю, 23 квітня. Якщо він не виявить переможця серед 11 зареєстрованих кандидатів, то 7 травня відбудеться другий етап голосування. Все може статися, але, за даними соцопитувань, лідерами перегонів є Марін Ле Пен і Еманюель Макрон: кожен має близько чверті прихильників серед французьких виборців. В аутсайдерах - республіканець Франсуа Фійон, соціаліст Бенуа Амон, ліворадикал Жан-Люк Меланшон. Вочевидь, французи відчувають вже певну втому від представників традиційних партій, які чергуються при владі.
Дебати у Франції наштовхують на парадоксальну на перший погляд думку - до нащадків генерала де Голля з його ідеєю повної незалежності Франції у міжнародній політиці більше подібні соціалісти, ніж такі лідери неоголлістів як Франсуа Фійон і Ніколя Саркозі.
Останні всіляко наголошують на необхідності домовлятися з Росією, висловлюються за доцільність зняття санкцій, аби не мати конфліктних відносин із сильною у військовому плані державою. Очевидно, що правоцентристи побоюються Москви, а відтак у їхній позиції відчувається слабкість, бажання трактувати міжнародне право залежно від поточного зиску від ситуації та уникати гіпотетичного протистояння з потужнішою країною.
Натомість соціалісти - і непопулярний президент Франсуа Олланд, і кандидат у президенти Бенуа Амон - наголошують на неприйнятності порушення міжнародного права та кордонів і висловлюють готовність іти на обмежувальні заходи. Соціалісти підхопили ідейний спадок генерала і вважають, що Франція, обстоюючи засади міжнародного права, може і повинна мати свою позицію, не боячись протистояти найпотужнішим гравцям світового стратегічного простору.
Тож якби протягом останніх років у Франції президентом був не Ф.Олланд, а один із правоцентристів, які побоюється Росії, нормандський формат був би чимось іншим, ніж він є зараз. І Україні не варто цього недооцінювати.
Результати праймериз правоцентристських сил показують, що колишній президент Франції Ніколя Саркозі має невелику популярність серед французів. Лідером праймериз став колишній прем'єр-міністр Франсуа Фійон, посунувши екс-прем'єра Алена Жюппе на друге місце.
У типово голлістському дусі Фійон виступає за те, щоб Франція посіла перше місце в оновленні Європейського Союзу і сприяла б розумінню європейськими країнами нагальності створення такої Європи, яку поважали б основні партнери, особливо США і Китай. На його думку, Франція повинна бути рушієм відродження ЄС.
У своїй програмі, формулюючи стратегію оновлення Європи, Фійон говорить про безпеку громадян з ефективними кордонами, про контрольовану імміграцію і автономну оборону; економічний і фінансовий суверенітет через трансформацію євро в резервну валюту; інвестиції, інновації й дослідження заради великих європейських проектів та розбудови суспільства знань.
Стосовно імміграції Ф.Фійон висунув пропозицію зафіксувати в Конституції принцип, згідно з яким імміграція залежатиме від можливостей Франції прийняти та інтегрувати іммігрантів. Парламент щороку встановлюватиме квоти імміграції і визначатиме регіони світу, з яких Франція захоче прийняти іммігрантів.
Фійон є голлістом, отже сприятливим для Москви, але тільки тією мірою, якою інтереси Франції не будуть загрожені. Для Фійона ізоляція РФ не є рішенням і може лише ще більше утвердити Росію в її нинішній позиції. На думку багатьох представників французької політичної еліти, історично склалося так, що Франція і Росія мають зв'язки у багатьох сферах, а російське мистецтво, передусім література, викликає проросійський тропізм.
Корупційний скандал, який спалахнув довкола фіктивного працевлаштування Ф.Фійоном своєї дружини і дітей, істотно знизив його рейтинг і перекреслив президентські перспективи.
