Після досить тривалого конфлікту білоруський президент Олександр Лукашенко і його російський колега Владімір Путін, схоже, все-таки знайшли спільну мову. Однак поки що Кремль вочевидь не налаштований публічно підтримувати очільника Білорусі в дуже складних для нього виборах.
Уже скоро — 9 серпня — Олександр Лукашенко переобиратиметься на черговий, шостий президентський термін. Головна його проблема в цій виборчій кампанії — економіка, яка впала спочатку через конфлікт із Росією (припинилися поставки безмитної нафти), а потім — через світову кризу, викликану пандемією COVID-19.
Щоб остаточно не втратити народну підтримку й забезпечити традиційне передвиборне підвищення зарплат і пенсій, очільник Білорусі нині терміново намагається відновити добрі відносини з Кремлем. Тоді можна буде оперативно отримати і черговий російський кредит, і дешеві вуглеводні. Та й публічна підтримка з боку Москви напередодні виборів цілком може допомогти Олександрові Лукашенку переобратися з меншими проблемами.
Британські експерти Королівського інституту міжнародних відносин «Чатем-Хаус» у своїй доповіді для перших осіб стверджують, що говорити про близьку зміну влади в Білорусі рано. Однак відзначають, що під Лукашенком уперше серйозно захитався трон. Причини — передусім різкий спад реальної підтримки населення (3–6%, за результатами закритого незалежного дослідження), а також те, що вперше знизилася лояльність власних політичних еліт.
Між Москвою і Мінськом
Усе перше півріччя 2020-го стало затяжним періодом охолодження відносин не тільки між офіційними Мінськом і Москвою, а й особисто між президентами двох країн — Олександром Лукашенком та Владіміром Путіним. Це спричинили принципові розбіжності двох лідерів: напередодні нового року — у питанні інтеграції двох країн, а на початку січня — щодо поставок у Білорусь безмитної російської нафти.
Та потім розбіжності відступили на другий план. Актуальними стали конституційна реформа в РФ, пандемія COVID-19, а за ними — економічна криза. По Білорусі вона вдарила особливо сильно: після того, як РФ, фактично, перестала субсидувати білоруську економіку низькими цінами на нафту, ситуація почала стрімко погіршуватися, промислове виробництво й ВВП пішли в мінус ще до початку пандемії.
Парадоксальним чином, незважаючи на войовничу риторику про захист незалежності від російських зазіхань, Лукашенко не рве зв’язків із Кремлем, швидше — навпаки. Він став одним із небагатьох лідерів держав, котрі прибули 24 червня в Москву на військовий парад. Правда, тоді двосторонні переговори (на які дуже розраховувала білоруська сторона) не відбулися.
Та вже через кілька днів, 30 червня, Владімір Путін і Олександр Лукашенко взяли участь у церемонії відкриття Ржевського меморіалу радянському солдатові у Тверській області Росії. Правда, незрозуміло, чи відбулися між ними переговори. Підсумкових заяв та офіційної інформації про переговори не було. І тільки прес-секретарка Лукашенка Наталія Ейсмонт за підсумками поїздки свого боса в Росію заявила: «Враховуючи ситуацію, президенти в робочому порядку обговорили всі питання, яких треба було торкнутися».
Проте Лукашенко продовжує загравати з Путіним. Так, посол Білорусі в Росії Володимир Семашко заявив, що Мінськ і Москва восени можуть повернутися до обговорення дорожніх карт із поглиблення інтеграції в рамках Союзної держави.
Поки що все виглядає так, що в Кремлі вирішили утриматися від публічної підтримки Лукашенка, але не заважають робити це іншим високопоставленим чиновникам і просто знаковим постатям. 3 липня глава «Сбербанка России» Герман Греф спільно з Лукашенком узяв участь у врочистій церемонії відкриття мультимедійного світломузичного фонтану, який став подарунком Мінську від «Сбербанка» на День незалежності республіки. Того ж дня вони провели зустріч, під час якої Лукашенко запропонував «Сбербанку России» взяти участь у фінансуванні «великих обсягів нашої економіки».
«Ми хочемо, як у радянські часи, скласти перелік інноваційних об’єктів, які ми маємо ввести в новій п’ятирічці. І обов’язково домовитися щодо фінансування, аби вони не перетворилися на довгобуди», — сформулював свою пропозицію Лукашенко. Крім того, нині влада Білорусі продовжує переговори зі «Сбербанком России» про виділення кредиту на 500 млн дол.
