Україна активізувала свої зусилля по залученню американських і польських компаній у стратегічно важливий проект нафтопроводу Одеса—Броди після того, як Київ прийняв рішення про створення міжнародного нафтотранспортного консорціуму. У такий спосіб передбачається зацікавити західні і насамперед американські компанії в залученні нафтового ресурсу Каспійського регіону в трубопровід, будівництво якого має продовжитися надалі від Бродів у напрямку Гданська. Зростає зацікавленість польських і американських партнерів у залученні каспійської нафти в Євро-Азійський нафтотранспортний коридор.
Однак на самому Каспії не все спокійно. В останні місяці посилилася політична напруженість у відносинах між деякими прикаспійськими державами. Туркменістан вважає своїми морські родовища Азері, Чираг і Кяпаз. Два перші розробляються Азербайджанською міжнародною операційною компанією АМОК за провідної участі «Бритиш петролеум» у рамках контракту століття — розробки групи родовищ «Азері — Чираг — Гюнешлі» (глибоководне).
Туркменістан не раз висловлював застереження Азербайджану і західним компаніям про неприпустимість розробки спірних родовищ на Каспії до моменту підписання угоди про його статус, попереджаючи про можливість жорстких кроків із боку Ашгабата. На відміну від Баку Туркменістан почав вести переговори з підписання контракту на розробку спірного родовища Кяпаз, іменованого там Сердар.
Проте якщо Ашгабат обмежився словесною риторикою на адресу Азербайджану і 4 червня офіційно проінформував про тимчасове перенесення резиденції надзвичайного і повноважного посла Туркменістану з Азербайджану в Ашгабат, то Іран пішов значно далі. 23 липня сторожовий корабель берегової охорони Ірану змусив припинити розвідувальні роботи азербайджанського судна «Геофізик-3», зафрахтованого «Бритиш петролеум» для виконання пошуків по блоку «Араз — Алов — Шарг», азербайджанську юрисдикцію якого в Тегерані не визнають. Літаки ВПС Ірану здійснювали в липні-серпні польоти з порушенням повітряного простору Азербайджану.
Останнє викликало досить різку негативну реакцію з боку Туреччини, США та Росії. Особливо різкою була реакція Анкари. До Баку прибула елітна ескадрилья ВПС для демонстраційних польотів із нагоди першого випуску офіцерів Азербайджанського вищого військового училища. У столицю Азербайджану 25 серпня також прибув із візитом начальник турецького генштабу Хусейн Киврикоглу. Він провів зустріч із міністром оборони Азербайджану Сафаром Абієвим, а потім був прийнятий президентом Гейдаром Алієвим. Турецькому воєначальнику було виявлено найвищі почесті. Преса звернула увагу на той факт, що Алієв ділив службовий автомобіль із високопоставленим гостем. Виступаючи в Баку, Киврикоглу зазначив, що Туреччина надає важливе значення незалежності і територіальній цілісності Азербайджану, запорукою чого є сильна армія.
Деякі спостерігачі ще з початку літа говорили про те, що на Каспії починає пахнути порохом. Про необхідність запобігти мілітаризації Каспійського моря заявив міністр закордонних справ Ірану Камаль Харразі. Ця заява була досить дивною на тлі силових дій Тегерана.
Запах порохового чаду додає ситуації в регіоні і карабахська проблема. Пріоритетом для Баку було і залишається відновлення територіальної цілісності країни. Зростання напруженості з’явилося після досягнення усної домовленості між президентами Азербайджану та Вірменії на конфіденційній квітневій зустрічі, організованій США в Кі-Уесті (Флорида), про основні принципи мирного врегулювання.
Суть останніх зводиться до такого:
— Нагірний Карабах (НК) повертається під юрисдикцію Азербайджану;
— звільняються шість окупованих вірменами азербайджанських районів;
— вірменська громада НК здійснює самоврядування, створює національну гвардію, формує вільну економічну зону;
— відновляється і передається під міжнародний контроль дорога «Молла Насреддин»;
— Лачинському району (Азербайджан) надається статус сполучного коридору між НК і Вірменією, де розмістяться міжнародні миротворчі сили;
— з Лачина має відкритися спеціальна дорога в Кельбаджар і район Муровдага (Азербайджан);
— у Вірменії створюється Мегринський коридор, аналогічний Лачинському, для з’єднання Нахічеванської автономії з основною територією Азербайджану.
Витік інформації викликав шквал критики й обвинувачень президентів у зраді національних інтересів як у Вірменії та Нагірному Карабасі, так і в Азербайджані.
Очевидно, що Азербайджан, у випадку провалу ініціативи Кі-Уест, не має іншого вибору, як відновити територіальну цілісність країни шляхом проведення масштабної військової операції.