Малоймовірно, що наступним президентом Франції стане й представник соціалістів Б.Амон. Незважаючи на особливості його програми, над цим кандидатом тяжіє загальна поточна ситуація в країні: спостерігається падіння популярності соціалістів через незадоволення діяльністю уряду і президента-соціаліста Ф.Олланда. Рейтинг останнього впав великою мірою через те, що йому не вдалося подолати безробіття, і через загальну ситуацію з безпекою у зв'язку з низкою терактів у Франції.
Б.Амон пропонує запровадити безумовний базовий дохід у розмірі 750 євро для всіх повнолітніх французів. Невідомо, наскільки вдалося б це реалізувати, проте показово, що вже нині у Франції набули розповсюдження різноманітні програми соціальної допомоги за всіма напрямами. Крім того, Амон вважає, що Франція прийняла замало мігрантів. Тому він за те, щоб запровадити "гуманітарні візи" для біженців, що дозволило б мігрантам законно прибути до країни для тимчасового проживання й захисту.
Та для багатьох французів ця ідея неприйнятна з огляду на нещодавні теракти і невдоволення тим, що біженці й іммігранти отримують різноманітні види соціальної допомоги, а пересічні французи сплачують чималі податки. Це, зокрема, є однією з причин зростання популярності "Національного фронту" на чолі з М.Ле Пен, яка виступає за протилежний підхід до іммігрантів та міграції у Францію.
Наразі невідомо, скільки точно мають прихильників "Національний фронт" та його очільниця. У певних колах у Франції незручно повідомляти, що голосуєш за Ле Пен, щоб уникнути закидів у потуранні занадто ксенофобській і радикальній, на думку багатьох французів, течії. Деякі французи просто не зізнаються в симпатії до цієї партії. А тим часом популярність лідера "Національного фронту" пояснюється кількома чинниками.
По-перше, М.Ле Пен осучаснила цей рух і зробила його трохи більш прийнятним, ніж він був за часів її батька Жана-Марі Ле Пена, який заснував партію 1972 року. Вона працювала над тим, щоб антисемітизм і гомофобія, притаманні "Національному фронту", відійшли в минуле, а протекціонізм громадян Франції та їхня безпека стали наріжним каменем політичної програми. Заради цього вона навіть пішла на конфлікт із власним батьком, але реформи додали їй політичних прихильників.
По-друге, протягом останніх років безпекова ситуація у Франції зазнала докорінних змін: після терактів у Парижі 2015-го і в Ніцці 2016-го запанувала атмосфера небезпеки й незахищеності. Втім, перед Францією вже давно постала проблема її деяких передмість, де проживає багато громадян переважно іммігрантського походження, серед яких чимало безробітних і соціально неблагополучних осіб, що вживають наркотики і пиячать.
Загалом, для пересічних громадян актуальнішими є питання внутрішньої політики, ніж зовнішньої. Коли М.Ле Пен закликає визнати, що приєднання Криму було законним, і зняти санкції з Росії, маємо усвідомлювати: для більшості французів Україна є далекою країною, бідною і занадто корумпованою. Країною, яку деякі французи зневажливо називають білою Африкою. Це треба враховувати і розуміти, на що саме французи звертатимуть увагу в передвиборних гаслах Ле Пен, а на що - ні.
Марін Ле Пен також стала фігуранткою кількох скандалів. Втім, для її рейтингу вони не матимуть таких наслідків, як у випадку Ф.Фійона. Давно вже пишуть про кредит, отриманий М.Ле Пен від банку, пов'язаного з Росією, проте цей факт не стосується французького бюджету і безпосередньо інтересів французів.
Серйознішим є звинувачення в нецільовому використанні коштів Європарламенту. Втім, знову ж таки, це не гроші французького національного бюджету. До того ж виборці Ле Пен якраз таки підтримують антиєвросоюзівську налаштованість цієї політичної сили, тому ці факти не відштовхують прихильників від лідера партії, як це сталося з Ф.Фійоном.
