Останнім часом ми згадуємо про Грузію переважно у зв'язку з "командою реформаторів", запрошених в Україну для сприяння нашому уряду. Тим часом на проблемних грузинських територіях, які міжнародна спільнота визнає частиною Грузії, нині відбуваються важливі процеси.
18 березня було підписано Договір про співробітництво та інтеграцію між Російською Федерацією і невизнаною Республікою Південна Осетія. Цей документ матиме неабияке значення для захисту інтересів Росії в регіоні. Тому ми побіжно пройдемося по його пунктах, а також порівняємо укладену з Південною Осетією угоду з подібним документом, підписаним 5 березня РФ з невизнаною Республікою Абхазія.
Отже, у Договорі передбачається колективна оборона сторін, що фактично означає гарантування оборони Південної Осетії військами РФ. З тією ж метою "окремі підрозділи Збройних сил і органів безпеки Республіки Південна Осетія входять до складу ЗС і органів безпеки РФ". Крім того, митні органи Південної Осетії інтегруються з митними органами РФ. Зазначимо, що зону вільної торгівлі між Росією, Абхазією і Південною Осетією було утворено ще два роки тому. Таким чином, слідом за спільним економічним простором можна говорити про ще один крок до інтеграції цих республік з Росією завдяки об'єднанню військових структур і фактичному стиранню кордонів.
Подібна угода з Абхазією має деякі особливості. Якщо "окремі підрозділи" Південної Осетії входять до складу збройних сил РФ, то в Абхазії створюється об'єднане угруповання військ, і всі його дії погоджуються з абхазьким головнокомандувачем. Цього пункту не було в запропонованій Росією версії договору, але абхази під час переговорів домоглися від росіян поступок. Крім того, якщо до митних органів Південної Осетії просто застосовується законодавство РФ, то в Абхазії створюється окремий російський орган, якому абхазька влада доручає деякі митні функції. І ще одна деталь - гуманітарна: на пропозицію Абхазії до договору було включено пункт про підтримку абхазької мови Росією. Ці відмінності від договору з Південною Осетією підтверджують думку експертів, які вважають, що керівництво невизнаної Абхазії активніше намагається проводити власну політику, тоді як у Цхінвалі швидше погоджуються з російською.
Чому не визнані світом республіки пішли на цей крок? Росія, крім військової підтримки, пропонує також спрощений порядок набуття громадянства РФ для жителів цих республік. Крім того, Москва гарантує поетапне підвищення оплати праці й розміру пенсій у республіках до рівня Північного Кавказу. Ну і, нарешті, передбачається співробітництво в гуманітарній сфері.
Навряд чи варто сумніватися, що Південній Осетії, які і Абхазії, РФ і раніше надавала неформальні гарантії безпеки. Дивно було б припустити, що Росія пішла на війну з Грузією, результатом якої стало утворення невизнаних Абхазії і Південної Осетії, і при цьому не гарантувала цим утворенням військового захисту. З позиції міжнародного права, дії Росії в регіоні вже тоді були більш ніж сумнівними, не кажучи вже про її дії протягом останнього року. Тобто навряд чи Москва укладає такий договір для того, щоб мати легальний привід втрутитися в можливий конфлікт. Привід не був потрібен сім років тому, обійшлися б без нього й тепер. Тоді для чого?
Саме формальне, показове договірно-правове закріплення захисту Абхазії і Південної Осетії Росією могло бути однією з цілей цих договорів. Надання "щита" для невизнаних держав, утворених у результаті наступу російських військ, держав, територію яких міжнародне співтовариство вважає частиною Грузії, - це жест Кремля. Його смисл - демонстрація того, що пострадянський простір є "сферою інтересів" Росії, і в межах цієї сфери вона готова на будь-які дії незалежно від правових на те підстав. Версію "жесту" підтверджує і дата підписання - у день чергового раунду переговорів у Женеві щодо Південного Кавказу й рівно через рік після анексії Криму.
Міжнародна реакція була очікуваною. За словами заступника глави МЗС Грузії Давида Залкаліані, Москва повелася "м'яко кажучи, дуже неконструктивно". Угоду дипломат оцінив як "цілеспрямовану провокацію". Держдеп США закликав Росію виконувати свої зобов'язання за мирними договорами 2008 року й вивести війська з регіону. Нарешті, керівник дипломатичного відомства ЄС Федеріка Могеріні осудила угоду як таку, що перешкоджає "поточним спробам посилити безпеку, а також стабілізації регіону". Однак про додаткові санкції проти Росії не йдеться.
