Нинішній Китай - світовий лідер останніх тридцяти років за темпами зростання промислового й фінансового потенціалу, власник другої за величиною економіки у світі - перетворився на найбільшого світового експортера, кредитора, споживача сировинних ресурсів, на державу з найбільшими золотовалютними резервами, майбутньою світовою резервною валютою, найбільшими у світі населенням та армією. Глобальні процеси, в яких дедалі значимішу роль відіграє Китай, великою мірою впливають на формування нового світового порядку. При цьому велике значення для подальшого розвитку світопорядку мають відносини КНР з провідними гравцями світової політики, і насамперед зі США.
Сьогодні відносини між Китаєм та США перебувають у центрі уваги світової політики. З часу їх відновлення у 1971 р. вони були різними - партнерськими, конкурентними, а останніми роками - такими, що переходять у відносини потенційних противників. Посилення впливу і лідерських амбіцій КНР у світі примушує США провести стратегічну переоцінку двосторонньої взаємодії. Найближчими роками сам факт посилення економічної і військової потуги КНР поглиблюватиме напруженість у американо-китайських відносинах.
Китай найбільше виграв у холодній війні, зігравши на протистоянні між США та СРСР. Він широко використав отримані можливості для бурхливого економічного розвитку, не несучи при цьому тягаря військових витрат і союзницьких зобов'язань. Упродовж тривалого часу Пекін був майже партнером США, а після холодної війни американці ще довго за інерцією продовжували пильно стежити за Росією, не помічаючи гіганта, що виріс під боком і став їхнім головним претендентом на світове лідерство.
Пекін-Вашингтон: економічна взаємозалежність
На сьогодні КНР - найбільший закордонний власник боргових зобов'язань США на суму 1,3 трлн дол., що становить 24% американського зовнішнього боргу, який належить іноземним державам. Китай фактично оплачує значну частину американського бюджетного дефіциту, допомагає оберігати від коливань фондовий ринок та утримувати низькі відсоткові ставки. Запаси доларів США у валютних резервах КНР перевищують 2 трлн.
Обсяг торгівлі між двома країнами у 2012 р. перевищив 536 млрд дол. і збільшився у 6,6 разу, порівняно з 2001 р. (80,5 млрд дол.). При цьому китайський експорт становив 425,6 млрд дол., імпорт - 110,5 млрд дол. Експорт в економіці Китаю становить 36,6%, при цьому 20% його йде у США. Частка КНР в обсязі високотехнологічного імпорту США зросла майже до 40%, порівняно з 14% 2003 р. Сполучені Штати - один із найбільших інвесторів Китаю, обсяг американських інвестицій у 59 тис. китайських проектів становить 115 млрд дол. Економіки КНР і США стають дедалі більше взаємозалежними.
Попри зростання торгового обороту, між двома країнами зберігаються істотні розбіжності. США висловлюють стурбованість окремими аспектами торгової політики Китаю, у тому числі використанням ним експортних обмежень на сировинні товари, субсидуванням китайських компаній, які діють на американському ринку, заниженим приблизно на 40% курсом юаня відносно долара, що штучно створює конкурентні переваги для китайських виробників і не дозволяє США зменшити від'ємне сальдо торгового балансу, а також обмежувальним інвестиційним режимом і необхідністю захисту прав на інтелектуальну власність. Американські аналітики відзначають, що підвищення курсу юаня відносно долара на 20% сприяло б зменшенню американського зовнішньоторгового дефіциту на суму від 50 до 125 млрд дол. і створенню 300–750 тис. нових робочих місць (за оцінками китайських експертів, курс юаня відносно долара з 2005 р. зріс на 31%).
Китайські претензії стосуються зняття обмежень на експорт у КНР високотехнологічної продукції, політизації торгово-економічних питань, антидемпінгових розслідувань та створення однакових умов для інвестицій китайських компаній у США.
Американська економіка прив'язана до китайської за рахунок винесення частини виробництв на територію КНР, зростання залежності американського споживчого ринку від імпорту китайських товарів, наявності в Китаю великих доларових активів та американських боргових зобов'язань. Понад 80% американських компаній, які працюють у Китаї, повідомили про двозначне зростання доходів у 2011 р., при цьому в половини з них прибуток зріс більш як на 20%. Жорстка конфронтація з Пекіном означала б для Вашингтона удар по власних економічних інтересах. Тому США реалізують сценарій, який поєднує в собі економічну "прагматичну співпрацю" і можливість блокувати зростання ролі Китаю у глобальному масштабі. Сполучені Штати хочуть однополярного світу, але багатополярної Азії. Китай, навпаки, прагне до багатополярного світу, але однополярної Азії.
