Наприкінці грудня 2021 року 12 країн членів ЄС (включно з Францією і Німеччиною), Велика Британія, Норвегія та Канада випустили спільну заяву із осудом розміщення в Малі російських найманців. Тоді ж уряд цієї західноафриканської держави заявив у відповідь, що до країни прибули російські інструктори у зв’язку з купівлею Малі в РФ чотирьох нових вертольотів Мі 171 із озброєнням та боєприпасами до них. А вже 6 січня стало відомо про розміщення росіян у центрі Малі в місті Томбукту. Місті, в якому тривалий час розміщувалася військова база французького контингенту зі складу операції «Бархан».
Інформація про запрошення росіян військовою хунтою Малі почала з’являтися у вересні 2021 року. Сама по собі вона не була новою, оскільки ще в грудні 2020 го Москва натякала, що Малі може стати наступною африканською країною, в якій з’явиться «оркестр», як його називають самі ж росіяни, Вагнера. Наступною — після Лівії, Судану, ЦАР та Мозамбіка.
Але чому саме Малі? Річ у тому, що ця держава в серпні 2020 го та в травні 2021 року пережила два військових перевороти. При цьому якщо після першого був сформований перехідний цивільний уряд із тимчасовим президентом, то після другого владу повністю взяли до своїх рук військові.
Два перевороти за менш ніж рік свідчать про величезну політичну турбулентність у країні, яка з 2012 року фактично перебуває у стані багатошарового конфлікту. Це і війна з ісламістами на півночі Малі (в якій задіяні місія ООН MINUSMA та французька операція «Бархан»), і етнічні зіткнення в центральній частині. Така ситуація сама собою цікава Москві для просування власного порядку денного в міжнародних відносинах.
На думку російських можновладців, систему міжнародних відносин, сформовану після Другої світової війни, потрібно переглядати. У червні 2019 року Владімір Путін дав інтерв’ю Financial Times, у якому говорив, що ліберальні ідеї застарілі й не відповідають викликам сучасності. Ця теза — ключова в розумінні Москвою свого місця у світі. Лібералізм застарів, отже застаріла й система міжнародних відносин, заснована на правах людини та самовизначенні націй. Застаріли й такі інституції як ООН.
Таким чином РФ просуває свій порядок денний, яким, у її ж власних очах, вона привносить стабільність у доволі конфліктний світ. Москва хоче не просто посісти своє місце під сонцем, а й переробити світ під себе і такі ж недемократичні країни, як Росія.
Один із виявів таких дій — «експорт безпеки». Або того, що РФ розуміє під словом «безпека». Росіяни переконують себе й навколишній світ, що вони ефективніші за миротворчі місії ООН, ЄС, НАТО, ЕКОВАС чи будь яких інших міжнародних організацій.
Одразу слід наголосити, що є два види «миротворчості» від Росії. Один із них — влаштувати війну поблизу власних кордонів із формальною метою захистити «братні народи».
Можливо, першою пробою пера в такому вибудовуванні образу миротворця була війна в Грузії 2008 року. Тоді, як відомо, ЗС РФ вторглися на територію Грузії, але запевняли світ, що це не війна, це примушення до миру. Щось схоже відбулося 2014 року в Україні. Тепер Москва знову використовує риторику миротворчості, збираючи війська поблизу кордонів України.
Але є й інший вияв «миротворчості»: РФ показує слабким урядам, що може вирішити проблеми там, де безсилі інші. Тобто влізти в чужий внутрішній конфлікт на чиємусь боці, найчастіше на боці уряду, значно посиливши союзника.
З 2015 року РФ силами власних військових та ПВК Вагнера офіційно веде в Сирії війну з «Ісламською державою». На практиці діяльність росіян спрямована на придушення всіх опозиційних Башару Асаду збройних угруповань, а не тільки ісламістів. І, слід визнати, відтоді Асад дуже зміцнив свої позиції.
Сирійська кампанія показала ефективність російських військ у підтриманні слабких недемократичних урядів. Починаючи з 2017 року, угруповання російських військ, включно з представниками ПВК Вагнера, почали з’являтися в Африці.
Першою країною стала Лівія: «вагнерівці» брали участь у бойових діях на боці Халіфи Хафтара та Лівійської національної армії. Потім був Судан, де ті ж «вагнерівці» тренували урядові війська та охороняли родовища золота. У Судані ж, на узбережжі Червоного моря, буде побудовано пункт матеріально технічного забезпечення ВМФ Росії. Такий самий, як той, що з часів СРСР діє в Сирії. І такий, який був у СРСР теж у Червоному морі, на острові Нокра, що входить до складу сучасної Еритреї.