Але повернімося до архітектури сфери інтересів Росії. Вона ретельно вибудовувалася за допомогою як формальних - Митний союз, Євразійський союз, Ташкентський договір, - так і неформальних механізмів. Більше того, є стратегія її розвитку: згадайте, як у минулі роки педалювалася тема можливого вступу України в Митний союз. Ця архітектура не терпить внутрішніх викликів, вона тонко настроєна, як і будь-яка складна система. Саме тому в Москві нервово сприйняли прихід до влади в Україні і Грузії політиків, які підтримують євроатлантичний курс. Згадайте, як часто на початку минулого року висловлювалися побоювання щодо кораблів НАТО у кримських портах. "Спецоперація з повернення Криму", як і "п'ятиденна війна", призвела до відторгнення частини території країни, яка має намір покинути сферу інтересів Росії, що ускладнює вступ цієї країни до НАТО.
Побоювання Москви викликає і євроінтеграція країн з "російської сфери інтересів". Після підписання угод про асоціацію з ЄС Грузією, Молдовою і Україною не забарилися коментарі російських політиків і прокремлівських медіа, що повідомляють про жахливі втрати, до яких пострадянські країни призведе укладення цих угод. Причини цього також зрозумілі: що менше залежні ці країни від Росії в економічних відносинах, то менше у Кремля важелів політичного впливу на них.
А от Абхазія і Південна Осетія в результаті підписаних угод з РФ стають іще більш залежними від Росії: розмивається їхній кордон з РФ, закріплюється контроль Росії над "окремими підрозділами" армій цих "країн" і над кордоном з Грузією. Зрештою, над виходом Абхазії до Чорного моря. Крім того, якщо у місцевих еліт відсутній хоч якийсь реальний контроль над апаратом примусу, вони також перестають бути самостійними. Саме тому абхази домагалися бодай якогось контролю за діями росіян.
Чому Україна повинна уважно поставитися до угод Росії з невизнаними республіками? Хтось згадує про те, що Південна Осетія (на відміну від дещо менш контрольованої Абхазії) визнала "ЛНР" і "ДНР". У цьому зв'язку деколи говорять про нібито можливий сценарій постачання "південноосетинської зброї" у Донбас. Однак навіщо це потрібно, якщо всім зрозуміло, що це давно вже робить сама Росія? Та й з погляду логістики подібна комбінація видається надто складною.
Іншими словами, замислитися про угоди РФ з Абхазією і Південною Осетією українці повинні не через можливе постачання озброєнь. Швидше йдеться, по-перше, про російську сферу впливу в регіоні та її архітектуру, а по-друге, про позиціювання Росії щодо Заходу.
Метою Росії є забезпечення максимальної кількості зв'язків з територіями, що входять у сферу її інтересів. Південна Осетія і Абхазія мають ресурси, що цікавлять росіян, Абхазія до того ж дає РФ додатковий вихід до Чорного моря. Обидві території є важелем впливу Росії на грузинську політику. Не можна забувати й про умову відсутності територіальних суперечок із сусідами для вступу тієї чи іншої країни до НАТО. Крім цього, будь-які можливі воєнні дії проти Росії на цьому напрямку ускладнюються з огляду на розташування російського ВМФ у водах Абхазії, контроль російських військ над аеродромами та базами в республіках. Ідеться не тільки про операції НАТО - згадаймо також, що територія Кавказу входить до списку цілей ІДІЛ на найближчі роки. Зараз з'єднання ІДІЛ від кавказьких земель відділені територією Туреччини й Ірану, але існують сценарії, за яких стабільність і цих країн може опинитися під загрозою.
Нарешті, як ми вже зазначали, для Росії принципово важливо показати Заходу, що в неї є ця власна сфера інтересів, у межах якої вона розраховує на фактично необмежений контроль. Міжнародне право Кремль розуміє як інструмент впливу Заходу. Доказ цього - обговорюваний вихід Росії з-під юрисдикції Європейського суду з прав людини і можливе скасування законодавчого положення, згідно з яким акти міжнародного права мають пріоритет над національним правом РФ. Отже, демонстративні дії Росії, які суперечать міжнародному праву, подібні до польотів російських військових літаків над територією Європи: і те й інше, по суті, - акти провокації та демонстрації сили.