Двічі відхиливши президентський законопроект про відправку українського контингенту в Ліберію, парламент, схоже, поставив жирний хрест на цих планах. Випадок безпрецедентний в українському політичному житті: досі Верховна Рада жодного разу не виступала проти участі України в миротворчих операціях ООН. Безумовно, в цьому рішенні парламентаріїв немає трагедії: суспільство, позицію якого представляють депутати, має право вирішувати, в яких миротворчих операціях брати участь українським солдатам. Це нормальний демократичний процес. Наразі ж нас цікавлять мотиви, якими керувалися чотири фракції, що відмовилися голосувати за президентський законопроект, — КПУ, «Наша Україна», БЮТ, СПУ.
У попередньому номері «ДТ» докладно аналізувало позицію української влади, яка виступає за відправку наших солдатів у цю нестабільну африканську країну. А сьогодні ми пропонуємо точку зору сторони, не згодної з рішенням українського Президента. Отже, чому фракції КПУ й «Нашої України» відмовилися брати участь у голосуванні за рішення Президента відправити українських миротворців у Ліберію?
Ігор АЛЕКСЄЄВ,
фракція КПУ:
— Наша позиція грунтується на двох посилках. Перша: поки не буде вирішено питання з відкликанням військового контингенту України з Іраку, ми не голосуватимемо за відправку військових у Ліберію. Друга: ми вважаємо, що спершу слід вирішити питання забезпечення й підвищення боєздатності Збройних сил в Україні. Тільки після цього можна говорити про участь українського миротворчого контингенту в складі сил ООН у будь-якій країні світу. Зокрема й у Ліберії.
— Але аргументація прибічників відправки українських солдатів у Ліберію саме на тому й грунтується, що їхня присутність у складі миротворчого контингенту ООН дозволить одержати Міноборони необхідні кошти, які підуть, зокрема, й на підвищення боєздатності Збройних сил України...
— У такому разі постає запитання: чому Сполучені Штати, за нашою інформацією, так активно сприяли тому, щоб питання відправки контингенту в Ліберію було вирішене позитивно?
— І яка, на вашу думку, відповідь?
— Сполучені Штати, як і раніше, продовжують диктувати і нав’язувати керівництву нашої країни свою політику. Це стосується й Іраку. Ви чудово знаєте, під яким тиском відбувалося голосування про відправку українського контингенту в Ірак. Хотілося б наголосити: коли керівники оборонного відомства з гордістю заявляють, що Україна посідає перше місце за кількістю військових, які беруть участь у різних миротворчих операціях в усіх куточках земної кулі, наша фракція вважає, що цим не можна пишатися. Жодна цивілізована країна не може пишатися тим, що її військовослужбовці беруть участь у миротворчих операціях у всьому світі й цим наражають своє життя на небезпеку.
— Ви кажете, що Сполучені Штати нав’язують українській владі свою політику. Як же тоді бути з російською владою? Адже цього тижня росіяни вирішили відправити в Ліберію сорок військових...
— Але Росія не бере участі в операції в Іраку. Україна вже послала в цю країну півтори тисячі своїх військових. Понад те, ми з Петром Симоненком ще у жовтні внесли в парламент законопроект, яким передбачено скасування рішення Верховної Ради про схвалення рішення Президента відправити в Ірак контингент. Поки що, на жаль, цей законопроект не внесений до порядку денного.
— Чому фракція комуністів виступає проти військової присутності України в Іраку?
— Передусім ми вважаємо, що там нині немає українських інтересів. Відправка українського контингенту в Ірак — яскраве підтвердження того, що українське керівництво продовжує діяти не згідно з національними інтересами, а у фарватері національних інтересів Сполучених Штатів.
— А хіба нормалізація відносин зі Сполученими Штатами не відповідає національним інтересам України? Крім того, перспективи взяти участь у відновленні Іраку в України з’явилися тільки після відправки контингенту в Ірак...
— Малоймовірно, що американські й британські компанії поділяться з українськими. Навряд чи якісь комерційні інтереси українських компаній буде враховано в Іраку. Можливо, мінімально.
— З яких іще причин фракція комуністів виступає за виведення українського контингенту з Іраку?
— Ми вважаємо, що рішення послати контингент в Ірак ухвалювалося без достатніх юридичних підстав: не було рішення Ради Безпеки ООН про відправку миротворчого контингенту в Ірак.
Ігор ОСТАШ,
фракція «Наша Україна»:
— У нас були різні погляди на відправку миротворчого контингенту в Ліберію. Але під час засідання фракції більшість висловилася проти.
По-перше, приймаючи рішення, депутати виходили з міркувань безпеки українських військових. У питанні миротворчих операцій ми повинні рівнятися на демократичні країни. Вони зазвичай не приймають рішень про відправку своїх контингентів у ті гарячі точки, де люди відразу ж потрапляють у бойові дії, тож є велика загроза життю.
Безумовно, миротворчі контингенти завжди посилаються в гарячі точки. Але гарячі точки бувають різної температури. Ліберія — гаряча точка високої температури, що збільшує ризик для життя наших солдатів. До того ж, ця африканська країна — приклад невдалої діяльності ООН у царині миротворчих операцій...
Друга причина, яка, на погляд нашої фракції, дуже серйозна, — це сама проблема миротворчих контингентів. Зокрема Ірак виявив, що існують серйозні проблеми у Збройних силах України. Я вважаю: перш ніж приймати рішення про участь у миротворчих операціях, треба дуже серйозно проаналізувати те, що сталося в Іраку, чому гинуть люди, котрі не повинні гинути, який там психологічний клімат. І взагалі, який сьогодні реальний стан Збройних сил України в цілому.
Гадаю, це питання треба ставити на сесії Верховної Ради.
Ще один аргумент, що звучав серед депутатів: чи справді існує політична доцільність у присутності українських миротворців у Ліберії — чи йдеться про звичайнісіньке «заробітчанство» з підвищеним рівнем ризику?
Досить ілюзорна й економічна аргументація відправки нашого контингенту в цю африканську країну. Безумовно, ми маємо певні інтереси, пов’язані з Ліберією. Але сьогодні говорити про якісь дивіденди важко, оскільки це дуже нестабільний регіон, і рівень економічного ризику тут надзвичайно високий. Понад те, не слід забувати, що наша попередня участь у миротворчих операціях практично не дала реальних результатів нашим компаніям.
Вважаю, що сьогодні не треба гнатися за кількісними показниками участі в миротворчих операціях ООН: ми вже давно обігнали майже всіх європейців. І я не думаю, що коли ми не відправимо український контингент у Ліберію, то це якось позначиться на іміджі України або на нашому співробітництві з ООН.
Є ще одна проблема, про яку я хотів би сказати, — про механізм ухвалення рішення. Мені здається, що, перш ніж приймати рішення про відправку наших солдатів, треба проводити попередні політичні консультації. У цьому ж випадку Президент України прийняв рішення одноосібно. Хочу нагадати: навіть рішення про відправку контингенту в Ірак пройшло з невеликою кількістю голосів. Відчувається, що парламент негативно ставиться до таких рішень.
Передусім воно мотивується тим, що українське суспільство справді проти таких миротворчих операцій. І депутати повинні реагувати на настрій своїх виборців, оскільки це аксіома політичного буття. У цьому плані показово, що навіть окремі депутати з парламентської більшості виступають проти. Приміром, чотири депутати із фракції НДП.