Слід зазначити, що щоразу зустріч Германа Грефа з білоруським керівництвом завершується важливим рішенням: «Сбербанк», найбільший кредитор держсектора Білорусі, рефінансує борги великих білоруських підприємств (що належать державі, як і 85% усієї білоруської економіки).
Візит Германа Грефа можна вважати першим позитивним знаком для Мінська на східному напрямку. Однак незабаром Білорусь і особисто Лукашенко можуть знову стати об’єктом пильної уваги з боку Кремля. Наприкінці минулого тижня на зустрічі в Мінську з російським прем’єр-міністром Мішустіним Лукашенко сказав: «Передайте Путіну найкращі побажання від білоруського народу. Його тут люблять, поважають. Ми його чекаємо після зустрічі глав урядів на очній зустрічі уже в Мінську в рамках ЄАЕС».
Тут варто згадати, що «поглиблену інтеграційну угоду», яку запропонував Владімір Путін наприкінці 2018 року, Олександр Лукашенко назвав спробою з боку Росії поглинути й інкорпорувати Білорусь. Проблема в тому, що шлях вирішення всіх наріжних суперечностей між Мінськом і Москвою міститься саме у 31-й дорожній карті з інтеграції — тій, яку білоруський президент категорично відмовляється підписувати. А ось Москва від 31-ї карти не відмовляється.
Саме 31-ша карта передбачає створення 12 наднаціональних органів та регуляторів Союзної держави Білорусі і Росії, не кажучи вже про різні механізми поглиблення військово-політичної інтеграції. Серед них — єдиний емісійний центр, що передбачає впровадження єдиної валюти, рахункова палата і суд Союзної держави, єдиний митний орган, єдиний орган з обліку власності Союзної держави, єдині податковий і антимонопольний органи, а також єдині регулятори: в галузі транспорту, промисловості, сільського господарства, зв’язку, плюс регулятор об’єднаних ринків газу, нафти й електроенергії.
Як бачить архітектуру Союзної держави Кремль, теж не секрет. Владімір Путін сформулював своє бачення цього проєкту ще на початку 2000-х, запропонувавши Білорусі ввійти до складу РФ «шістьма областями». Якщо уважно придивитися до останніх міркувань Путіна про умови одержання Мінськом російських енергоносіїв за внутріросійськими цінами, зрозуміло, що це бачення зовсім не змінилося: Білорусь може розраховувати на енергоносії за внутріросійськими цінами тільки за умови створення Союзної держави. Але не в тому форматі, що був прописаний у договорі 1999 року, а «на основі Конституції Російської Федерації», з центром прийняття всіх економічних і військово-політичних рішень у Москві, з входженням Білорусі до складу Росії на правах федерального суб’єкта.
Проблема в тому, що 2024 року, через податкові та інші маневри РФ, внутріросійські ціни на енергоносії зрівняються зі світовими. У результаті угоди, Лукашенко втрачає все й не отримує нічого, жодних гарантій. Жодна символічна посада в Держраді (чи то в РФ, чи то в майбутній Союзній державі), склад якої визначає президент РФ, ніколи не зможе зрівнятися з реальною владою суверена.
Є ще один індикатор відносин між Москвою й Мінськом, значно більш значущий, ніж нинішнє спілкування Путіна й Лукашенка. Білоруський президент планує незадовго до дня голосування публічно ввести в дію першу білоруську АЕС. Її побудували російські компанії на російські ж гроші. Нині неофіційні джерела в білоруській владі активно мусують чутки, що Владімір Путін нібито обіцяв прибути в Білорусь на відкриття БілАЕС.
Для Лукашенка такий символічний жест був би дуже важливим. Однак можливе й протилежне: росіяни взагалі пригальмують запуск АЕС, щоб не дати Лукашенкові додаткового козиря перед виборами. А вже потім, після виборів, коли все заспокоїться, російсько-білоруські відносини вийдуть на рівень нової нормалізації, сторони повернуться до обговорення наболілих питань, включно з «дорожніми картами інтеграції», цінами на енергоносії, умовами кредиту на будівництво АЕС тощо.
Але поки що зберігається невизначеність. Дату запуску БілАЕС, про яку робили гучні заяви в адміністрації Лукашенка, вже кілька разів переносили. Зважаючи на все, у Кремлі й досі не визначилися: підтримати Лукашенка на цих виборах — чи краще залишити його напризволяще.
Всі статті цього автора читайте тут.