Ще одним конфліктом, у якому брали участь бійці ПВК, афілійованих із Вагнером, стало джихадистське повстання на півночі Мозамбіку, у провінції Кабу Делгаду. Контингент росіян прибув у Мозамбік у серпні 2019 року, а вже в листопаді був виведений, оскільки зазнав втрат. Відомо, що принаймні семеро бійців ПВК загинули. Загалом же, є думка, що вони були неготові до такого театру бойових дій і мали занадто велике логістичне плече. Після виведення «вагнерівців» їхнє місце зайняла ПВК Dyck Advisory Group з Південної Африки.
У січні 2018 го з’явилася інформація про появу росіян, зокрема «вагнерівців», у Центральноафриканській республіці. Тоді МЗС РФ заявляло, що це військові радники і представники кількох приватних військових компаній, які охоронятимуть президента Туадера. Згодом з’ясувалося, що росіянин Валерій Захаров — радник із національної безпеки президента ЦАР. Він же, згідно з багатьма даними, керує діяльністю бійців ПВК, кількість яких наразі, за різними оцінками, становить від 1200 до 2000 чоловік.
У ЦАР з кінця 2012 року триває громадянська війна, яка в грудні 2020 го спалахнула з новою силою. Причиною стало те, що, за рішенням суду, колишньому президентові Франсуа Бозізе, скинутому угрупованням Селека 2013 року, було відмовлено в реєстрації кандидатом у президенти. Розпочалися бої між угрупованням «Коаліція патріотів за зміни» та урядовими військами, «вагнерівцями» і контингентом з Руанди. У результаті, повстанців відтіснили, але бої тривали принаймні до жовтня 2021 року. А впродовж бойових дій Робоча група ООН із питань найманців фіксувала порушення прав людини, зокрема страти, катування та викрадення, які чинили бійці ПВК Вагнера спільно з урядовими військами.
Ця ситуація і непрозорі відносини уряду ЦАР із Росією спричинили кризу у відносинах із регіональними гравцями, Францією, яка є домінуючою військовою силою в регіоні, та MINUSCA, місією ООН у країні. Та ж MINUSCA, наприклад, припинила постачання палива урядовим військам після того, як знайшла докази, що це паливо використовують «вагнерівці». У ЦАР тим часом тривають невеликі акції протесту проти Франції, MINUSCA і регіонального блоку Економічне співтовариство країн Центральної Африки. Як не дивно, збігаються вони з інформаційною кампанією, що відзначає роль Росії у «визволенні» країни.
Таке ж саме протистояння з Францією та взагалі західними країнами вбачається і в появі РФ у Малі.
Після військового перевороту, вчиненого в травні 2021 року полковником Ассімі Гойтою, Емманюель Макрон заявив про поступове згортання операції «Бархан», яка проходить у п’яти країнах Сахелю, зокрема і в Малі. У Парижі заявили, що перестануть забезпечувати безпеку великих територій, які урядові сили не поспішають узяти під контроль. Натомість пріоритетом мають стати точкові операції проти джихадистських угруповань.
Згортаючи операцію «Бархан», французи зменшують свій контингент у регіоні. Якщо навесні 2021 року його чисельність становила 5100 військових, то на час завершення операції, що заплановане на перший квартал уже нинішнього року, буде виведено від 2500 до 3000 осіб. Війська Франції залишаться у складі тактичної групи «Такуба», що зараз є одним із підрозділів, задіяних в операції «Бархан». Загалом же, «Такуба» — це підрозділ, який складається з контингентів більш ніж десятка європейських країн.
Однак у вересні, коли з’явилася інформація про «вагнерівців» у Малі, Макрон заявив, що поява найманців призведе до виведення військ Франції з країни. Нарaзі французи залишили свої бази в містах Тімбукту, Кідаль та Тессаліт, але поки що зберігають контроль над Гао.
Отже, діяльність РФ в африканських країнах призводить до кризи в їхніх відносинах із традиційно сильними гравцями в регіоні. Аж до утворення певного силового вакууму, оскільки урядові війська здебільшого нездатні ефективно контролювати території, боротися зі збройними угрупованнями та підтримувати безпеку. Що й викликає потребу у військових контингентах європейських країн, миротворців ООН та регіональних африканських організацій. От Росія сама ж цей вакуум і заповнює своїми гібридними силами.