Маленька Чорногорія знову опинилася у центрі уваги міжнародної преси та експертів із питань Західних Балкан, — скупштина країни підтримала кандидатуру нового прем’єр-міністра Дрітана Абазовича та новий уряд.
На першій погляд — ну й що. Зміна урядів у всіх країнах — звичайне явище. Проте не в цьому випадку. Вже перші заяви нового очільника уряду про нагальні завдання і особистості багатьох нових міністрів засвідчили — Чорногорія повертається на європейський курс, вириваючись із полону «російсько-сербського» та клерикального світу, який намагався затягнути країну в минуле.
Вотум недовіри обраному 2020 року попередньому уряду на чолі з університетським професором Здравком Крівокапичем та його відставка зупинили рух Чорногорії у вчора. Тривалий час експерти не могли дати оцінку цьому уряду — уряд фахівців, технічний, уряд однодумців… Але з часом з’ясувалося — античорногорський.
Крівокапич і його колеги не виконали більшості завдань із реформування Чорногорії, проте накоїли такого, що Росію, Сербію та друзів прем’єра з Сербської православної церкви (СПЦ) не могло не тішити. Реформи почали гальмуватися. Культура й освіта — набувати сербської орієнтації. Уповільнилися вступні переговори з ЄС. У НАТО виникла підозра про передачу таємних матеріалів до Росії та Сербії. Зупинилося розслідування спроби державного перевороту 2016 року та вбивства Міло Джукановича. В державні інституції середньої ланки було інфільтровано осіб, відданних Сербії та СПЦ, не Чорногорії. Православні клірики стали головними радниками Крівокапича, готового на все в інтересах СПЦ (адже настав час спалачувати борги СПЦ, яка критичною мірою сприяла його призначенню прем’єром). А широкомасштабну російську агресію в Україні більшість членів уряду сприймали через російсько-сербські наративи… Мабуть, досить про такі «досягнення», що загрожували поставити Чорногорію на коліна перед Росією, Сербією та СПЦ/РПЦ.
Головне, що саме Крівокапич довів уряд до кризового стану та постійних внутрішніх суперечностей, які й завершилися вотумом недовіри в скупштині, ініційованим віцепрем’єром Дрітаном Абазовичем. Йому президент країни і досвідчений політик Міло Джуканович запропонував сформувати новий уряд, порекомендувавши скупштині підтримати кандидатуру Абазовича на посаду його очільника. 28 квітня чорногорський парламент 45 голосами «за» при трьох «проти» (всього в скупштині 81 депутат) підтримав кандидатури Абазовича та запропонованих ним міністрів.
Новий уряд з’явився саме завдяки Джукановичу та його Демократичній партії соціалістів, які мають 30 мандатів, адже коаліція Абазовича налічувала тільки 15 депутатів. Тобто виник уряд меншості.
Цікаво, що Джуканович та Абазович перебувають у дуже непростих відносинах. Знаю це з власного досвіду, оскільки зустрічався з обома і чув, м’яко кажучи, критичні відгуки один про одного.
Але президент побачив в Абазовичі соратника в боротьбі за європейську Чорногорію та її пронатовський курс, що для Джукановича принципово важливо. Він цінує в молодому прем’єр-міністрові вміння домовлятися, підтримку в лавах опозиційних партій, непогані зв’язки в європейських інституціях, ісламських колах і контакти на високому рівні в Белграді та в СПЦ.
Сформований уряд трохи незвичайний для Чорногорії. Вперше за часи незалежної Чорногорії його очолив етнічний албанець і мусульманин. Уряд найчисельніший за всі, які були останніми роками, — налічує 21 особу: прем’єр, три віцепрем’єр-міністри, три міністри без портфелів, 15 міністрів, які очолюють 18 міністерств. Уперше в уряді немає представників ДПС Джукановича, але при цьому партія заявила про підтримку його діяльності, у тому числі в містах, де ДПС має найбільш розгалужену організаційну структуру. Абазович зміг залучити до коаліції не тільки представників різних національностей — албанців, бошняків, хорватів, а й сербів, що становлять приблизно 45% населення. Зокрема представників однієї з найбільш впливових і найстаріших сербських партій— Соціалістичної народної, Даніела Джурович від якої стала спікером скупштини. Це не тільки послабило опозицію, а й сприятиме зростанню популярності коаліції та особисто Абазовича серед сербського населення Чорногорії.
