Північна Корея повернулася до шантажу США поки що запуском ракет короткого радіуса, намагаючись змусити їх пом'якшити санкційний тиск.
Поки Дональд Трамп зайнятий тим, що розв'язує глобальні й внутрішні проблеми, Кім Чен Ин намагається привернути увагу до завмерлих американо-корейських відносин не тільки у дипломатичний, а й більше знайомий йому ультимативний спосіб. Після невдалого ханойського саміту, на якому північнокорейська сторона сподівалася схилити американського президента зняти частину санкцій, обидві країни зайняли вичікувальну позицію, демонструючи при цьому бажання продовжити діалог, але не готовність до поступок. Ба більше, через рік після початку "нової ери" американо-північнокорейських відносин можна констатувати, що очевидних зрушень у денуклеаризації Корейського півострова немає.
Північна Корея поки що не порушує мораторію (який зарахував у скарбничку своїх великих переговірних досягнень Дональд Трамп) на ядерні випробування та випробування міжконтинентальних балістичних ракет, але разом із тим не зупиняється в нарощуванні свого військового арсеналу. Так, у листопаді минулого року КНДР похвалилася виготовленням "високотехнічної тактичної зброї", у квітні цього року - "тактичної керованої зброї", щоправда, не привертаючи уваги до її випробувань. А вже на початку травня Кім Чен Ин, за інформацією Корейської центральної агенції новин, "керував навчаннями оборонних частин на передній та східній ділянках фронту з метою перевірити вміння завдавати вогневих ударів", під час яких було здійснено розгортання далекобійної реактивної зброї великих калібрів та тактичної керованої зброї. Тож, схоже, Кім Чен Ин поступово переходить від шантажу словом (погроз, що КНДР буде змушена обрати "інший шлях" у разі відсутності відповідних кроків з боку США в питанні денуклеаризації) до шантажу ділом. Північна Корея виправдовує свою військову активність відповіддю на "ворожу політику" збройних сил США і Південної Кореї, маючи на увазі спільні військові навчання двох країн, що були проведені в березні, і наступні, заплановані на серпень.
Однак таке виправдання є черговим підтвердженням того, що Північна Корея намагається всіма способами відтягнути час і зберегти за собою ядерний потенціал. Розмови про те, що наявність ядерної зброї є гарантією збереження диктатури Кіма, підтвердив сам північнокорейський лідер у своїй квітневій промові на першій сесії Верховних народних зборів КНДР 14 скликання. Він висловив думку, що основна ідея США - "насамперед роззброєння, а потім повалення влади". Кім Чен Ин закликав громадян країни покладатися на власні сили в умовах ізоляції, розбудовувати самостійну національну економіку та зміцнювати здатність до самооборони.
Заклик до мобілізації ресурсів усередині країни збігся з активними звітами міжнародних організацій про загрозу голоду в Північній Кореї. Так, днями Продовольча сільськогосподарська організація ООН і Світова продовольча програма оприлюднили доповідь, згідно з якою КНДР не вистачає 1,36 млн тонн продовольства через неврожай, спричинений несприятливими погодними умовами, а також палива, добрив, запчастин, дефіцит яких спровокований міжнародними санкціями. Автори доповіді закликали активізувати міжнародну допомогу північнокорейському населенню. Ідеться не тільки про харчові продукти, а й інші товари сільськогосподарського призначення. Доповіді передувало звернення дипломатів КНДР до ООН із проханням про допомогу в подоланні продовольчої кризи. Очевидно, що жорсткі секторальні санкції, які торкнулися майже всіх життєво важливих сфер діяльності, негативно позначаються на ситуації в країні. Однак ізольованість КНДР та відсутність об'єктивної інформації про реальний стан справ у країні дають підстави припустити, що інформування світової громадськості про загрозу голоду може бути одним з елементів антисанкційної пропаганди з боку Північної Кореї. Адже новини про нестачу продовольства різко дисонують зі значними витратами країни на розробку новітньої зброї та на будівельні проекти в Пхеньяні й за його межами. Ба більше, нещодавно північнокорейські медіа оприлюднили фото щойно відкритого сучасного торговельного центру "Тесон", на яких неважко ідентифікувати предмети розкоші відомих світових брендів, що перебувають під санкціями ООН. Більшості компаній, як і німецькій Daimler (виробникові двох лімузинів Mercedes і Maybach, якими користується північнокорейський лідер), довелося спростовувати постачання своїх товарів до КНДР і стверджувати, що вони перепродані кимось, хто їм не відомий. Очевидно, що місцевим елітам вдається знаходити шпарини для проникнення до країни окремих груп товарів, особливо зважаючи на певні послаблення з боку сусідніх Китаю та Росії, які були помічені в порушеннях санкційного режиму з Північною Кореєю, однак це не рятує країни від загальноекономічних проблем.
Саме бажання не тільки одержати зовнішньополітичну перемогу після провалу другої зустрічі з президентом Трампом, а й утримати економіку країни від можливого краху, спрямувало наприкінці минулого місяця броньований потяг Кім Чен Ина до російського Владивостока. Владімір Путін хоч і став тільки четвертим лідером за шкалою важливості у північнокорейському рейтингу, нарешті отримав можливість долучитися до офіційного "клубу переговірників" із денуклеаризації Корейського півострова.