Тоді як Вашингтон за рахунок подальшого продажу Пекіну своїх боргових зобов'язань і зростання курсу юаня сподівається скоротити дефіцит торгового та платіжного балансу, КНР дедалі більше сумнівається в доцільності економічної і фінансової взаємозалежності зі США, збереженні своїх валютних резервів у американських активах, поставивши під сумнів роль американського долара у світі. При цьому складається парадоксальна ситуація, коли Китай, купуючи боргові зобов'язання Сполучених Штатів, фактично оплачує модернізацію збройних сил США і своє оточення американськими військовими базами та флотом.
Дальший розвиток партнерських відносин між США та КНР може привести до розширення їхнього співробітництва у галузі торгівлі та інвестицій, створення зони вільної торгівлі, спільних дій у відповідь на загальні глобальні загрози та виклики. Водночас як суперник Китай може стати для Сполучених Штатів новим Радянським Союзом, що може призвести до нової холодної війни, скидання боргових зобов'язань США, вимог реструктурувати сформовану міжнародну систему на користь Китаю і сприятиме посиленню китайсько-американської боротьби за геополітичне домінування в новому світовому порядку. При цьому Китай, на відміну від СРСР, буде для США не тільки геополітичним противником, а й серйозним економічним конкурентом, особливо в отриманні глобального контролю над виробництвом сировини та міжнародними транспортними коридорами.
Останнім часом Китай став різкіше відповідати США на критику на свою адресу, зокрема торік на заклики ревальвувати юань він відповів вимогою до Вашингтона посилити фінансову дисципліну у себе в країні, що дуже насторожило американців, які назвали заяву Пекіна "борговим тероризмом".
Дракон, що тривожить орла
Офіційно визнаючи КНР світовою державою, США, проте, не готові розглядати Китай як рівноправного партнера. Тим часом американська адміністрація намагалася поділити світ на сфери впливу між США і Китаєм, звернувшись 2009 р. до Пекіна з пропозицією створити "групу двох" (G2). Але Китай заявив, що не погоджується з такою формулою, і підтвердив свою відданість концепції багатополярного світу.
США і їхні ключові союзники з НАТО не зацікавлені у глобальній присутності та зміцненні Китаю, особливо в нарощуванні ним військової потуги. Відтак, вони прагнуть обмежити його вплив на міжнародній арені, витісняючи КНР із Африки, Близького Сходу, Латинської Америки, стримуючи його активність у Середній та Східній Азії, басейні Індійського океану. З цією ж метою Сполучені Штати прагнуть створити на Близькому Сході "коаліцію поміркованих" - військовий союз із держав-членів Ради співробітництва країн Перської затоки, а також Єгипту і Йорданії.
Участь США та їхніх союзників у військовому конфлікті в Лівії, внаслідок чого Китай втратив 3% свого імпорту нафти, викликала негативну реакцію Пекіна. Без роботи там також залишилися 36 тис. китайських громадян із 75 компаній, що працюють у 50 проектах. Збитки, яких зазнали китайські компанії через воєнні дії в Лівії, перевищили
20 млрд дол.
Сьогодні посилюється американо-китайське протистояння у Південному Судані через доступ до його нафтових запасів, що забезпечують 8% потреб Пекіна в сирій нафті. Обидві сторони підтримують протиборчі сили в цьому регіоні: Китай - повстанців, які діють у Південному Судані та сусідній Уганді, США - угандійські урядові війська. Останнім часом Вашингтон навіть послав в Уганду спецпризначенців для сприяння реалізації американськими корпораціями проекту будівництва нафтопроводу з Південного Судану до узбережжя Атлантичного океану для транспортування нафти у США. Сьогодні Сполучені Штати отримують 18% поставок енергоресурсів з Африки, і ця цифра зросте до 25% на 2015 р.
Дестабілізація Ірану - ще один спосіб послаблення Китаю. Попри зусилля Пекіна диверсифікувати поставки енергоносіїв, КНР досі критично залежить від імпорту іранської нафти. Недавно Саудівська Аравія, що вороже ставиться до іранської ядерної програми, запропонувала постачати китайцям за нижчою ціною таку саму кількість нафти (14% імпорту КНР), яку Китай імпортує з Ірану. Але Пекін, для якого Іран - довгостроковий стратегічний союзник, відмовився від запропонованої угоди.
