"Франція повертається" - останніми місяцями це гасло поступово впліталося в промови президента Емманюеля Макрона та його міністрів, аж поки не пролунало на весь світ під час економічного форуму в Давосі.
Поки посутня реформа Європейського Союзу на час затяжних переговорів щодо формування німецької коаліції вимушено залишалася на паузі, повернення Франції спостерігалося на позаєвропейських напрямках. Йдеться про активне налагодження стосунків з очільниками "великих держав" відповідно до неоголлістських концепцій багатополярності світового порядку і бажаної рівновіддаленості від різних центрів впливу, якими керуються сам французький президент і його оточення.
Так, минулого липня Макрон улаштував у Парижі врочисте прийняття для Дональда Трампа, намагаючись переконати того в необхідності підтримати кліматичну угоду. Буквально на цьому тижні адміністрація американського президента підтвердила, що 23-25 квітня Макрон відвідає США з державним візитом. На початку січня французький президент здійснив візит до Китаю, де намагався показати себе ключовим партнером серед країн ЄС, заявивши про підтримку Францією китайської ініціативи "Один пояс, один шлях".
Втім, серед різних вимірів пошуку зовнішньополітичної ідентичності Франції найбільш цікавою видається динаміка на російському напрямку.
Під час президентських перегонів 2017 р. Макрон вирізнявся на тлі радикального ревізіонізму та відвертої проросійськості більшості кандидатів доволі тверезим підходом до відносин з РФ. Тож його перемогу українська аудиторія сприйняла ледь не з полегшенням. Проте, попри несподівано успішну динаміку амбітного внутрішньополітичного реформування, вийти поза панівну логіку бажаного сценарію розвитку французької зовнішньої політики новому президентові не вдалося.
Доволі швидко стало ясно, що, попри стриману риторику, налагодження відносин з Росією є для Макрона важливим зовнішньополітичним пріоритетом. Пишний прийом Путіна у Версальському палаці 29 травня торік, формально присвячений трьохсотліттю дипломатичних відносин, став провісником перезавантаження двосторонніх відносин.
Саме з цього моменту розпочався інтенсивний політичний діалог з РФ, у рамках якого один лише міністр Європи і закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан за сім останніх місяців здійснив три візити до Москви. З тим як боротьба з тероризмом та врегулювання ситуації на Близькому Сході поступово зайняли центральне місце серед зовнішньополітичних пріоритетів Франції, її впевненість у неминучості посиленого діалогу з Росією для врахування французьких інтересів і позиції під час близькосхідного врегулювання набувала ознак догматичності, незважаючи на брак помітного поступу.
Однак навіть поза сирійським контекстом, голлістська концепція зовнішньої політики передбачає зрівноважування трансатлантичних відносин посиленим розвитком взаємин з іншими центрами - Росією та Китаєм. Відтак, на додачу до складного, ризикованого і в короткій перспективі малорезультативного діалогу з питань високої політики та міжнародних відносин, більш солідне підґрунтя для розвитку такого партнерства мають надати "низові" ініціативи розбудови відносин. Зустріч у Версалі ініціювала два такі процеси: інтенсифікацію економічної співпраці в не охоплених санкційними обмеженнями сферах і запуск громадянського діалогу між суспільствами двох держав.
Усі три виміри - активний політичний діалог, посилена економічна співпраця та інтенсифікація контактів між суспільствами - мали б досягти свого апогею під час державного візиту президента Франції на Петербурзький економічний форум 24-25 травня 2018 р. Франція стане почесним гостем цього зібрання, і можливо, що будуть підписані певні домовленості, які завершать річний цикл перезавантаження. Останній візит Ле Дріана до Москви 27 лютого показав, що, попри глухий кут у сирійському питанні, підготовка до візиту Макрона йде повним ходом.
Неважко помітити, що Франція певним чином "повертається" навіть не так у часи де Голля, як у зовсім недавнє минуле. 19 червня 2010 р., через неповні два роки після провальної спроби миротворчості в російсько-грузинській війні серпня 2008-го, тодішній президент Франції Н.Саркозі взяв участь у… Петербурзькому міжнародному економічному форумі, де Франція була почесним гостем. Саме після цього форуму були створені нові інституційні формати співпраці, двосторонні економічні відносини почали стрімко розвиватися, а французькі підприємства масово зайшли на російський ринок. Франція поступово стала лідером з прямих іноземних інвестицій у РФ і навіть нині залишається найбільшим іноземним роботодавцем - у Росії працює понад 500 компаній з французьким капіталом.
Наслідки агресії 2014 р. різко загальмували цей процес: спільні форуми на кшталт щорічного Урядового семінару прем'єр-міністрів чи Ради співпраці у безпекових питаннях було заморожено, санкції і контрсанкції послабили інтенсивність торговельних обмінів, а продаж РФ вертольотоносців "Містраль" спричинив жорсткі внутрішні суперечки, аж поки не був анульований у серпні 2015 р. Однак попри часткові втрати, чимало компаній з амбітними проектами залишилося працювати в Росії, а падіння торговельних оборотів не мало критичного чи незворотного характеру. Франція постійно наголошувала на потребі діалогу, зрештою організувавши зустріч у Нормандському форматі, проте двосторонні відносини досягли найнижчого рівня за кілька десятиліть, і за це президента Ф.Олланда нещадно критикували всі політичні опоненти.
