Жовтень, Бішкек... і нове вбивство. Переростання киргизької політичної революції тюльпанів у кримінальну йде повним ходом. 17 жовтня в одній з тюрем неподалік від столиці почався бунт ув’язнених. Кажуть, що причиною його стало те, що до цієї колонії перевели певного кримінального авторитета — Кахрамона Матякубова. Далі почалися вбивства ув’язнених і бунт, під час якого дві тисячі зеків, вигнавши охорону, зажадали поліпшення умов утримання і позбавлення колонії від сторонніх авторитетів.
Потім події мали несподіване продовження. 20 жовтня в колонію, захоплену ув’язненими, прибуває делегація на чолі з депутатом парламенту Тиничбеком Акматбаєвим, що очолює комітет із законності та правопорядку. Про те, що було далі, існує декілька версій. За однією з них, на делегацію одразу біля воріт в’язниці напали арештанти під проводом Рустама Абдуліна на прізвисько «Двадцятка». Той застрелив Акматбаєва й охоронців. Інших «парламентарів» побили, деякі втікли, інші, як, наприклад, начальник Державного управління виконання покарань (ДУВП) Іхматула Полотов, потрапили в полон. За іншою версією, стрілянину в колонії почав сам депутат, ледь переступивши поріг, але у перестрілці був убитий. За третьою версіэю (на даний момент офіційною), депутат знаходився в колонії декілька годин і вів переговори із заводіями бунту, але посварився з ними, і був убитий уже на виході.
Наступного ранку після трагедії Бишкеком поповзли страшні чутки. Говорили, що Акматбаєва заманили в пастку й убили навмисно. Справа в тому, що в колонії, де відбулися ці події, відбуває покарання єдиний у Киргизстані «злодій у законі» Азиз Батукаєв. Його вважають неофіційним правителем сходу країни — Чуйскої долини. А його головний конкурент — хазяїн Іссик-Кулю «авторитет» Риспек Акматбаєв — рідний брат загиблого в колонії депутата. Який, до речі, у минулому також мав відношення до кримінального світу.
Із початку 90-х між Азізом і Риспеком розгорнулася справжня війна за контроль над країною. Вона йшла із перемінним успіхом, але декілька років тому в цій бойні загинули старший брат і зять Батукаєва. І здається цілком логічним, що Батукаєв скористався нагодою і помстився Риспеку за своїх родичів. Ряд очевидців стверджують, що саме Батукаєв віддав Абдуліну наказ напасти на депутата.
Після убивства парламентаря в справу втрутився теперішній прем’єр країни Фелікс Кулов. Він теж виїхав у колонію і, на відміну від Тиничбека Акматбаєва, увійшов туди без зброї. Цікаво, що йому вистачило декількох хвилин зустрічі з Батукаєвим, щоб домогтися від бунтівників видати тіла загиблих. По дорозі в Бішкек тіло Тиничбека було викрадено Риспеком Акматбаєвим: той пообіцяв самотужки провести судмедекспертизу і особисто з’ясувати всі обставини того, що трапилося.
Наступного ранку декілька сотень хлопців із рядів Риспека вийшли на центральну площу Бишкека з вимогою відставки Кулова. За їхньою версією, прем’єр нібито вступив у змову з «авторитетом» Батукаєвим, щоб прибрати Тиничбека. Сам Кулов заявив, що це маячня, але, проте, готовий піти у відставку, якщо його провину доведуть і так вирішать президент і парламент. Парламент хотів зібратися для обговорення цього питання вже наступного дня, проте, як виявилося, за конституцією він не може відправити у відставку прем’єра. Проте вимоги міцних хлопців із площі ставали усе більш голосними і нахабними. У одному із своїх виступів перед мітингуючими Риспек Акматбаєв заявив, що оголошує «джихад» Кулову і має намір розібратися з ним особисто без посередництва суду і закону, тобто «по поняттях».
Прем’єр-міністр посміявся над погрозами «авторитета», і порадив йому частіше гортати Коран, щоб знати зміст слів, які промовляє. Проте в той же час признався, що не може зрозуміти того, що відбувається у країні: «Ми ще не з’ясували всіх обставин убивства депутата, а мене вже просять звільнити крісло». 24 жовтня він підписує постанову про заходи щодо стабілізації становища в країні і своїм рішенням проводить перестановки в керівному складі МВС і столичної міліції. Нині Бішкек контролюють посилені наряди міліції, будинки парламенту й уряду оточені спецназом. З початку цього тижня масові акції в місті проводять і прибічники Кулова.
