Отримавши у 1945 р. омріяну незалежність, корейці і не здогадувались про нещадні випробування долі, що чекали їх попереду. Після Другої світової війни, ставши черговою жертвою запеклої боротьби між США та СРСР за розподіл світу, Корея, практично, була «розірвана» навпіл.
Так 15 серпня 1948 року, завдяки великим зусиллям Сполучених Штатів, було проголошено Республіку Корея (тобто Південну Корею), яку без вагань визнає Європа. А у вересні цього ж року Радянський Союз з не меншим радикалізмом домагається утворення КНДР(Північної Кореї), де й було започатковано диктаторський соціалістичний режим Кім Ір Сена.
Логічним продовженням «холодної війни» між США та СРСР стає жорстока Корейська війна (1950—1953 рр.), яка надовго зводить мур між Південною і Північною Кореями, остаточно «розшматувавши» єдину націю на дві частини й позбавивши ії права на спільне коріння. Близько мільйона сімей виявилися роз’єднаними і враз їх було оголошено ворогами один одного.
Практично відтоді кожна з країн, перебуваючи у повній взаємній ізоляції, розвивалася своїм шляхом.
Опинившись під контролем американської армії, Південна Корея охоче перейняла досвід прогресивного демократичного розвитку свого «покровителя», відповідно отримавши від нього широкомасштабну фінансову допомогу та інвестиції. Північна ж Корея з не меншим ентузіазмом перехопилася комуністичним вченням Радянського Союзу й, звісно, не відмовилася від щедрої винагороди соціалістичних держав. КНДР у 50-их роках навіть вдалося досягти певних позитивних результатів у господарчому будівництві, переважно завдяки основам індустрії, що були закладені ще японськими інтервентами, у поєднанні з жорсткою виробничою дисципліною. Успішно проводилася і мілітаризація країни.
Скрутнішими виявилися 60-ті, коли Північна Корея втратила активну фінансову підтримку Радянського Союзу. Проте саме смерть Сталіна і дала можливість КНДР надалі повністю відмежуватися від решти соціалістичних країн, обравши власний шлях розвитку. Творчо підійшовши до марксистського вчення, керівництво країни виробило зручну» ідею «чучхе», головною концепцією якої стала теорія про здатність країни існувати в цілковитій ізоляції, спираючись на власні сили. Ця концепція дожила і до наших днів. Щоправда, актуальність останньої сьогодні спростовує банальна життєва істина: лише за останні три роки в КНДР від голоду померло понад 2 млн. громадян.
Ситуація загострилась настільки, що керівництво країни, зрештою знехтувавши ідеями «чучхе», звернулося по допомогу до свого класового ворога — міжнародних благодійних організацій. Так, тільки за 1998 рік Сполученими Штатами до Північної Кореї було відправлено 500 тис. тонн провізії. А у 1999 році обсяг американської допомоги був збільшений вдвічі.
Отже, перший крок до визнання повної поразки комуністичного ладу в КНДР було зроблено. Прийнявши іноземну допомогу, керівництво країни у будь-якому разі практично спростувало досі «непорушну» ідею «чучхе». Хоча, безперечно, це було зроблено за умов крайньої безвиході.
Питання ж про перспективу об’єднання обох Корей виявилося набагато складнішим. Тут Кім Чен Ір ніяк не міг відступитися від переконань свого батька, який пропонував об’єднати дві країни у конфедерацію, зберігаючи при цьому дві адміністративні столиці та два політичних устрої.
Звісно, Південна Корея — нині 11-а країна світу за економічним рівнем — на подібні поступки ніколи б і не пішла. Відповідно, численні спроби дійти якоїсь спільної думки щодо умов корейського возз’єднання зазнавали поразки. Увесь цей час країни знаходились у стані прихованої громадянської війни.
І схоже, лише новому тисячоліттю належало нарешті покласти край багаторічній національній суперечці та наблизити перспективу утворення єдиної Кореї.
Справжньою історичною подією був визнаний саміт президентів КНДР Кім Чен Іра та Республіки Корея Кім Де Джуна у Пхеньяні в червні 2000 р.
Під час своєї зустрічі президенти підписали угоду про взаємний ненапад та економічне співробітництво. І обговорили не менш вагоме питання про відкриття у своїх столицях місій зв’язку для сприяння возз’єднанню родин, що були розлучені під час Корейської війни.
Про ефективність цієї зустрічі і, головне, про кардинальні зміни в поглядах північнокорейського керівництва, яке сьогодні готове на суттєві поступки, і свідчить те легендарне возз’єднання корейських сімей, що відбулося в середині серпня цього року. Важко повірити, що хтось очікував такої вражаючої сцени... Рідні, які не бачилися понад 50 років, часом й непритомніли від переповнення почуттів. Сльози невимовного болю, трагедія людських доль, гарячі обійми — безумовно, корейське суспільство сьогодні готове возз’єднатися назавжди, відкинувши всю умовність своїх поглядів...
І чи не найбільше своїми численними зрушеннями на Корейському півострові порадував усіх останній місяць. Так, 18 вересня нарешті було відновлено залізничну колію, що вперше за півстоліття з’єднала між собою дві столиці — Пхеньян та Сеул. До того ж Південна Корея пообіцяла паралельно збудувати автостраду, на що вже виділено 300 млн. дол. Поки що ж проводиться активне розмінування цієї території.
Не меншу увагу світової спільноти привернули до себе й міжкорейські переговори міністрів оборони КНДР та Південної Кореї, що пройшли 25—26 вересня на південнокорейському острові Чеджу. Метою цієї зустрічі стала спроба зближення військових відомств цих країн із подальшим курсом на їх об’єднання.
Що ж, схоже, лід зрушився. І останні події без перебільшення можна порівняти з падінням Берлінської стіни...
Однак визначати переможців ще рано. Адже хоча подібність історії Кореї та Німеччини сьогодні важко заперечити, умови в цих країнах, необхідно визнати, склалися абсолютно різні.
Відомо, що економічний добробут східних німців був набагато вищий, ніж нині у громадян Північної Кореї. І якщо матеріальні витрати на підтримку одного східного німця лягали на плечі чотирьох західних, то в Кореї це співвідношення виразиться у значно жорсткішій пропорції: один до двох.
Отже, виникає природне запитання: чи витримає Південна Корея таке економічне навантаження ? Адже за підрахунками спеціалістів, заповітне національне возз’єднання може обійтися південним від 150 мільярдів до 1 трильйона доларів. До того ж у об’єднаній Кореї може реально виникнути загроза надлишку робочої сили, масового безробіття, інфляції, зростання злочинності і міжкласових конфліктів. Неминучий і міграційний потік північнокорейців на південь у пошуках роботи. Тому економісти ламають голову над тим, як можна було б цю лавину стримати. Для цього передусім необхідно забезпечити регулярне постачання продуктів харчування на північ і енергійно займатися перебудовою економіки.
І хоча про остаточне возз’єднання обох країн поки що не йдеться, Південна Корея, проявляючи власну ініціативу, готова й сьогодні довести актуальність цих питань і навіть більше того — можливість їх вирішення.
Наразі поки що Республіка Корея охоче пообіцяла залучати КНДР до світового співтовариства, сприяючи цим самим розширенню її зовнішніх зв’язків. Так, 27 вересня відбувся перший в історії американо-північнокорейських відносин візит представника військового відомства КНДР до Нью- Йорка. Саме тут відбулась його зустріч з керівниками Пентагону в контексті більшої відкритості Північної Кореї, остаточного розв’язання ядерного питання та військового співробітництва цих країн.