UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЛЕОПОЛЬД УНГЕР: «БУДЕМО СПОДІВАТИСЯ, УКРАЇНА ВИХОДИТЬ ІЗ ЛЕТАРГІЇ»

У бельгійському біографічному довіднику «Le Dictionnaire des Belges» можна знайти таку інформацію: «Унгер Леопольд...

Автор: Тетяна Силіна

У бельгійському біографічному довіднику «Le Dictionnaire des Belges» можна знайти таку інформацію: «Унгер Леопольд. Псевдонім — Paul Mathil. Журналіст. Спеціалізується на проблематиці європейських комуністичних країн. Завдяки своїм інформаційним джерелам і аналітичним здібностям виконує функцію інспіратора для значної частини західноєвропейської преси». Багаторічний співробітник бельгійської газети «Le Soir» і польської секції «Радіо Свобода» — «Radio Wolna Europa», автор «International Herald Tribune» і «Gazety Wyborczej», відомий публіцист і друг Літературного інституту в Парижі, автор декількох книг, Леопольд Унгер народився 1922 року у Львові, до Другої світової жив у Румунії, 1969 р. емігрував у Бельгію. Повний сил і енергії, 80-річний журналіст — свідок багатьох історичних подій. Наприклад, він був кореспондентом на Кубі під час кризи 1962 р.

До Києва пан Унгер приїхав на запрошення посольства Польщі, формальним приводом для візиту стало відкриття виставки польської наукової книги. Адже останні тридцять років, до кінця існування журналу і смерті його видавця Єжи Гедройця, пан Унгер був співробітником знаменитої паризької «Культури».

— Ця виставка і моя на ній присутність не випадкові: «Культура» завжди дуже конкретно займалася проблемами України. Наш журнал був першим польським виданням, котре порушило питання необхідності відмови від визнання Львова і Вільно польськими містами (уперше без тиску Москви), оскільки без цього поляки не зможуть ідентифікувати польськості Вроцлава і Щецина.

Це було ще 1952 року, тобто 50 років тому. «Культура» пішла значно далі і до кінця свого існування пропагувала тезу про надзвичайну важливість незалежності України — з одного боку, для стабілізації більшої частини Європи, а з іншого — для блокування імперських настроїв Росії. І «Культура» робила висновок, що польсько-український союз буде одним з елементів стабілізації та європеїзації всього регіону. Наш журнал пропонував полякам гасло, абревіатура якого звучить УЛБ — «Україна—Литва—Білорусь». Звісно, до них потрібно додати ще й Росію. «Культура» вважала за необхідне роз’ясняти, що таке польська східна політика. Що за умови інтеграції Польщі з Заходом необхідним є і паралельний союз зі східними сусідами. У «Культури» були дуже високі амбіції — створення в Польщі центру діяльності та впливу на демократизацію східних сусідів, причому набагато більшою мірою, аніж це дозволяла польська економіка.

Сьогодні ми є свідками того, як політика зближення робить зигзаги. Обидві країни хотіли б діяти так, як пропонував Гедройць, але національна пам’ять береже великі кривди по обидва боки. Гедройць казав, що Польща живе двома трунами — Пілсудського, котрий був творцем незалежної польської держави 1918 року, і Дмовського — творця іншої національної концепції Польщі. Якби Гедройць сьогодні був живий, то сказав би, що Україна теж не повинна жити трунами. Що обидві країни повинні жити інакше.

— Чи не відчуваєте ви розчарування, говорячи сьогодні про Україну?

— Розчарування зазвичай охоплює тих людей, які на багато що сподіваються. А я навчився стриманості і скептицизму. Хоча, звісно, деякою мірою Україна розчарувала. Я не знаю, чи були у вашої країни шанси для великого стрибка відразу ж після розпаду СРСР, адже вона, на відміну від Польщі, мала за спиною не сорок років комунізму, а сімдесят. Однак це не виправдує спізнювання України. Ще кілька років тому у вашої країни був величезний зовнішній кредит довіри і деякою мірою вона цей кредит розтринькала. Я розумію, що процес трансформації у вас значно важчий, аніж у колишніх сателітів СРСР. Однак упевнений, що багато помилок усе ж можна було б уникнути. Гадаю, дуже нелегко буде Україні знову домогтися подібного кредиту. Та, звісно, це не означає, що не слід намагатися знову його отримати. В Україні має пройти великий процес трансформації, внутрішніх реформ. І ніхто за українців ці реформи не проведе.

Зараз деякі політики на Заході вважають, що таке запізнення України є навмисним, частиною внутрішньої української політики. І поки що ваша декларація про майбутню інтеграцію в НАТО сприймається з великим скептицизмом.

— Чому? Тому що в Україні не бачать реальних реформ і помітного наближення до західних стандартів чи тому, що зараз для країн альянсу не дуже підходящий момент для подібних заяв із боку України і просто непотрібен додатковий головний біль? Адже хоч би як пан Путін лояльно ставився до українських інтенцій, однак він заявив, що ставлення Росії до розширення НАТО залишається старим, тобто негативним.

— Якби відома заява України була проголошена хоча б 10 вересня минулого року, за 24 години до відомих подій 11 вересня, то, гадаю, її було б сприйнято інакше. Тож сам час проголошення Україною своїх намірів викликає деякі запитання і сумніви. Крім того, Україна ще дуже далека від стандартів НАТО.

— Набагато далі, аніж, скажімо, Румунія чи Болгарія?

