У філософії є спеціальний термін «симулякр» — копія того, чого насправді не існує. Чудовим прикладом симулякру є нинішня героїзація російською пропагандою своїх солдатів, яка наслідує радянський пропагандистський героїчний епос про вітчизняну війну.
Одним зі стовпів російської пропаганди є «Велика вітчизняна війна». Ця сага ще з дитинства програмує росіян на потрібну систему мислення, де є велика держава, котра перемогла зло, а будь-хто інший лише заздрить і прагне зло повернути, тобто є тим самим злом. Тому Росія вважає, що має право чинити зі злом як їй заманеться, адже правда — на її боці.
Цей культ війни заміщує релігію, що об'єднує всі конфесії. Для його підтримки Кремль роками романтизував Другу світову. Проте нині Москва почала культивувати нову війну, яка має стати тим, що об'єднає нове покоління бурятів, дагестанців чи мешканців Петербурга. Тим, чим була для жителів СРСР Друга світова, попри те, що ця війна має загарбницький характер.
Як створити пантеон героїв, якщо вони — окупанти
На прикладі проєкту «Герої «Операції Z», у межах якого публікують нібито героїчні вчинки солдатів російської армії під час вторгнення в Україну, розберімо, як це працює. Сам проєкт розповідає про реальних людей. Але є «але»:
- В описі їхнього подвигу немає даних про місце події, як і про військову частину та дату, коли це сталося. Все зроблено так, аби журналісти не мали змоги перевірити достовірність історії.
- На більшості відео немає даних про те, з ким воюють герої операції. Було б дивно звеличувати окупантів, які воюють у іншій країні. Тому в описі їхніх вчинків українську армію називають «нацистами» та «бойовиками», або просто «протівніком». У деяких відео навіть не згадується слово «Україна».
- Більшість подвигів створено за радянською моделлю пропаганди та явно гіперболізовано. При цьому йдеться про дублікат низької якості, адже всі ці вчинки мають реальних прототипів у радянській історії. Проте стилістика ведення війни змінилася, й тепер опис таких вчинків виглядає насмішкою над радянськими солдатами.
Конкретні приклади
Одним з найбільш розкручених радянським агітпропом героїв війни є льотчик Алєксєй Маресьєв, котрий, після того як його літак підбили та під час приземлення йому роздробило ступні ніг, за легендою, 18 днів повз до власних позицій.
Тепер маємо нову історію Алєксєя Ліханова. Він хоч і не льотчик, але, за легендою, дістав поранення та повертався до своїх позицій 12 днів із «двома гранатами в руках». Навіщо Алєксєй весь цей час тримав у руках гранати, невідомо, як і те, де це трапилось, і як він міг під час наступу своїх військ зайти вглиб оборони, аби потім 12 днів повзти назад.
Не менш відомим прикладом радянського епосу є зв'язківець Матвєй Путілов, який загинув у битві за Сталінград. За легендою, він мав забезпечувати зв'язок і, перебуваючи в оточенні, стиснув кабель зубами — так його мертвого і знайшли.
З огляду на те, що сучасним військам для забезпечення зв'язку не потрібні кабелі, росіяни вирішили брати кількістю, а не якістю. Російська пропаганда створила сержанта Яна Волкова, який чомусь залишився сам зі станцією радіозв'язку та потрапив під мінометний обстріл. Далі він, поранений, під обстрілами продовжив її налаштовувати, й «угруповання противника було унічтожено».
Щось подібне нібито вчинив і Хусейн Гадаєв. Його батальйон зв'язку потрапив у «нерівний бій», і лейтенант під час нього віддавав накази щодо забезпечення зв'язку, доки не «знепритомнів». Загалом ця історія більше свідчить про компетентність заступників Хусейна, втім він серед пантеону нових героїв.
Євстафій Анісімов — герой Радянського Союзу, адже під час звільнення Білорусі від німецьких загарбників розмінував міст. За легендою, він зробив це під постійними обстрілами ворога.
Російська пропаганда пішла далі й створила історію Кирила Балаганського, який нібито розмінував під кулями одразу два мости. У його відео навіть не згадується Україна, адже російський агітпроп вирішив зайвий раз не наголошувати, що Кирило, на відміну від Анісімова, є загарбником.
Герой СРСР Павєл Хвостов, навпаки, побудував міст через Дніпро. Під кулями його група спромоглася звести понтонну переправу та забезпечити подальше просування радянських військ. Самого Хвостова було поранено під час зведення переправи.
На це у росіян є своя нова історія — підполковник Андрєй Гаранін також командував зведенням понтонної переправи під «вогнем противника». Якого саме противника та під час форсування якої річки — не уточнюється.
Проте гордо зазначено, що завдяки переправі через неназвану річку російські війська продовжили просування, аби забезпечити гуманітарною допомогою невідомий населений пункт на іншому березі. Хоча, ймовірно, мешканцям цього невідомого села й не знадобилася б гуманітарна допомога, якби окупант Гаранін та його команда не розпочали вторгнення в іншу країну.
Тепер щодо загальних прикладів
У переліку нових «героїв» є купа історій про медсестер і медбратів, які виносили поранених. Наприклад, Аркадій Смольніков урятував тисячу поранених після того, як «підступні українці» завдали удару по «підконтрольному Росії аеродрому» (звичайною мовою — окупованому).
Усі ці історії дублюють безліч історій медиків «червоної армії» із завищеною в рази кількістю евакуйованих. В усіх випадках головним є одне — місце події не встановлено. Навіть відео евакуації вам не покажуть.
Загалом у переліку є безліч пропагандистських штампів: солдати, які «першими помітили ворога» (під час наступу), льотчики, котрі прикривали своїм літаком інших (як радянський льотчик Віктор Талаліхін), ті, хто збивав «зграю байрактарів», відбивав залпи РСЗО «Смерч». Коли в пропагандистів вичерпувалася фантазія, до переліку додавали людей, які просто померли або «ледь не померли» («прапорщик Арсалан Мункуєв єдва не пагіб»).
Що в підсумку
Російська пропаганда легко знецінює героїв Другої світової, переписуючи їхні історії. Як уже було сказано вище, війна в РФ є релігією. Навіть якщо росіянин активно не підтримує війну (є «атеїстом»), однаково його мораль сформована цією релігією, він святкуватиме воєнні свята й житиме етикою війни, де є зло та герої-мученики.
Просто зараз Москва народжує новий культ із новими героями, фактично «новий завіт» війни, таке собі «євангеліє від Путіна». В такому інформаційному потоці росіяни не зможуть зробити висновків із війни, адже знову її романтизують.
Отже, ця війна не відіб’є в росіян бажання продовжувати воювати, і після України Росія готуватиметься до нової війни. Причому не обов'язково проти України, адже сама суть — у війні як такій. Створити ворога в такій парадигмі мислення легко.
Відтак завдання України та союзників — зробити так, щоб Росія втратила ресурси та фізично не могла продовжувати війну, що саме й відбувається нині.
Більше статей Володимира Кіма читайте за посиланням.