У разі перемоги Марін Ле Пен французька політика ввійде у період турбулентності. Ле Пен здатна розпочати процес виходу Франції з НАТО. Нагадаємо, що Париж уже має досвід виходу і повернення до військових комітетів альянсу.
Поки що неможливо прогнозувати, чим саме стане ЄС, якщо до влади прийде Ле Пен. Вона може оголосити і провести референдум щодо членства в Євросоюзі, а після Brexit ніхто не візьметься прогнозувати результати такого референдуму: Париж є одним із співзасновників та одним з основних акторів у ЄС, і його вихід позначиться на стабільності союзу. Та щонайменше - Ле Пен потурбується про відновлення прикордонного контролю всупереч Шенгенській угоді.
Втім, вона не зазіхатиме на соціальний захист французів і не вдаватиметься до значного скорочення працівників, хоча, безперечно, змінить політику щодо іммігрантів - саме цього й очікують від неї виборці. Її висловлювання про Росію дають уявлення про загальну стратегію стосовно України: цілком імовірно, що Ле Пен вважатиме за недоцільне продовжувати санкції проти РФ і визнає приєднання Криму законним.
Прораховувати сценарії розвитку подій після ймовірного приходу до влади Ле Пен майже неможливо. Та в разі поразки вона зробить належні висновки і продовжить реформувати свою партію, чимдалі більше наближуючи її до традиційної правоцентристської партії і зменшуючи радикалізм. У результаті впродовж наступних років її партія може посилитися, а сама вона, будучи в середньому віці, має шанс іще кілька разів брати участь у виборах президента.
Колишній міністр економіки Еманюель Макрон - найбільш вірогідний переможець президентських виборів. Та після приходу до влади він не матиме політичної партії, на підтримку якої міг би розраховувати: є лише заснований ним 2016 року рух "Уперед", означений як "ні правий, ні лівий".
Переконаний прихильник посилення Євросоюзу, фахівець з питань економіки та фінансів, Макрон цілком здатний надати нового імпульсу ЄС і принести довгоочікувані зміни всередині Франції. Французи чекатимуть від нього насамперед подолання безробіття та полегшення податкового тягаря. Цього він обіцяє у своїй програмі домогтися скороченням податку на житло та поліпшенням ситуації з бюджетом.
Його фіскальна програма цікава і для правої частини електорату, і для лівої. Зокрема, заможні прошарки французького суспільства були роздратовані запровадженим соціалістами податком на багатство. Тому Е.Макрон пропонує податок реформувати: він займає середню позицію між правими, які хочуть податок скасувати, і соціалістом Б.Амоном, який, навпаки, через збільшення цього податку планує фінансувати загальний прибуток для всіх.
Безперечно, французи чекають на зміцнення безпеки. І Макрон, розуміючи, що через посилення тероризму у світі та непередбачуваність терактів врегулювати ситуацію лише власними силами не вдасться, анонсував серйозне посилення співпраці з європейськими розвідувальними службами та поліцією.
Еманюель Макрон, ставши президентом, обстоюватиме насамперед інтереси Франції та ЄС, спиратиметься на додержання правових засад. Він за розширення санкцій проти Росії, якщо не буде прогресу у втіленні Мінських мирних угод на Сході України, однак водночас - і за постійні переговори з Москвою.
За умови успіху наших реформ Макрон і далі підтримуватиме Україну. Але нескінченні корупційні скандали в нашій країні навряд чи спонукатимуть його до цього: навіщо допомагати неуспішній країні, що на десятиліття загрузла у кланово-олігархічній боротьбі. До того ж Україна не є пріоритетною сферою національних інтересів Франції.
Виборці чекатимуть від нового президента розв'язання французьких проблем, а не витрачання коштів на допомогу корумпованим країнам. І Еманюель Макрон буде змушений прислухатися до них більше, ніж будь-який президент Франції, оскільки він не має традиційної підтримки політичної партії.