На сьогодні інтереси Китаю і США зіштовхуються на Тайвані, в Ірані, Афганістані, Південно-Східній та Центральній Азії, а також в Африці, де КНР недавно обігнала Америку за обсягами торгівлі. Витісняючи Китай з Африки, що забезпечує йому поставку понад 30% необхідних енергоресурсів, з Близького і Середнього Сходу (50% поставок нафти), США одночасно вирішують для себе двоє важливих завдань. Перше - зниження економічного зростання Китаю шляхом його витіснення з країн, багатих на стратегічні ресурси, і заповнення вивільненої ніші американськими компаніями. Друге завдання - підштовхування його до експансії в Росію та колишні радянські середньоазійські республіки, багаті на нафту, газ та метали, такі необхідні Китаю. Це дозволить не тільки усунути загрозу військового конфлікту США та їхніх союзників з КНР, а й значно послабити Пекін і Москву - головних конкурентів американської гегемонії у світі.
Американський політичний істеблішмент сприймає Китай як найістотнішу загрозу інтересам США у далекосяжній перспективі. Між двома країнами наростає недовіра і кількість взаємних обвинувачень. Суперництво між США та КНР може стати конфліктним домінуючим фактором і в діяльності двох провідних економічних регіональних організацій - Транс-Тихоокеанського партнерства та Регіонального всеосяжного економічного партнерства, неформальними лідерами яких є Вашингтон і Пекін, відповідно. Конкуренція між ними може поділити членів АСЕАН на два табори і підірвати роль цієї організації у Південно-Східній Азії.
США з тривогою спостерігають за посиленням домінування Китаю в Азії, що суперечить американським інтересам у регіоні і веде до напруженості у відносинах із азійськими сусідами. Економічно КНР уже виграє в Америки Південно-Східну Азію. Для геостратегічного стримування китайського впливу Вашингтон розпочав модернізацію старих і побудову нових важелів протидії. США зміцнюють і розширюють свої безпекові угоди з союзниками, залучають нових стратегічних партнерів (В'єтнам, Індію, Сінгапур та Філіппіни). Союзники Сполучених Штатів дедалі більше залежать від КНР економічно й заодно зміцнюють зв'язки з Вашингтоном у сфері безпеки. США розуміють, що багато країн в Азії хочуть, аби Америка урівноважувала дедалі більший тиск Китаю, але при цьому не примушувала їх робити вибір між двома гігантами.
Зниження реальних можливостей США претендувати на присутність у всіх регіонах світу, а також прагнення сконцентрувати основні зусилля та ресурси на ключових напрямах зумовило вибір Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) як головного вектора американської зовнішньої політики. Розширення присутності США в Азії ставить Китай перед складною дилемою: якщо не чинити опору вибудовуванню американоцентричної економічної системи в азійському регіоні, вона розвиватиметься й надалі; якщо спробувати її заблокувати, його сусіди можуть злякатися дій КНР і ще тісніше згуртуватися навколо США.
Свідченням зміни позиції Вашингтона стосовно Пекіна стала переглянута у січні 2012 р. Стратегія національної оборони США, в якій Китай уперше названо потенційним противником Сполучених Штатів. У ній КНР характеризується як регіональна держава, котра значно впливає на економіку і безпеку США. Документ передбачає переміщення "стратегічної опори" США в Азійсько-Тихоокеанський регіон і підтримку стабільності в АТР шляхом зміцнення відносин з азіатськими союзниками і партнерами.
Переглядається й попередня стратегія протидії КНР в АТР, насамперед використання "першої острівної гряди" (Японія-Тайвань-Філіппіни) як передової наступальної лінії стосовно Китаю. Американська військова присутність на цьому рубежі починає слабшати під тиском нових обставин. Насамперед через зростання присутності китайських ВМС і ВПС у регіоні, а також активізацію позиції місцевого населення, яке стало менш терплячим до присутності американських баз на своїй території і лояльнішим до Китаю. Змінюється й позиція урядів приймаючих країн, зокрема японський уряд Хатоями, що вже пішов у відставку, мав намір закрити американську військову базу на Окінаві, де дислоковані дві третини з 70 тис. військовослужбовців США, які перебувають у Японії. Це стало однією з причин початку виведення з Окінави 9 тис. американських морських піхотинців на бази на Гуамі, Гавайях та в Австралії.
