Ярослава Хортені з чоловіком біля пам’ятника Андрашу та Настасії |
В угорському містечку Тихонь, що на озері Балатон, застигли в камені, обійнявшись, король Угорщини Андраш і його дружина князівна Настасія, дочка Ярослава Мудрого. Їхньому коханню майже тисяча років — трохи менше, аніж добросусідським взаєминам між Україною й Угорщиною. На відкритті пам’ятника, приуроченого до Європейського конгресу українців і святкування десятиріччя Товариства української культури в Угорщині, були присутні понад трьохсот представників діаспори з усього світу. Були і гості з України — міністр культури Юрій Богуцький, посол України в Угорщині Орест Климпуш, голова Всесвітнього конгресу українців Любомир Мазур і багато інших.
Приймали гостей у приміщенні Болгарського культурного центру, оскільки свого в українців Угорщини поки що немає. Хоча ділянка землі під будівництво уже виділена і, як запевнили представники угорської влади, питання про її будівництво буде вирішене у найближчому майбутньому.
Історична довідка. Ярослав Мудрий дав усім своїм дочкам чудову як на той час освіту, навчив орієнтуватися в житті і вигідно видав заміж, зміцнивши тим самим міжнародний авторитет Русі. Настасія стала королевою Угорщини, Анна — Франції, а Єлизавета — Норвегії.
Угорський принц Андраш і старша дочка Ярослава Мудрого Настасія одружилися не лише з розрахунку коронованих батьків, а й по взаємному коханню, що в той час було явищем досить рідкісним. Їхній шлюб 1038 року освятила церква. А через вісім років Андраш сідає на королівський престол Угорщини. Дружина стала для нього не лише коханою жінкою, а й найближчим соратником і другом. Разом вони багато зробили для зміцнення сили Угорщини як християнської держави. Історичні джерела свідчать, що Настасія була красивою, розумною, відданою чоловіку дружиною і до того ж непоганим дипломатом. Завдяки її посередництву Угорщині вдається налагодити хороші зв’язки із низкою європейських країн, і передусім із Францією, король якої Генріх IV дуже активно допомагав Угорщини і навіть надіслав сорок ченців-каноніків для допомоги у встановленні християнства. Саме вони замінили частину священиків вищого духівництва країни, яких убили язичники. У роботі Настасія спиралася на своїх людей із Київської Русі: вона приїхала з величезним почтом не лише слуг, а й радників, чимало з яких згодом зайняли високі пости.
У відносно хорошому стані зберігся скит ченців-самітників, видовбаний у скелі вулканічного походження в північно-східній частині Тихоньського півострова. Не виключено, що заснували його перші ченці, котрих переселила сюди з Києва Настасія.
У дні великих церковних свят подружжя відвідувало королівський монастир, розташований неподалік містечка Тихонь (того самого, у якому їм сьогодні встановили пам’ятник). Цей же монастир Андраш обрав фамільною усипальницею — місцем поховань монаршої сім’ї. У грамоті про заснування Тихоньського абатства прямо говориться про те, що монастир створено для «блаженства душі короля Андраша, його дружини королеви Настасії, його синів, дочок і покійних родичів...»
У Андраша та Настасії було троє дітей — дочка Адельгейд і сини Шаламон і Давид. 1060 року король несподівано помирає. Після трьох років блукань Настасія повертається в Угорщину вже як опікунка малолітнього короля, їхнього сина Шаламона. На багато років вона стає його найближчим радником. Прибічниця «коаліційного правління», вона допомагає сину в примиренні з герцогом Гезою, котрий згодом стане монархом Угорщини. По досягненні повноліття Шаламон усе рідше дослухається порад матері.
На жаль, загострення усобиць стерло або глибоко заховало реальні історичні факти. І досі достеменно невідомо, скільки років правив країною Шаламон. Губиться і слід Настасії. Король Андраш і його сини поховані в склепі XI століття, що знаходиться в церкві Тихоньського абатства. Тут підготували місце і для його вінценосної дружини.
Відповідно до офіційного 1989 року перепису населення, в Угорщині проживала лише тисяча українців. А за неофіційною статистикою на сьогодні наших земляків там — понад три тисячі. І ще приблизно стільки ж тих, у кого порівну української й угорської крові. Чимало українсько-угорських сімейних пар серед організаторів і активістів Товариства української культури. Очолює його практично з моменту заснування Ярослава Хортені. Вона вчитель гімназії, викладає історію та філософію. Народилася на Тернопіллі. Познайомилася з молодим угорцем, який працював у їхньому селищі. «Я побачила в ньому не лише люблячу людину, а й надійну опору, друга, соратника, партнера, взагалі — чоловіка, із яким не пропадеш, — розповідає Ярослава. — Ми одружилися і переїхали в Угорщину. Життя підтвердило, що я у своєму виборі не помилилася. Якби не підтримка чоловіка, я б із своєю громадською роботою не впоралася б...»
