Щоб з’ясувати деякі юридичні нюанси підписаного договору, «ДТ» звернулося до фахівців із такими запитаннями:
1. Наскільки стаття 5 договору про російсько-український кордон однозначно свідчить, що Україна визнала Азовське море внутрішніми водами України та Росії? Чи не припускається тут кілька трактувань?
2. Після того як Україна визнала Азовське море внутрішніми водами України та Росії, чи має вона право піти на односторонні дії? Приміром, встановити в односторонньому порядку 12-мильну зону?
3. Що означає статус внутрішніх вод? Які з цього випливають зобов’язання та права для України?
4. Чи вважаєте ви підписаний договір поступкою з боку України? Чи було Києву вигідно визнавати Азовське море внутрішніми водами України та Росії?
5. У чому розбіжності позицій Києва та Москви з цього питання?
Олександр ВИСОЦЬКИЙ, доктор юридичних наук, професор, експерт з морського права
1. Так, це визнання Азовського моря та Керченської протоки внутрішніми водами двох держав — України й Росії. Це означає поширення на відповідні частини Азовського моря та Керченської протоки суверенітету двох держав. Двозначності в цьому я не бачу, оскільки формулювання статті 5 означає договірне підтвердження статусу Азовського моря як внутрішніх вод двох держав.
2. У Конвенції ООН з морського права від 1982 року чітко встановлено, що питання розмежування суміжних морських просторів припускають взаємне узгодження. З чисто формальної точки зору встановлення територіального моря в Азовському морі означатиме відмову від концепції статусу Азовського моря як внутрішніх вод Росії та України. Оскільки зрозуміло, що на просторі внутрішніх вод не може бути встановлене територіальне море.
3. Внутрішні води — абсолютно повноцінна територія держави. Тільки мокра. Таким чином, установлення територіального моря фактично означатиме відмову України від частини її суверенної (державної) території.
4. Історично Азовське море завжди належало Росії (Радянському Союзу). У порядку правонаступності зараз частина його належить Україні. Ці держави можуть самі визначити або змінити його міжнародний-правовий статус, виходячи з державних інтересів і норм міжнародного права. Я вважаю, що має бути проведений державний кордон. Після встановлення державного кордону можливі пошуки будь-якого рішення, яке влаштовує обидві сторони, включаючи й можливе спільне використання морських просторів і ресурсів Азовського моря.
5. Наскільки мені відомо, Москва вважає недоцільним проводити державний кордон в Азовському морі.
Марина БЛАЖИЄВСЬКА, експерт з міжнародного морського права
1. Однозначно, так.
2. Ми не можемо здійснювати будь-які односторонні дії. Хоча договір і не став чинним (він підлягає ратифікації, та на сьогоднішній день документ лише підписаний), відповідно до статті 18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, Україна як країна, що підписала угоду, яка підлягає ратифікації, зобов’язана вже з моменту підписання утримуватися від дій, які б позбавили договір його об’єкта й мети. Адже з договору явно випливає мета договірних сторін врегулювати питання проведення кордону в морських просторах за згодою між ними. Таким чином, односторонні дії України з проголошення територіального моря підриватимуть мету договору й тому суперечитимуть міжнародному праву.
3. Внутрішні води є частиною державної території, на яку повністю поширюється державний суверенітет. Тобто, держава має повне право врегулювати своїми законами майже всі питання, пов’язані з внутрішніми водами. Серед них — заборонити входження іноземних військових кораблів.
4. Мені здається, що це прогресивний крок. Оскільки нарешті визнано в договірному порядку статус вод Азовського моря. У той самий час недоліком, як і раніше, залишається те, що морський кордон дотепер не встановлений. З юридичної точки зору, Україні було вигідно визнати Азовське море внутрішніми водами України та Росії.