Останнім часом керівництво афганського руху «Талібан» зненацька стало виявляти не властиву йому поступливість. Однак стосується це тільки принципових політичних моментів. Зовнішній антураж правління ревних поборників дотримання ортодоксальних норм ісламських традицій залишається в багатостраждальній країні тим самим. Футболісти з дружнього Пакистану, котрі прибули минулого тижня до Афганістану для проведення товариських матчів, ледве встигли втекти зі стадіону після того, як місцеві мулли вирішили, що спортивна форма, в якій були пакистанські спортсмени, не відповідає ісламським нормам.
Разом з тим, практично одночасно з «футбольним інцидентом» лідери талібів погодилися видати Ісламабадові пакистанців, яких у них на батьківщині звинувачували у вчиненні різноманітних злочинів. І того самого дня афганський посол у Пакистані вручив китайській делегації офіційні гарантії свого уряду, відповідно до яких він узяв на себе зобов’язання припиняти діяльність будь- яких угруповань, які намагатимуться проводити антикитайські акції з афганської території.
Координація зусиль КНР, Ірану та Пакистану у припиненні афганського конфлікту була помітна на початку літа. В першій декаді червня пакистанський лідер генерал Первез Мушараф відвідав Іран, провівши переговори з президентом цієї країни Мохаммадом Хатамі, під час яких перші особи держав висловилися за припинення війни в Афганістані. Після цього Хатамі зустрівся з афганським президентом у вигнанні Бурханаддіном Раббані й обговорив з ним можливі кроки країн регіону з встановлення миру на батьківщині останнього. Наприкінці червня президент Ірану відвідав Пекін, де також обговорював проблеми Афганістану з лідерами КНР.
Ну, а змальована вище незвична дипломатична активність «Талібану», на думку західних експертів, є чітким сигналом того, що в середовищі керівництва руху поступово визріває рішення піти на розробку та підписання мирної угоди за посередництва китайської та пакистанської сторін. У разі успішної реалізації така схема встановлення миру в Афганістані неминуче призведе до дипломатичної напруженості між Росією та Китаєм і до появи в Азії цілої армії «бездомних» терористів.
Проте все по порядку. Як уже згадувалося, афганські дипломати змогли розшукати китайську делегацію в пакистанській столиці, що виявилося вельми непростою справою. Набагато легше було б знайти спонсорів мирного процесу на півночі, серед звичних російських сусідів. І той факт, що таліби, замість пошуків компромісів з росіянами, звернулися по посередницьку допомогу до китайців, свідчить, наскільки зміцніли прокитайські настрої в досить строкатому русі семінаристів, які п’ять років тому розпочали боротьбу за об’єднання Афганістану. Поява китайського вектора в зовнішній політиці «Талібану» видається цілком логічною. Росія вочевидь зацікавлена в збереженні нинішньої нестабільності в Центральній Азії. Тільки таким чином Москва буде впевнена в тому, що колишні радянські республіки цього регіону, як і колись, залежатимуть від російської військової присутності, а отже ні за яких умов не вийдуть з московської політичної орбіти.
Як відомо, Китай і Росія домовилися про спільні пошуки умов припинення або хоча б стримування громадянської війни на афганській землі, проте Москва та Пекін мають абсолютно різні точки зору на способи втілення цих ідей у життя. Звичайно, російська сторона нині зацікавлена у встановленні контролю над ситуацією в Афганістані значно більшою мірою, ніж китайська, — зовсім недавно офіційні московські джерела оприлюднили інформацію про підготовку чеченських бойовиків на базах талібів. Росіяни навіть пригрозили ударами по афганській території і звернулися до керівництва Узбекистану з проханням дозволити розмістити свою базу одному з командирів афганського Північного альянсу, «агентові впливу» Москви в антиталібівській збройній опозиції Рашиду Дустумові (тому самому, якому при виведенні з Афганістану радянських військ «випадково» дісталася неймовірна кількість зброї) на прикордонній узбецькій території.
Проте до подій в Афганістані не байдужий і Китай. Пекін дуже стурбований підтримкою, яку таліби надають ісламським бойовикам, що виступають за незалежність західних провінцій Китаю. Проте проблема ця для китайців менш актуальна, ніж Чечня для Росії. Можливо, тому, на відміну від росіян, котрі воліють демонструвати «Талібану» м’язи, Китай останнім часом розпочав вельми активно розробляти варіанти мирного розв’язання афганської проблеми, працюючи в тісному контакті з пакистанською й іранською сторонами. Треба гадати, китайські керівники не проти заодно зміцнити свої відносини з Тегераном, що повною мірою відповідає нинішнім китайським інтересам.