Але дивна ситуація: міністри з кабінету Кулова — глава МВС Мурат Суталінов і голова Ради нацбезпеки Таштемир Айтбаєв — йдуть на переговори з Риспеком Акматбаєвим. Той у свою чергу вимагає зустрічі з президентом країни Курманбеком Бакиєвим і спікером парламенту Омурбеком Текебаєвим. Що цікаво, і перший, і другий погоджуються зустрітися із кримінальним «авторитетом» особисто. Причому Бакиєв заявив, що вимога Акматбаєва щодо відставки Кулова «надзвичайно важка». Але відхилити її не наважився. А пізніше глава держави Бакиєв приймає прибічників «авторитета» Риспека в себе за закритими дверима. Відразу після цього «акматбаєвці» згортають свій мітинг на площі. А вже 28 жовтня почалися слухання справи, де Риспек фігурує як підозрюваний в організації подвійного убивства. Проте, як говорять у Бішкеку, який суддя засудить його після того, як він на «ти» спілкувався з главою держави і спікером парламенту? Більш того, потрапити на «зону» для нього означає смерть. У киргизькій в’язниці порядки визначає Батукаєв, і він знайде ще яку-небудь «двадцятку», що засуне Риспеку ніж під ребро. У авторитета фактично не залишилося вибору, крім як домагатися союзу з Бакиєвим, котрому киргизи придумали прізвисько «Бакс», і отже, зробити кримінальні розборки частиною внутрішньої політики країни.
Поки ж Кулов заручився запевнянням президента, що, принаймні, йому відставка не загрожує до 15 листопада — терміну, до якого спеціальна слідча комісія повинна з’ясувати всі обставини того, що сталося в колонії. «Саме тоді я дам оцінку діям чиновників. І якщо прем’єр-міністр або інший міністр, чиновник приймали неправильне рішення, то і моє рішення буде відповідним», — сказав президент.
Така поведінка глави держави викликала протести як усередині країни, так і за її межами. Неурядові організації закликали президента засудити шабаш криміналу в центрі міста. Вперше пролунав і голос Америки: представник посольства Сполучених Штатів у Киргизстані Доналд Лу заявив, що не личить лідеру доводити справу до ситуації, коли кримінальне угруповання диктує умови главі держави й уряду. «Те, що відбувається в центрі Бишкека, — просто скандал», — сказав Доналд Лу.
Криза, обриси якої позначилися в постреволюційному Киргизстані декілька місяців тому, нині поглибилася. Вона у будь-яку мить може переростити в чергову фазу протистояння, у котрому вже не буде надій на мирне розв’язання. Це трапиться, говорять у Бішкеку, якщо Бакиєв таки домовиться про спілку з криміналом. Тоді сила буде на його боці, й він зможе, усунувши з дороги Кулова, почати одноосібне правління, що, на думку багатьох у столиці, буде не особливо відрізнятися від «акаївського режиму». Уникнути цього можна, лише урегулювавши відношення в тандемі Бакиєв—Кулов, повернувшися до споконвічних постреволюційних домовленостей, коли було сказано, що, у випадку відставки прем’єра, президент також залишає свою посаду.
Проте компроміс між політичними важкоатлетами, певне, малоймовірний через конституційну реформу, затіяну ще при Аскарі Акаєві. Відповідно до останньої, із 1 січня 2006 року основні повноваження повинні перейти від президента до прем’єра і парламенту. Цього Бакиєв тепер не хоче допустити. Більше того, у нього з’явилися прихильники і серед партій, що стояли в авангарді революції тюльпанів. Заради єдності тюльпанової команди вони нині потребують провести чистку в рядах чиновників, залишивши лише відданих президенту.
Це більше тривожить помірних революціонерів, які думають, що ситуація з убивством Акматбаєва вигідна главі держави. У опозицію до Бакиєва перейшли ряд впливових політиків — колишній міністр закордонних справ Роза Отунбаєва і колишній генпрокурор Азинбек Бекназаров. На їхню думку, з одного боку, створюються умови для просування криміналітету у владу, з іншого — відновилися сили, зацікавлені в ескалації напруженості в країні. «Сьогодні усе залежить від того, наскільки обраний тандем Бакиєв—Кулов обере і розробить формулу примирення. Йти на поступки на поводу в якихось настроїв уже пахне громадянською війною», — вважає лідер партії «Умай Ене» Саліма Шарипова.
Поки що, нехай і формально, розколу в революційній команді немає. Кулов і Бакиєв привселюдно заявляють про свою єдність, утримуються від нападок один на одного. Проте що буде через місяць, ніхто не може уявити. Тюльпанова революція поставила киргизьких політиків перед складним завданням, вирішити яке їм далеко не завжди під силу. Причому з кожним днем простору для виходу із ситуації у суто політичному руслі стає усе менше. Якщо експеримент із «кольоровою» революцією в Киргизстані провалиться, це матиме далекосяжні наслідки не лише для цієї однієї країни. Проте політичні наслідки навіть в загальноєвразійскому масштабі нічого не вартують в порівнянні з тим, що в такому випадку доведеться пережити киргизам. Контрреволюція тут не матиме іншої назви, крім як кривава.