— Тут важко судити, оскільки при подібному порівнянні використовуються вже зовсім інші критерії. Та це дуже цікаве питання. Від деяких українців я чув, що вашій країні вистачить п’яти років для вступу в НАТО. Я вважаю, що цього терміна недостатньо. Я взагалі не говорив би про терміни. А якщо ви все ж порівнюєте себе з Румунією та Болгарією, то їхні внутрішні реформи, їхнє бажання набагато більші, аніж українські. До того ж слід врахувати і політику НАТО, його стратегічні інтереси. Румунія та Болгарія для альянсу більш «стратегічні», вони вже сьогодні оперативні і, як відомо, дуже допомогли під час операцій на Балканах.

Україна висунула ініціативу зближення з альянсом у дуже складний час — не лише для неї самої, а й для Заходу. Очевидно, що розстановка сил у світі після 11 вересня дуже змінилися.

— Ви вважаєте, що світ дійсно змінився, що це необоротні зміни, а не тактичні маневри?

— Зараз відбувається повна зміна пріоритетів Америки, яка нині ставить на перше місце війну з тероризмом і відкидає всі інші проблеми. Це, звісно, в якийсь день закінчиться. Та щось може і залишитися. Наприклад, партнерство з Росією. І місце, яке РФ і Путін зайняли в американській стратегії після 11 вересня. Можливо, також, що Америка повернеться до своєї старої політики союзництва, до НАТО. І партнерство з Росією може пережити цей момент. А може, й не пережити.

11 вересня НАТО виявилося практично не готовим до дії. І тепер альянс намагається адаптуватися до нових викликів. Тож всі чутки про смерть НАТО передчасні. Тепер його ворогами будуть тероризм, наркотики, регіональна дестабілізація. І коли, як і сьогодні, Росія залишатиметься улюбленим партнером Америки, то НАТО діятиме далеко за межами трансатлантичного простору. А коли таке партнерство з Росією не відбудеться, то НАТО повернеться до старої моделі союзництва, до початкової ситуації. Сьогодні ніхто не вважає, що Росія становить загрозу. Але світ такий, який він є, і треба бути до всього готовими.

Зараз Росія проводить дуже делікатну політику щодо НАТО. Однак, звісно, вона дуже невдоволена тим, що Україна прагне увійти в альянс.

— Проте офіційна реакція Кремля на українське рішення була дуже м’якою.

— З одного боку, Путін не може протестувати проти політики суверенної держави, з іншого — російський президент дуже хоче змінити НАТО. Ви, напевно, пам’ятаєте, як Москва протестувала, коли в НАТО прямувала Польща. А тепер Путін каже, що коли країни Балтії хочуть приєднатися до альянсу, то це їхня справа, суверенних держав. І це не безневинний крок: Росія зацікавлена, щоб НАТО було більш політизованим за рахунок його військової складової. І що більше слабких країн віллються в НАТО, то слабшим буде сам альянс. Росія взагалі хотіла б, щоб НАТО стало військовим органом ОБСЄ. Чому? Тому, що в ОБСЄ вона має право вето. До такого, звісно, не дійде, але це не означає, що Росія не буде цього домагатися.

Путін перебуває в непростій ситуації, у нього немає вибору. Він розуміє, що попереднє розширення НАТО і наступне, намічене на листопад, напевно послабить Росію, але не може цьому опиратися. І йому дуже тяжко це прийняти. Я гадаю, що він збирається діяти відповідно до принципу «якщо не можеш когось побити, то об’єднайся з ним». Крім того, Путін зараз у таких хороших геостратегічних взаєминах з Америкою, що не може заперечувати проти її нинішніх дій. Російський президент чудово розіграв 11 вересня. І за все те, що він зробив для Америки, за його тиху нейтральність у питанні розширення НАТО він сподівається здобути два призи. По-перше, дуже хороше місце в самому НАТО — престижне і стратегічне. Для Путіна дуже важливо, що його сприймають як рівного. Крім того, він отримує можливість впливати на деякі рішення НАТО. По-друге, у Путіна дуже великі амбіції, і для їхнього задоволення йому необхідні інвестиції, технології і зменшення військових витрат до рівня, який здатний витримати російський бюджет. І в цьому секрет укладеного між Америкою та Росією договору щодо зменшення ядерних арсеналів. За свій пообідній виступ 11 вересня Путін отримав і отримає дуже багато. Не виключено, що в цьому пакеті може бути і зменшення кредиту довіри до України.

Та головною причиною ваших невдач є усе ж ви самі. Проблема в тім, що Україна увесь час чогось чекає. І сьогодні у вас хоч із ким поговори — всі чекають президентських виборів. Але ж не можна нескінченно чекати. Треба щось робити.

Україна вже зробила свій вибір — це Європа. Декларація Президента Кучми, якщо вона взагалі має якесь значення, свідчить, що Україна тепер зовсім не є нейтральною. Вона тепер прозахідна країна. Україна не перебуває в ізоляції. У неї дуже добрі відносини у світі. Звісно, не слід легковажно ставитися до дистанції, що відокремлює вашу країну від Європейського Союзу та його стандартів. Однак я не знаю жодного західного уряду чи країни, які не погоджувалися б із приналежністю України до західного табору.

Навіть коли деякі західні країни й організації розчаровані тим, що тут так мало робиться в просуванні України до європейських стандартів, у світі дуже доброзичливо аналізувалися результати недавніх парламентських виборів. Будемо сподіватися, що це початок виходу України з летаргійного сну. І потім не слід забувати, що у вашої країни є дуже хороший і серйозний адвокат — Польща. І дивлячись із Брюсселя, можна лише дивуватися, що замість стратегічних міркувань і значних дій обидві країни воюють із трунами. Мені здається, тут час поставити крапку, оскільки є багато значно важливіших і тяжких справ.