UA / RU
Підтримати ZN.ua

КАВКАЗЬКИЙ КОТЕЛ ЗАКИПАЄ

Стрімкі події навколо Афганістану затьмарили собою блискавичний розвиток подій на Південному Кавказі...

Автор: Олена Іскоростенська

Стрімкі події навколо Афганістану затьмарили собою блискавичний розвиток подій на Південному Кавказі. Росія активно готує громадську думку до початку нової Кавказької війни, в яку вона непомітно для своїх громадян уже починає втягуватися. Йдеться про «другу абхазьку», як називають її деякі російські ЗМІ. У Москві твердять, що сутичка «грузинських і чеченських бойовиків» з абхазькими сепаратистами уже вийшла за рамки внутрішнього конфлікту.

Перспектива участі Росії в цій війні не така вже й примарна. Адже в Абхазії знаходяться російські десантники з контингенту миротворчих сил, які будь-якої миті можуть опинитися в епіцентрі бойових дій. На території Абхазії розташована російська військова база в Гудауті. Кажучи про можливу участь у грузино-абхазькому конфлікті, що дедалі поглиблюється, Росія намагається представити свої ймовірні дії як боротьбу з терористами в руслі розпочатої міжнародної антитерористичної кампанії.

Масла у вогонь підлило бомбардування літаками без пізнавальних знаків абхазької території в Гульріпшському районі. Є жертви серед мирного населення. На думку Міністерства оборони Абхазії, саме Грузія застосувала бойову авіацію на «підтримку грузинських, чеченських і арабських бойовиків у верхів’ях Кодорської ущелини». Глава МЗС Абхазії Шамба заявив: «Грузія розпочала повітряне прикриття чеченських і грузинських бойовиків. Тим самим Тбілісі відкрито став на бік міжнародних терористів». Свою думку глава абхазького зовнішньополітичного відомства аргументував в інтерв’ю агентству Рейтер: «Це були грузинські літаки. А чиї ж іще літаки це могли бути? Принаймні точно не американські».

Проте заступник голови держдепартаменту з охорони держкордону Грузії Давид Гулуа запевняє: бомбового удару завдали літаки російських ВПС, які залетіли з російської території, з боку Карачаєво-Черкесії, і відразу після бомбометання повернулися на територію Росії. «З цього можна зробити висновок, що військові літаки були російськими, бо малоймовірно, аби літаки будь-якої іншої держави з’явилися в повітряному просторі Грузії з боку російської території», — констатує Д.Гулуа.

Заступник командуючого ВПС Грузії Михайло Жаванадзе заявив в інтерв’ю Франс-прес, що грузинська авіація у вівторок знаходилася на землі.

Інцидент з авіанальотом змушує пригадати, що практику нанесення бомбових ударів літаками без пізнавальних знаків дуже активно використовувала російська сторона ще 1994 року напередодні першої чеченської кампанії. Деякі з грузинських політиків, зокрема й опозиційні, бачать у тому, що відбувається, провокацію, мета якої в зміцненні російських позицій у Грузії й на Кавказі в цілому. На думку заступника міністра закордонних справ Грузії Мераба Антатдзе, бомбування спровокували ті сили, «яким не вигідне врегулювання політичними методами цього конфлікту».

Водночас у Москві говорять про те, що Тбілісі намагається скористатися світовою кризою для вирішення своїх зовнішньополітичних завдань. Очевидним приводом до цього послужили останні заяви ряду грузинських політичних і суспільних діячів про те, що НАТО має захистити Грузію й Азербайджан від Росії. Деякі депутати грузинського парламенту, через потенційну загрозу удару по Грузії з боку Росії, склали проект заяви про введення на територію країни військового контингенту НАТО. За словами депутата Коби Давіташвілі, Росія, користуючись ажіотажем навколо недавніх страшних терактів у США, може спробувати поширити антитерористичну операцію на територію Грузії, зокрема на Панкіську ущелину, розташовану біля чеченської ділянки грузино-російського кордону. Про необхідність цього заявляв не лише лідер ЛДПР Володимир Жириновський, а й голова СПС Борис Нємцов.

У змальовуванні загрози міжнародного тероризму, яка походить із Грузії, з росіянами одностайні абхазці. Керівник постпредства Абхазії в Москві Ігор Ахба закликав звернути увагу на те, що «Абхазія опинилася на передовій лінії боротьби з тероризмом, яку сьогодні ведуть у всьому світі. Свобода дій так званої інтернаціональної бригади, куди входять грузини, чеченці, араби та представники інших національностей, стала можливою в результаті підтримки офіційної влади Грузії, з території якої проникли бойовики, перемістившись із Панкіської ущелини в Кодорську. Ми розраховуємо на об’єктивну оцінку цих подій із боку ООН і звертаємося до неї з проханням ужити ефективних заходів з припинення дій бандформувань». Навряд чи подібна заява може мати певний вплив, позаяк походить від уряду самопроголошеної й ніким не визнаної квазідержави, дії якої стосовно грузинського населення в 90-х роках складно класифікувати інакше, як етнічні чистки.

Що ж лежить в основі такої стрімкої ескалації затяжного грузинсько-абхазького конфлікту, тим більше тоді, коли, як здавалося ще кілька місяців тому, уже окреслилися контури його політичного врегулювання?

У цьому зв’язку слід звернути увагу на ряд подій і процесів. Перше. Після 11 вересня й підтримки Грузією Сполучених Штатів у Москві посилилося побоювання, що Тбілісі остаточно вийде зі сфери її впливу. У російських ЗМІ заговорили про те, що «президент Грузії намагається скористатися світовою кризою для заміни російського протекторату над Закавказзям американським».