Попри стереотип, що Росія має великий вплив на політику КНДР, нинішній лідер останньої досить довго утримувався від контактів з російськими офіційними особами. Москва протягом кількох років робила спроби організувати зустріч Кім Чен Ина і Владіміра Путіна, але щоразу безуспішно. Торік Росія як мінімум двічі пробувала перехопити ініціативу врегулювати корейську ядерну програму. Уперше - якраз перед сінгапурським самітом під час візиту до Пхеньяна міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, який намагався організувати зустріч лідерів двох країн. Удруге - на початку вересня, коли спікера Ради Федерації Валентину Матвієнко відрядили до столиці КНДР з метою "привезти" Кім Чен Ина на Східний економічний форум, на який були запрошені лідери Китаю, Японії, Республіки Корея. Саме під час форуму Путін сподівався відродити шестисторонній формат перемовин про врегулювання ядерної проблеми КНДР, у якому досі більше зацікавлена Росія, ніж США і КНДР.
Важко сказати, чи відбулася б і нинішня зустріч Путіна і Кіма, якби ханойський саміт не закінчився провалом. Попри традиційну історичну близькість, економічна взаємодія між Росією і КНДР (важливіша сьогодні для Північної Кореї) має небагато точок дотику. Для порівняння: торговельний оборот між КНДР і Росією становить лише 2% від торговельного обороту КНДР і Китаю. Попри заяви Росії, що вона цього року виявилась головним донором гуманітарної допомоги, спрямованої через фонди допомоги ООН для Північної Кореї (виділивши понад 4 млн дол. США, що становить більш як половину загальної суми зібраних коштів), потреби країни є значно більшими, і в нинішній ситуації Росія їх не може задовольнити. Тож не дивно, що зустріч Путіна і Кіма закінчилася без підписання підсумкового документа і, відповідно, взятих на себе зобов'язань, які на сьогодні важко реалізувати. За лаштунками переговорів залишилася доля північнокорейських трудових мігрантів, яких Росія, згідно із зобов'язаннями перед РБ ООН, до кінця цього року повинна репатріювати. За різними даними, на сьогодні їх там від 11 до 40 тисяч осіб, що є важливим джерелом валютного поповнення державної скарбниці КНДР. І саме перебування їх у Росії й надалі було одним з важливих пунктів у списку Кім Чен Ина.
За результатами переговорів Путін заявив про необхідність надати міжнародні гарантії Північній Кореї у разі її ядерного роззброєння, що, звісно, передбачає посилення впливу Росії на Корейському півострові. Однак головним, чого так прагнув російський президент, було прохання Кім Чен Ина, щоб Москва стала посередником у поновленні діалогу з Вашингтоном щодо денуклеаризації.
Росія й без того демонструвала активне залучення в корейську проблему, намагаючись утримати позиції в "своєму" регіоні, а після "узаконення" її ролі Путін із подвійним завзяттям взявся обговорювати це питання з лідерами КНР і США. Якщо з Китаєм у Росії спільне бачення підходів до врегулювання ситуації, що передбачає поетапний підхід до денуклеаризації Північної Кореї в обмін на поступове зняття санкцій, то у випадку зі США Путін одразу отримав телефонну "каденцію" з Дональдом Трампом. Після цієї розмови Дональд Трамп несподівано заявив у своєму Твіттері про значний потенціал для поліпшення відносин між США і Росією. Звісно, реакція Трампа була викликана не "продуктивною" зустріччю Путіна і Кіма, а комплексом геополітичних проблем та воєнних конфліктів, які Росія спочатку підігріває, а потім активно продає в обмін на власні преференції.
Однак якщо режиму Кім Чен Ина гра на конфліктах світових держав може принести бонуси й сприяти послабленню санкційного режиму, то Південна Корея ризикує залишитися за бортом урегулювання корейської проблеми. Президент Мун Чже Ін не зміг переконати Дональда Трампа зняти хоча б частину санкцій, що дозволило б запустити анонсовані минулого року міжкорейські інвестиційні проекти. У відповідь Північна Корея демонстративно відкликала своїх працівників з відкритого торік спільного офісу в Кесоні, скасувала запланований на березень візит Кім Чен Ина до Сеула, а також проігнорувала святкування річниці Пханмунчжомської зустрічі лідерів двох країн. Ба більше, Кім Чен Ин закликав південного сусіда бути "не пронирливим посередником і стимулятором", а безпосередньо зацікавленою стороною. Південнокорейський президент, який в основу своєї діяльності поклав розв'язання корейської проблеми, не тільки наблизився до зовнішньополітичної поразки, а й втратив підтримку власного населення через падіння економіки. Так, у першому кварталі 2019 року ВВП країни показав найбільше зниження за десять років - 0,3%. У цій ситуації наступного року на парламентських виборах до влади цілком можуть прийти консерватори, які є активними противниками зближення з КНДР.
Зрозуміло, що корейська проблема давно вийшла за межі двох країн та одного півострова. Свого часу Мун Чже Ін порівняв обидві Кореї з двома маленькими креветками між великими китами. І логічно було б, щоб ці "креветки" об'єдналися між собою і стали сильнішими, але поки що важко навіть уявити, що хоч одна з регіональних суперсил випустить зі своєї орбіти такий цінний геополітичний важіль.