При розвитку такого сценарію військові підрозділи США муситимуть передислокуватися на "другу острівну гряду" - Океанію (Гуам, Каролінські, Маршаллові, Маріанські та Соломонові Острови), що розміщена порівняно близько до Східної Азії і водночас - поза тією зоною, з якої Пекін хоче витіснити американський флот. Займаючи другу лінію протистояння Китаю і згортаючи свою присутність в акваторії "першої острівної гряди", США однак збережуть можливість повітряного і морського патрулювання в цьому регіоні, а також в Індійському океані.
Військово-морська стратегія Китаю складається з трьох етапів. На першому з них (2000–2010 рр.) Пекін ставив за мету встановити контроль у межах "першої острівної гряди". На другому етапі (2010–
2020 рр.) КНР прагнутиме встановити контроль у рамках "другої острівної гряди". На третьому (2020–2040 рр.) Китай має намір покласти край американському військовому домінуванню в Тихому та Індійському океанах.
КНР насторожує американська доктрина "повернення в АТР", плани США побудувати два нових протиракетних радари з фазованою решіткою в Південно-Східній Азії, розгорнути в регіоні стратегічні бомбардувальники В-1 і винищувачі F-22 і F-35, а також збільшити кількість кораблів протиракетної оборони класу "Еджіс" з 26 до 36, при тому що 60% їх будуть зосереджені в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Для створення військового потенціалу, сумірного американському, Пекін вирішив іти не шляхом "асиметричного" нарощування сил, розуміючи, що на це знадобиться багато часу та коштів, а методом "перпендикулярної" протидії. Для цього Китай удосконалює протисупутникову зброю, нарощує своє космічне угрупування, що дозволить йому знищити американські супутники на орбіті і забезпечити збройним силам КНР вирішальну стратегічну перевагу.
У Пекіні розуміють: головне, що виводить збройні сили США на новий рівень, - концепція мережецентричної війни і здатність до масованого застосування високоточної зброї, - повністю зав'язані на космічні супутники. Якщо їх вивести з ладу, то ефективність американських збройних сил упаде на порядки. Насамперед ВПС і ВМС, які, втративши можливість застосовувати встановлену на них новітню високоточну зброю, перетворяться з єдиної бойової системи на звичайний набір застарілих "платформ" - літаків, вертольотів і кораблів. Залежність збройних сил США від супутників становить: 95% - у сфері розвідки і спостереження, 90% - зв'язку, 100% - навігації та позиціювання, 10% - метеорології. Тому Китай активно розвиває засоби ураження класу "земля-космос", "космос-космос" і "космос-земля", які у разі війни можуть "осліпити" збройні сили США, позбавити їх можливості завдавати ударів по території КНР високоточною зброєю з моря і повітря та максимально ускладнити дії американських ВМС на китайських комунікаціях.
Сьогодні Китай має 74 із 500 наявних у світі суперкомп'ютерів, посідаючи за їх кількістю друге місце у світі після США (263 суперкомп'ютери). Для порівняння: 12 років тому Пекін не мав жодного суперкомп'ютера. Американські експерти переконані: якщо так ітиме й далі, скоро КНР наздожене і пережене Америку за цим показником, що загрожує національній безпеці США, оскільки суперкомп'ютери широко використаються в реалізації програм удосконалення ракетно-ядерної зброї та сучасних авіаційно-космічних засобів.
Сполучені Штати зіграли певну роль у становленні китайської космічної і ядерної програм, зокрема дозволивши відомому американському вченому-ракетнику китайського походження Цянь Сюесеню виїхати на батьківщину. Там він зробив значний внесок у створення ракетно-космічної галузі, а також у становлення китайської наукової школи. Свою лепту в цей процес внесли й американські корпорації "Лорал" та "Х'юз електронікс", які передали в 90-х роках Китаю інформацію, що дозволила йому поліпшити характеристики своїх балістичних ракет, систем наведення та ядерних озброєнь. Велику допомогу у створенні сучасних МБР надала й китайська розвідка, одна з трьох найсильніших у світі, роздобувши секрети створення семи нових американських боєголовок для міжконтинентальних балістичних ракет.
Що далі?
Двополярна американсько-китайська структура, яка нині формується, дедалі більшою мірою впливатиме на ситуацію у світі й характеризуватиметься такими діями США і КНР у сфері двосторонніх відносин:
- Метою "хеджованої" політики США стосовно Китаю на найближчі роки буде стримування Пекіна від претензій на роль регіонального гегемона і глобального лідера. Залежно від подальших дій КНР, Сполучені Штати і їхні азійські союзники будуватимуть партнерські або суперницькі відносини з Пекіном. Тим часом Китай прагнутиме "виграти без бою", витісняючи США як провідну державу з Азії й Африки, уникаючи при цьому прямої конфронтації.