Вже виступ Абазовича у скупштині засвідчив: він знає, що та як треба робити. Новий прем’єр подав депутатам план із п’яти пріоритетних напрямів діяльності уряду. Це боротьба проти корупції; залучення іноземних інвестицій; інтеграція в ЄС; стабільний розвиток регіонів та захист довкілля; створення умов для розвитку дітей та молоді.
Він також визначив найбільш актуальні й першочергові завдання, зокрема прискорення вступних переговорів, які попередній уряд, так би мовити, «заморозив»; повернення довіри НАТО до Чорногорії після низки скандалів з приводу витікання закритої інформації при Здравко Кривокапичі.
Складним завданням для уряду стане очищення від чиновників, які працювали не на Чорногорію, залежали від іноземних держав і православної церкви. Актуальне відновлення двосторонніх відносин із сусідніми країнами, яким за неповних два роки було завдано чимало шкоди. Та багато іншого.
Але є один не зовсім ясний момент — часті контакти Абазовича та сербського патріарха Порфірія. Після їх зустрічі 12 травня деякі експерті та політики висловили думку, що клерикалізація Чорногорії може бути продовжена…
ЗМІ й деякі експерти були впевнені, що прем’єр не поспішатиме і, як більшість чорногорців, скаже: «Polako, polako!», себто «Повільніше, повільніше».
Цього не сталося. Вже через тиждень Абазович узявся за вирішення найбільш складного й небезпечного завдання — боротьбу з корупцією та наведення порядку в судовій системі: було затримано голову Господарського суду Чорногорії Блажо Йовановича та чимало його спільників у країні. Йовановича підозрюють у створенні кримінального угруповання, яке обікрало державу на десятки мільйонів євро. Здається, Абазович пройшов перший тест на реформування судової системи.
Він також попередив міністрів про необхідність бережливо витрачати державні кошти та обов’язково економити їх, що жорстко контролюватимуть відповідні органи.
У справах міжнародних Абазович теж був чітким і швидким. Виступаючи у скупштині під час інавгурації, він чітко заявив про європейський курс Чорногорії та підтримку України. Планується, що перший візит буде до Брюсселя з метою активізації переговорів, а зустріч із високопосадовцями з США відбулася вже 29 квітня. Що стосується України — Абазович однозначно засудив агресію, підтримав антиросійські санкції і сказав, що, «коли випаде нагода», планує відвідати Київ.
Підтримку боротьби України проти агресії продемонстрував міністр закордонних справ Ранко Кривокапич (він завжди під час спільних зустрічей виявляв симпатію до нашої держави як спікер скупштини Чорногорії і як лідер найбільш проєвропейської партії в крайні — СДП) та відвідав посольство України в Подгориці. Підкреслю, що такі вчинки міністрів закордонних справ — велика рідкість і є сигналом особливого ставлення до країни, демонстрацією підтримки та бажання поглиблювати двосторонні відносини.
Таких симпатиків України чимало в новому чорногорському уряді: це прем’єр Абазович, віцепрем’єрка-міністерка євроінтеграції Йована Марович, міністри оборони Рашко Коньєвіч та молоді і спорту Василь Лалошевіч, директор Агенції національної безпеки Сава Кентера та інші…
З такою владою Чорногорія прискорить повернення на євроінтеграційний шлях і знову стане нашим другом. А Росія програла ще один тайм на Західних Балканах. Не останній.
Більше статей Володимира Цибульника читайте за посиланням.