Крім розбіжностей з методології, Москва й Пекін розходяться й у питанні про регіональне лідерство, тобто в тому, хто контролюватиме подальший розвиток ситуації в Центральній Азії. Якщо мир в Афганістані встановлюватиметься за посередництва Росії, то основною діяльністю в регіоні стане боротьба з ісламськими бойовиками. У цьому разі війна припиниться лише номінально, а постійні сутички зі збройними загонами ісламістів усіх мастей, що знайшли безпечний притулок на афганській землі, підриватимуть економічний розвиток і країни, і всього центральноазіатського регіону. Зате процес перебуватиме під контролем Москви. Китаю такий сценарій навряд чи може сподобатися. Плани Пекіна стосовно Афганістану будуються на прагненні створити цілісне «павутиння» міцних економічних зв’язків між державами Центральної Азії, Іраном, Пакистаном і Китаєм.
Багато високих діячів «Талібану» вельми резонно вважають, що краще укласти угоду з китайцями, ніж познайомитися з бойовими можливостями російської артилерії або авіації. Цим і пояснюється метушня афганських дипломатів, що її бачимо останнім часом. З огляду на це, таліби можуть навіть погодитися на збереження існуючого статус-кво, відповідно до якого північна частина країни залишиться в руках Північного альянсу. Тверезомисляча більшість лідерів руху, швидше за все, підтримає угоду, що узаконює їхній контроль над дев’яноста відсотками території Афганістану. Пакистан також буде задоволений угодою, яка забезпечить і стабільність на його кордонах, і можливість освоєння нових економічних зв’язків. Те ж саме стосується й Ірану, який підтримує деяких лідерів антиталібівської опозиції. Залишається єдине запитання — чи підуть на підписання угоди самі «жителі півночі» та їхні російські покровителі.
До речі, встановлення миру за китайсько-пакистансько-іранською схемою викличе захоплення не в усіх талібів. Розбіжності між різноманітними фракціями керівництва «Талібану» — тими, хто за війну до переможного кінця, й тими, хто готовий на поступки, — стають дедалі помітнішими. За даними місцевих джерел, недавно заарештували відомого польового командира талібів Башира Баглані, якого підозрюють у контактах із представниками Північного альянсу. До того ж то в одній, то в іншій провінції Афганістану періодично спалахують акції протесту проти влади талібів. Тому говорити про те, що до підписання внутрішньоафганської мирної угоди нові господарі країни вже повністю готові, передчасно.
Давайте все ж припустимо на хвилину, що представників керівництва талібів, згодних на врегулювання конфлікту мирним шляхом, виявиться більше й вони матимуть достатньо впливу, щоб подолати опір своїх радикально налаштованих братів по вірі та зброї і підписати розроблену з участю Китаю угоду. З огляду на те, що головний натхненник талібів — Пакистан перебуває в дружніх, щоб не сказати союзницьких, стосунках із КНР, «Талібанові» буде значно легше порушити підписаний договір, ніж обходитися потім без матеріальної й політичної підтримки свого єдиного спонсора. Отож можна сподіватися: угоду таліби сяк-так виконуватимуть.
Таким чином, цілком імовірна поява значних проблем у російсько-китайських відносинах. Пекінові доведеться пережити нелегкий час, умовляючи росіян підтримати мирний договір, розроблений і підписаний за активної участі китайських дипломатів. Якщо Москва в цьому питанні, зрештою, поступиться, то зробить це з великим небажанням і, швидше за все, під серйозним тиском, вимагаючи зустрічних обіцянок з боку Китаю. В усякому разі, все це не може не позначитися на відносинах між двома країнами. Ну, а якщо Росія мирну угоду все-таки відкине, то план Пекіна із завоювання економічного панування в регіоні провалиться повністю. Можна собі уявити, які «теплі» почуття після цього будуть у китайського керівництва до своїх російських колег.
Проте згода Росії — не єдина умова припинення в Афганістані громадянської війни й нормалізації економічного життя. Домовившись між собою з інших питань, КНР і РФ (до них можуть приєднатися і США), напевно, зажадають від талібів відмовитися підтримувати мусульманських радикалів (насамперед терориста номер один — Усаме бен Ладена) і закрити центри підготовки бойовиків усіх мастей, яких в Афганістані зараз безліч. Причому ця умова буде головною для початку будь-якої комерційної діяльності закордонних інвесторів на афганській землі. Якщо це станеться, доведеться готуватися до появи цілої армії терористів, які втратили надійну схованку й активно шукають для себе нового пристановища й нових покровителів.
Процес встановлення миру в Афганістані перетворився на своєрідне змагання між двома впливовими державами світу. Пекін своє слово вже сказав, тепер справа за Москвою. Досить одного бомбардування афганської території російською авіацією —й усі надії на досягнення угоди будуть поховані, а китайсько-російські відносини будуть відкинуті на десятиліття назад. З іншого боку, Росія зробить усе можливе для того, щоб не допустити економічного панування Китаю в Центральній Азії.