- США візьмуть на себе роль гаранта рівноваги в АТР, зберігаючи свій домінуючий статус і виступаючи при цьому посередником в урегулюванні конфліктів та згладжуванні дисбалансів сил між потенційними суперниками.
- Вашингтон намагатиметься втягнути Пекін у систему багатосторонніх організацій та участь у миротворчих і антитерористичних операціях, міжнародних форумах з вирішення різних проблем, а також протиставити йому всю азійську спільноту, щоб обмежити і "зв'язати" активність КНР у глобальному та регіональному масштабі.
- США як оплот безпеки в Азії розпочнуть створення спрямованого проти Китаю азійського аналога НАТО, до якого, поряд з американськими традиційними союзниками, можуть увійти Індія, Таїланд і В'єтнам. Оточення КНР військовими базами також тиснутиме на бюджет Китаю і загрожуватиме його морським комунікаціям. Водночас, з урахуванням досвіду невдалого створення G2, може готуватися проект договору для АТР. При цьому інші азіатські країни, зокрема союзники, побоюватимуться стати предметом торгу з боку Пекіна або Вашингтона.
- Для зменшення свого зовнішньоторгового і бюджетного дефіциту США продовжуватимуть тиснути на Китай з метою ревальвування юаня і відмови від субсидування експортної продукції. Для цього Вашингтон спробує заручитися підтримкою СОТ, МВФ і "великої
двадцятки".
- З метою обмеження економічного зростання Китаю США можуть вивести свої інвестиції з КНР у сусідні країни, зменшити експорт технологій, а також запровадити обмеження у двосторонній торгівлі, аж до торгової війни.
- Для ізоляції Пекіна від його основних азійських союзників США можуть надати їм політичні і ділові альтернативи масштабній "м'якій силі" Китаю.
- КНР може підтримати намір США "повернутися в Азію" і піти на розширення співробітництва з ними, якщо Вашингтон врахує китайські регіональні та глобальні інтереси.
- Зменшення з боку КНР купівлі казначейських зобов'язань США на користь золота, твердих активів і валют ринків, що розвиваються, а також диверсифікованість ним своїх валютних резервів може привести до обмеження обороту і падіння курсу долара на світових ринках та біржах, зниження активності МВФ і Світового банку.
- Китай може скористатися фінансово-борговою залежністю США від КНР, щоб добитися співробітництва Сполучених Штатів у таких суперечливих питаннях, як поставки зброї Тайваню та вирішення "тайванської проблеми". Крім того, досягнення військового паритету між збройними силами КНР і США в західній частині Тихого океану може привести до "фінляндизації" Тайваню і його можливого подальшого використання як плацдарму Китаю в його експансії у басейнах Тихого та Індійського океанів.
- КНР може здійснити "аншлюс" Північної Кореї у разі економічного краху цієї країни, щоб запобігти її поглинанню Південною Кореєю та виходу американсько-південнокорейських військ на північно-східний кордон Китаю. При реалізації такого сценарію для США це буде виправдана жертва, що примусить Пекін загрузнути в регіональних проблемах і надовго забути про свої глобальні амбіції.
- Зростання військового потенціалу Китаю і зменшення впливу США у світі може привести до виведення американських військ із Південної Кореї і Японії та вимушеного формування США двох нових оборонних ліній у тихоокеанському регіоні (Гуам-Маріанські острови-Гаваї, західне узбережжя Сполучених Штатів) замість втрачених позицій.
- Найближчими роками може вирішитися китайська дилема щодо напрямку зовнішньої експансії. Плановане скорочення китайських сухопутних сил з одночасним посиленням могутності ВМС і ВПС та антиамериканською риторикою
свідчить, що Пекін схиляється до експансії у східному й південному напрямках для захисту своїх комунікацій, забезпечення поставок сировини і проектування сили в Тихоокеанському регіоні.
- Китай вбачає свою місію у заміні світового порядку під егідою США новим міжнародним політичним та економічним порядком, у якому КНР відіграватиме провідну роль.
- В умовах наростання стратегічного суперництва Китай може перетворитися на довгострокову загрозу для США, а загострення суперечностей, що є між ними, - призвести до конфліктів і навіть до великомасштабної війни.
Понад двісті років тому Наполеон Бонапарт пророчо сказав про Китай: "Там лежить сплячий гігант. Хай він спить. Коли він прокинеться - весь світ здригнеться". Сьогодні гігант прокидається...