Ситуацію змінили теракти в Парижі у листопаді 2015 р., після яких Олланд пом'якшив свою риторику щодо Росії, наголошуючи на необхідності її участі в коаліції проти "Ісламської держави" та боротьбі з тероризмом загалом. Відтак інтенсифікувалася риторика потреби "вимогливого діалогу". Такий діалог у теорії стверджує всеперемагаючу силу дипломатії і націлений на розвиток співпраці в тих сферах, в яких це можливо, однак не передбачає відмови від цінностей і не уникає обговорення пунктів незгоди чи спірних питань. Саме в рамках риторики "вимогливого діалогу" тоді ще міністр економіки Макрон ініціював відродження призупиненої Франко-російської економічної, фінансової, промислової та комерційної ради (CEFIC, заморожена в 2014-2015 рр.), яка в січні 2016 р. провела засідання в Москві. За російськими даними, вже в 2016 р. зовнішньоторговельний оборот зріс на 15%, а в 2017-му цей процес пришвидшився вдвічі.
Зміна президента відкрила нові можливості для інтенсифікації економічних обмінів дипломатичними засобами. У вересні 2017 р. у Росії почала працювати нова амбасадорка С.Берманн, яка активно взялася проводити зустрічі і з російськими підприємцями, і з представниками французького бізнесу, що працюють в РФ. У свою чергу 18 грудня вручив вірчі грамоти Макрону призначений у жовтні новий посол Росії у Франції (а до того заступник міністра закордонних справ) О.Мєшков. Призначення такого рівня мало на меті недвозначно задекларувати важливість французького напрямку.
І фактично того ж дня у Москві розпочалася вже друга за 2017 рік зустріч CEFIC. У ній узяв участь міністр економіки та фінансів, колишній представник правоцентристської партії "Республіканці" Бруно Ле Мер. У своїй лекції у Вищій школі економіки в Москві, яка відбулася в рамках візиту, Ле Мер не приховував пріоритетності курсу на відновлення франко-російських економічних відносин, використовуючи можливості ситуації, коли санкції не є ні тотальними, ні вичерпними, і водночас сподіваючись, що вони будуть скасовані найближчим часом.
Таке трактування ставить під питання "вимогливість" діалогу. Адже чіткий курс на беззастережне, без будь-яких поступок, посилення економічних відносин через пошук "дірок" у системі санкцій суперечить самому духу і призначенню санкцій як інструменту міжнародної політики. В теорії, санкції є інструментом економічного тиску на опонента, аби примусити його змінити свою поведінку. Втім, на практиці вони починають сприйматися як прикре непорозуміння, яке раніше чи пізніше буде скасоване, а поки що варто піти в обхід і розвивати взаємовигідне співробітництво. Використання такого підходу з боку одного з учасників переговорного процесу з урегулювання конфлікту є особливо прикметним. Найбільше зміну парадигми оприявнює спротив французької сторони щодо можливості запровадження екстериторіальних санкцій США у 2018 р. Важливість спільного європейського спротиву американській ініціативі часто для окремих європейських гравців видається нагальнішою, ніж дотримання санкцій проти РФ.
Зрештою, 9 лютого розпочав свою роботу у формі онлайн-платформи анонсований іще під час Версальської зустрічі міжсуспільний "Тріанонський діалог". Під час візиту Макрона має відбутися засідання його Координаційної ради за участі двох президентів. Співголовою діалогу з французького боку є колишній посол Франції в РФ П'єр Морель, який у 2015 р. брав участь у Мінському процесі і став відомий ширшому загалу в Україні завдяки так званому плану Мореля, що передбачав проведення виборів на окупованих територіях ОРДЛО. З російського боку склад групи діалогу ще цікавіший: там можна побачити аж двох осіб, що перебувають під санкціями США, - В.Якуніна і Г.Тімчєнка, а також попереднього посла Росії у Франції О.Орлова, відомого агресивним захистом кремлівських позицій щодо Криму і Сирії. Наскільки такий діалог можна вважати власне діалогом між суспільствами і як участь у діалозі підсанкційних чиновників співвідноситься з духом санкцій, залишається відкритим питанням.
Насамкінець наголошу, що Франція жодним чином не відступає від своїх зобов'язань у Нормандському форматі чи Мінському процесі, а також активно підтримує процеси реформування в Україні. Однак посилення франко-російських відносин у 2018 р. може стати одним з факторів зміни вже звичного стану речей, і це треба враховувати. Не випадково в лютому 2018 р. французьке МЗС, на додачу до англійської, німецької, іспанської та арабської версій, відкрило російськомовну веб-сторінку "Дипломатия Франции". За словами міністра Ле Дріана: "Цей сайт призначений для вас, а ви - це майже 300 мільйонів користувачів, всі ті, хто висловлює свої думки тією мовою, яку ми так цінуємо у Франції".