Друге. 29 вересня в Баку президенти Грузії й Азербайджану підписали відповідні угоди про будівництво газопроводу Баку—Тбілісі—Ерзерум до Туреччини через Південний Кавказ. Для Грузії головні підсумки цих угод такі, що плата за транзит здійснюватиметься поставками газу, і Грузія одержала право закуповувати протягом 20 років щорічно до півмільярда кубометрів блакитного палива за спеціальною ціною — близько $55 за 1 тис. куб. м., тоді як ціна азербайджанського газу на турецькому ринку, як передбачається, буде не менш $80.

Таким чином у російського монополіста — постачальника газу до Грузії компанії «Ітера» з’являється конкурент. Ряд аналітиків припускають, що пропускна спроможність у 30 млрд. куб. м проектованого газопроводу Баку—Тбілісі—Ерзерум дозволить транспортувати через нього не лише азербайджанський газ з родовища Шах Деніз, а й туркменський. Отже, цей газопровід зможе стати першим модулем транскаспійського проекту, що передбачає прокладку магістралі по дну Каспійського моря й експорт природного газу з Туркменії через територію Азербайджану та Грузії в Туреччину й далі в Європу.

Пpимітно, що Шеваpднадзе високо оцінив підтримку США, Росії й Укpаїни в pеалізації пpоекту. Президент Грузії також зазначив, що створюється єдина pегіональна енеpгетична система за участі Росії, Укpаїни та інших держав, причому pеалізація згаданого пpоекту стане головною гаpантією безпеки всіх країн pегіону. Але найголовніше: проект Баку—Тбілісі—Ерзерум створює передумови для набуття Грузією газової незалежності від Росії й виходу зі сфери її економічного впливу. Не менше значення газопровід має і для енергетичної незалежності Азербайджану. Таким чином можна вести мову про те, що перед Росією замайоріла перспектива втрати важеля енергетичного впливу на Південнокавказький регіон у цілому.

Третє. Занепокоєння Росії посилилося в зв’язку з недавнім візитом президента Грузії Е.Шеварднадзе до США та його зустрічами у Вашингтоні на найвищому рівні. Державний департамент США виступив із заявою, в якій привітав угоду, підписану 29 вересня між Грузією й Азербайджаном про будівництво газопроводу. Зазначається, що «США високо оцінюють стратегічну далекоглядність Едуарда Шеварднадзе й Гейдара Алієва», висловили готовність «і в майбутньому надавати цілковиту підтримку цим країнам для того, аби енергоресурси Каспію були успішно представлені на світових ринках».

Президент Грузії піддав під час візиту критиці Росію, яка, за його словами, прагне представити його країну перед західним світом як державу, що сприяє терористам, і висловив жаль з приводу того, що позиція Росії стосовно врегулювання конфлікту в Абхазії є «не досить конструктивною». У бесіді з Джорджем Бушем, державним секретарем Коліном Пауеллом та іншими представниками американської адміністрації президент Грузії вів мову про необхідність надання Тбілісі гарантій збереження безпеки й незалежності країни. За словами самого Шеварднадзе, у нього відбулися «всеохоплюючі бесіди» про безпеку Транскавказького коридору. Він вважає, що його візит до США в цілому створив передумови для детального розгляду проблем Південного Кавказу під час майбутньої поїздки в листопаді до Брюсселя, де президент Грузії хотів би викликати в Євросоюзі пильніший і конструктивніший інтерес до неврегульованих конфліктів у регіоні.

Усе це в сукупності й активізувало традиційний інструментарій російської політики на Кавказі. Слід не забувати й те, що на осінній сесії ПАРЄ вірменські парламентарії звинуватили Грузію в недотриманні прав на самовизначення вірменів, котрі мешкають у Самцхе-Джавахеті. Це нагадало всім відомі події кінця 80-х, коли карабахському конфлікту передували подібні претензії з боку Єревана з приводу недотримання прав вірменського населення. Вірменська заява на сесії ПАРЄ ще більше зблизила Азербайджан і Грузію. (До речі, Україну вірменські делегати в ПАРЄ також зарахували до розряду недружніх держав через принципову позицію ряду наших парламентаріїв з карабахського питання.) Помічник президента Грузії з міжнаціональних відносин Олексій Герасимов не виключив, що делегація Єревана могла діяти за підказкою Росії, яка не в змозі змиритися з тим, що Грузія проводить стосовно цієї країни дружню, але водночас незалежну політику.

Зважаючи на все, Грузію й Кавказ у цілому очікують нелегкі часи. Однак надія Москви на те, що Захід погодиться в обмін на участь Росії в антитерористичній коаліції з проведеною Кремлем «червоною рискою», яка визначає її регіональну сферу впливу, навряд чи виправдається. Зокрема, у прес-службі НАТО акцентують увагу на тому, що ситуативне зближення не означає, ніби між Росією й альянсом не існує більше розбіжностей, і визнання НАТО проблеми тероризму в cамій Росії не означає згоди з тими методами, до яких удається Москва для боротьби з ним.

Події на Південному Кавказі ставлять низку проблем і перед Україною. Особливо якщо конфліктним чином розвиватимуться відносини на лінії Москва — Тбілісі. Україну та Грузію пов’язує договір про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. Чи зможе Київ надати таку допомогу Тбілісі, не зіпсувавши відносини з Москвою? Наскільки ефективно може бути задіяний механізм ГУУАМ? Це запитання, які навряд чи мають просту відповідь.