Дочка Ярослави Ніколетта — вродлива дівчина з таким же, як у мами, розумним, трохи іронічним поглядом. Вона студентка факультету української мови, історії та політології Будапештського університету, а також депутат загальноугорського органу самоврядування українського земляцтва й активістка всіх заходів товариства. Ніколетта редагує українські телепрограми.
Наталя Шойтош, у дівоцтві Запоточна, — колишня киянка, навчалася на факультеті української мови та літератури Київського університету і працювала в будинку піонерів Залізничного району, який на той час був ледь не найбільш зразково-показовим у столиці. Восени 1984 р. вона приглянулася Тітеру, котрий навчався в одному з київських військових училищ. У чорнобильський рік вони побралися. Зараз у них двоє дітей. Наталя — доцент кафедри угорської літератури в університетському місті Сегет (на півдні Угорщини), Тітер — інженер на великій процвітаючій фірмі. «Для мене це товариство дружби значить не менше, аніж для дружини, — говорить Тітер, — оскільки саме Україна подарувала мені сімейне щастя».
Юрій Кравченко — родом із Запоріжжя, в Угорщину потрапив за обов’язком служби. «Мені тут дуже сподобалося: гарна країна, привітні, не замучені радянською ідеологією люди, — розповідає Юрій. — І плюс до всього закохався в угорку. Вирішив залишитися. Проблем із громадянством було хоч відбавляй. Наші мене ледь не зрадником Батьківщини виставляли. Допомогла лише довідка про вагітність дружини. Відтоді минув двадцять один рік. Зараз у Запоріжжя навідуюся часто, там у мене мама. Усе раніше запитувала, мовляв, що ти знайшов там, синку?! Бери сім’ю, переїжджай в Україну... Свободу, кажу, знайшов, мамо, а тепер ще, хоч як це дивно звучить, і свою Україну. Тут я знайшов людей, для яких Україна — поняття святе. Вони говорять і думають по-українськи і роблять для своєї історичної Батьківщини все можливе й неможливе». Зараз Юрій — приватний підприємець, керує фірмою, що виробляє жіночі рукавички.
Ярослава, Наталя, Юрій складають кістяк Товариства української культури в Угорщині. Їхні діти розмовляють двома мовами. І найчастіше угорські чоловіки та дружини українців — їхні найближчі помічники в усьому.
Товариству усього десять років, але українці, котрі з’їхалися на Європейський конгрес, практично з усіх країн Європи одностайні в думці: щоб зробити стільки, скільки було зроблено товариством за ці десять років, іншим треба буде не менше п’ятдесяти. Спочатку в товаристві було 13 чоловік, зараз — 350. Приймають у нього лише після випробувального терміна: людина повинна проявити себе в справі. Обов’язкова умова — знання української мови.
За ці роки відродили українські народні традиції. Проводяться шевченківські вечори. Три роки тому було відкрито меморіальну дошку на честь «Русалки Дністрової» у старій частині столиці — Буді. На сході Угорщини в місті Токай встановлено меморіальний знак, який нагадує, що тут певний час жив Григорій Сковорода. Під опікою товариства в трьох недільних українських школах (у Будапешті і ще двох містах) понад сотня дітей вивчає українську мову. На базі недільної школи організовують уже традиційні літні мовні табори. Таких таборів немає більше ніде в діаспорі. Туди з’їжджається українська молодь із усього світу. А 1999 року товариство організувало перший Міжнародний конгрес української молоді, у якому брали участь представники 19 країн.
Українці Угорщини мають півгодинну програму на місцевому радіо «Каліпсо». Активну допомогу товариству надає посольство України в Угорщині. Наші дипломати організують зустрічі активістів товариства з високими гостями, котрі приїжджають в Угорщину: були зустрічі з Президентом України, прем’єр-міністром, міністром закордонних справ. Тісно співробітничає товариство і з урядом Угорщини. Завдяки цьому співробітництву засновано інститут україністики, розпочато видання українських книг.
Міністр культури України Юрій Богуцький відзначив величезне значення діяльності товариства. Розвиток культурних зв’язків дає поштовх до взаємовигідного співробітництва у всіх сферах міждержавних взаємин. Товариство немов генерує позитивні емоції, у такій атмосфері набагато простіше вирішуються будь-які політичні питання.
— Історія ще повинна оцінити належним чином діяння Андраша й Настасії, котрі у роки лихоліття так багато робили для зміцнення Угорської держави, — сказала на відкритті пам’ятника Ярослава Хортені. — Мені здається, я відчуваю духовну присутність цих сильних людей, котрі по-справжньому кохають один одного. Вони знову разом. Разом для того, щоб нагадувати нашим народам нехитру істину: об’єднання на основі любові та взаємоповаги завжди приносить радість, багатство і щастя…