Показовим у цьому сенсі було висловлювання президента Азербайджану. Виступаючи 25 серпня на церемонії першого випуску офіцерів Азербайджанського вищого військового училища, Алієв нагадав, що завдання держави — відновити суверенітет над своєю територією і повернути співвітчизників до своїх осель. «Ми повинні вирішувати ці питання мирними засобами, але азербайджанські офіцери й солдати мають знати, що наші території повинні бути повернуті за будь-яку ціну. Ви повинні бути готові до виконання цього завдання», — підкреслив президент Азербайджану, звертаючись до офіцерів.
Характер зовнішньополітичних контактів Азербайджану та Вірменії в останні місяці дає можливість зробити висновок, що обидві країни, попри триваючий діалог, готуються до можливих бойових дій. Так, наприклад, Вірменія весною нинішнього року закупила боєприпаси в Киргизстані. Під час травневого візиту президента Білорусі О.Лукашенка в Єреван досягнуто домовленості про військово-технічне співробітництво, яке вже найближчим часом закріпиться в конкретних контрактах.
Наприкінці травня міністр оборони Азербайджану С.Абієв зробив несподіваний візит у Пакистан, основною метою якого було домовитися про поставки боєприпасів і озброєнь, а також про підготовку офіцерського корпусу в навчальних закладах цієї країни. Під час відвідання Баку начальником турецького генштабу азербайджанська сторона просила Анкару сприяти у військово-технічній сфері. Хоча карабахська проблема начебто й не має безпосереднього відношення до проблеми статусу Каспію, але від її врегулювання прямо залежатиме стабільність у регіоні Південного Кавказу, а отже, і перспектива збільшення нафтовидобутку, і безпека транспортування нафти по Транскавказькому коридору. Досить згадати, що траса нафтопроводу Баку—Супса, а також майбутнього основного експортного нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан і газопроводу Баку—Тбілісі—Ерзурум пролягає усього за кілька десятків кілометрів від лінії зіткнення збройних сил у Нагірному Карабасі.
Намагається збільшити свою військову присутність на Каспії і Туркменістан. Мається на увазі контракт на закупівлю 20 бойових патрульних катерів українського виробництва.
Таким чином, військові приготування на Каспії, а також брязкання зброєю на тлі того, що знову відсунулися терміни проведення саміту прикаспійських держав і нечітко вимальовується перспектива підписання документа по мирному врегулюванню проблеми Нагірного Карабаху, дають підстави для песимістичних прогнозів.
По суті, у Каспійсько-Кавказькому регіоні проглядаються контури двох неформальних альянсів із протилежними інтересами щодо каспійських енергоресурсів: з одного боку, — Іран, Туркменістан і Вірменія, де роль плеймейкера грає Тегеран, з іншого — Азербайджан, Туреччина та Грузія, де тон явно задає Анкара.
Інтерес другої групи країн є очевидним: видобуток і транспортування каспійських енергоресурсів на світовий ринок. Інтерес першої групи завуальований, але, безумовно, навряд чи в інтересах Ірану, який є одним із найбільших світових експортерів нафти, поява на ринку додаткових обсягів чорного золота з Каспію, здатного збити ціни на сировину. Так само не зацікавлена в експорті азербайджанської нафти і Вірменія, адже це дозволить Баку наростити економічні, а отже, політичні та військові м’язи і рано чи пізно вирішити питання Нагірного Карабаха на свою користь. У Туркменістану, економіка якого базується на газі і який, на відміну від Азербайджану, не виявляв до 2000 року особливого інтересу до морського видобутку нафти, зовсім інші пріоритети. Видобуток нафти на каспійському шельфі для Ашгабата далеко не перевага.
Росія та США намагаються відігравати на Каспії роль безсторонніх арбітрів, хоча при цьому їхні симпатії очевидні. Штати украй зацікавлені у виході каспійської нафти на світовий ринок. Росія, яка є, подібно до Ірану, крупним нафтоекспортером, традиційно ставилася скептично до перспективи появи конкурентної нафти. Таким чином, боротьба за каспійську нафту вступає в новий виток.
Підставою для оптимізму залишається хіба що впевненість у неможливості вирішення складних проблем у регіонах Каспію та Південного Кавказу силовим шляхом, що вже знайшло своє підтвердження в недавній історії нових незалежних держав. Приводом для оптимізму є також і те, що АМОК збирається розпочати реалізацію Фази-1 повномасштабної розробки групи родовищ «Азері — Чираг — Гюнешлі». Це дозволить міжнародному консорціуму до 2005 року утричі збільшити видобуток нафти. Минулого тижня президент Г.Алієв дав формальну згоду Азербайджану на початок реалізації Фази-1. Даний проект у рамках розробки групи родовищ означає:
— додаткові інвестиції в обсязі до $3,4 млрд.;
— сумарний щорічний обсяг видобутку АМОК на рівні 17—20 млн. тонн;
— транспортування видобутої нафти двома трубопроводами для «ранньої» нафти.
Такий поворот подій є позитивним сигналом і для України. Зростання каспійського нафтовидобутку означає збільшення шансів для України в наповненні трубопроводу Одеса — Броди. Природно, за умови, що буде створено міжнародний нафтотранспортний консорціум за участю західних компаній, яким і належить левова частка видобутої на Каспії нафти.