Операція «Розмежування» під кодовою назвою «Рука братів» розпочалася. Рівно опівночі 15 серпня опустився шлагбаум на єдиному контрольно-пропускному пункті, що веде з Ізраїлю до Гази. Ближче до світанку колони армійської техніки й десятки автобусів з офіцерами поліції й ЦАХАЛу вирушили в бік єврейських поселень. У операції задіяні п’ять підрозділів, кожний з яких має своє командування та свої завдання. Місце «бойових дій» оточене шістьма «кільцями безпеки», отож тим ізраїльтянам, хто не скористався відпускним періодом і не залишив Ізраїль, краще певний час пересидіти вдома біля телевізорів, аби уникнути поліцейських кордонів, що заблокували практично весь південь країни.
Цього дня чекали в Ізраїлі болісно довго. Але що таке призначена дата? Це лише цифра в календарі, факт, який буде зафіксовано в історичному літописі Близького Сходу. «Розмежування» насправді вже давно відбулося, тільки сталося воно у свідомості людей. Психологічна напруга напередодні евакуації поселень досягла апогею. Люди втомилися від «помаранчевих» акцій протесту, від поліцейських заходів для їхнього придушення, від незрозумілих фраз політичного істеблішменту, від суперечок, різнотлумачень і соціологічних опитувань. Навіть лікарі-психіатри забили на сполох: коли б у процесі розмежування не додалося в них пацієнтів! Було цілком очевидно, що атмосфера в країні не сприяє здоровому способу життя.
Найупевненіше від усіх тримався в цих умовах автор проекту Аріель Шарон. Хоча абсолютно не зрозуміло, як йому вдавалося витримувати шквал нападок і навіть прокльонів? Два-три тижні тому на адресу ізраїльського прем’єра було здійснено ритуальний обряд «пульса денура». (У дослівному перекладі з арамейського це означає «удар вогнем».) Напевно, про цю дикість, яка відгонить чимось сатанинським, не слід було б навіть писати, але так уже вийшло саме по собі, що з таємного релігійного обряду ця подія перетворилася на піарівську акцію, розтиражовану в усіх ізраїльських ЗМІ. «Пульса денура» захопила глядацьку аудиторію набагато більше, ніж набридла всім тема розмежування. Бодай на певний час народ переключив свою увагу з аналітиків і політологів на «вудознавців» і «кабалістів».
Утім, усе було так і задумано. Відомий ізраїльський журналіст випадком придбав за 700 доларів США відеокасету, на якій було знято таємну церемонію «кабалістів», котрі закликають янголів смерті до Аріеля Шарона. Відповідно до правил, релігійні обряди не повинні афішуватися, а тут переслідувалася, певне, інша мета. Фільм «жахів» було змонтовано за всіма професійними канонами голівудського кіно й випущено в ефір. Глядачі побачили, як глупої ночі над цвинтарною плитою якогось праведника група людей у чорному одязі виконувала містичні маніпуляції. З’ясувалося, вони закликали вищі сили послати прокляття на голову людини, котра задумала «план розмежування». У коментарях до фільму йшлося про те, що заклинання має подіяти протягом 30 днів, і на підтвердження наводився приклад покійного Іцхака Рабіна. Мовляв, колишнього прем’єр-міністра Ізраїлю також було піддано прокляттям «пульса денура», і на 31-ий день його вбили.
У ранкових новинах усі ізраїльські ЗМІ повідомили: у глави держави стався серцевий напад. У країні розпочалася метушня, політики занервували й почали негайно вимагати притягти учасників «пульси денури» до кримінальної відповідальності за підбурювання й нагнітання небажаної атмосфери.
Сам Аріель Шарон був абсолютно спокійний, журналісти застали його на своєму робочому місці цілком здорового без жодних натяків на нездужання. У відповідь він лише посміхнувся й дав усім зрозуміти: «...не дочекаєтеся...» Майже відразу тема вичерпалася, тим паче що фахівці з релігійних обрядів заявили: це провокація, а показане «театралізоване шоу» не має нічого спільного зі справжньою «пульсою денурою». Ізраїльтяни зітхнули спокійно та знову переключилися на... «розмежування» й поселенців.
Коли півтора року тому вперше пролунало слово «розмежування», ніхто навіть не міг припустити, які драматичні події спричинить це рішення. Коли окремим політикам революційний «план Шарона» видавався розумним і правильним, то для більшості сторонніх спостерігачів він скидався на пустопорожню балачку, черговий фарс, паперотворчість, яка загине на полицях архівів. Що ж до поселенців, то їх не вельми жаліли, можливо, трохи співчували: «Не пощастило вам, хлопці, але що поробиш? Поговорять і забудуть!» Не забули. І чим стрімкіше наближався день залишення Гази, тим більше ізраїльтян переметнулося на їхній бік, і тим зрозуміліше ставало всім — евакуація неминуча. Це розуміли всі, крім самих приречених. От саме вони до останньої хвилини вірили в диво. Ні, спочатку вони сподівалися на «здоровий глузд» політиків, потім своїми «помаранчевими протестами» давили на психіку, а коли побачили, що всі зусилля марні, почали молитися. І, попри масові звернення до Бога, дива однаково не сталося.
Операція, яка в останній момент дістала назву «Рука братів», розпочалася точно в призначений термін. Начальник Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю, генерал-лейтенант Дан Халуц благословив солдатів словами: «Ми підготувалися до різних сценаріїв і відпрацювали різноманітні варіанти, але дійсність, із якою ми зіштовхнемося, набагато складніша... Вам дозволено співчувати цьому болю та проливати сльози. І пам’ятайте, що ви протистоїте не ворогу, а своїм братам...»
Абсурдність ситуації, як кажуть, не потребує коментарів. Ще безглуздіший вигляд має рішення армійської влади задіяти під час евакуації «приємну єврейську музику». У генштабі вважають, що музичний супровід дозволить знизити напругу протистояння: «Почувши близькі серцю пісні, поселенці заспокояться й, можливо, зрозуміють, їх прийшли виселяти не вороги, а брати». Але в канцелярії глави уряду «музичної ініціативи» видалося не досить, тут порадили не обмежуватися тільки піснями, а додати до цього кошики з фруктами й овочами: «Крім того, що вітаміни також сприяють встановленню спокою, люди повинні ще бачити — про них піклуються». Можна лише уявити собі колону військових джипів, яка з музикою в’їжджає до Гази, і ридаючих солдатів із кошиками гостинців для бідолашних поселенців! Власне кажучи, приблизно така картина й спостерігалася в перший день «розмежування». Були сльози, істерики, обійми, взаємні закиди й водночас освідчення в любові. Хтось піддався на умовляння військових, а хтось так і залишився при своїх переконаннях.
Солдатам ЦАХАЛу й поліцейським, котрі беруть участь в операції, справді не позаздриш. Адже в багатьох солдатів у поселеннях живуть родичі та друзі, а їх навчають коректно викручувати їм руки. Їм доведеться концентрувати всі свої душевні сили, аби «на ділі» не застосовувати фізичні, хоча, скоріш за все, без цього не обійдеться.
Опір поселенців (а таких налічується понад 2000) обіцяє бути гарячим не лише тому, що в ці дні в Ізраїлі температура зашкалює за +40, а ще з тієї причини, що в Газу проникли понад 5000 небажаних гостей. Саме до них — «особливо буйних» — наказано застосовувати «нульову толерантність». Для революціонерів уже заготовлено залізні клітини, в яких їх перевозитимуть на військових вертольотах до потрібних місць. Не виключено, для багатьох «повітряні фортеці» трансформуються на залізні грати тюремних камер. У ізраїльських служб безпеки в запасі ще одна секретна зброя — система «Крик». Усі тонкощі цього досягнення інженерної думки полягають у частоті поширення звукового сигналу. Система «Крик» діє в радіусі десятків метрів і викликає в людей інстинктивне бажання затиснути вуха руками й бігти. Куди бігти їм вкажуть солдати...
Нелегка доля випала також на тендітні плечі дівчат у військовій формі (в операції бере участь 3000 солдаток). У їхнє завдання входить «нейтралізація» своїх співвітчизниць, коли ті чинитимуть активний опір. Так буде дотримано законність стосовно релігійних жінок, до котрих не мають права доторкатися чоловіки. Серед інших можливих варіантів «дівочих завдань» — евакуація вагітних жінок і вгамування дітей та підлітків. Слід сказати, саме підлітки й молодь становлять основний кістяк найзатятіших бунтівників.
Але хоч би як ретельно готувалася Армія оборони Ізраїлю до майбутньої операції, у перший же день початку «розмежування» командирам довелося коригувати свої плани. Жителі деяких поселень наглухо заблокували ворота на свою територію, а на під’їзді до них розсипали цвяхи та простягнули колючий дріт. Мимоволі армійську техніку через проколоті шини на кілька годин було виведено з ладу. Перше завдання під назвою «Стукіт у двері» полягало у врученні поселенцям повістки з настійною рекомендацією залишити свої будинки протягом 48 годин, у разі відмови їх буде евакуйовано насильно й позбавлено 30% від належної державної фінансової компенсації. Солдати намагалися вручити формуляри особисто в руки, але вже невдовзі стало зрозуміло: добровільно здаватися «помаранчеві» не збираються, і намір із повістками майже провалився. Глава штабу опору відразу заявив: «Ваш наказ — нам не указ. Ідіть ви звідси зі своїми повістками...» Проте армійське керівництво не вельми засмутилося та дійшло висновку, що вручення повідомлень лише формальність, яка не може порушити перебіг усієї операції.
Утім, основні події розгорнулися після завершення терміну ультиматуму. До цього часу трохи більше половини сімей залишили Газу самостійно й відправилися, як кажуть сьогодні в Ізраїлі, на «Велику землю». Ідучи, вони в буквальному розумінні слова «спалювали за собою всі мости» — від багатьох будинків залишилися попелища. Для тих, хто забарикадувався (переважно в синагогах) настав «момент істини». Рано вранці у середу солдати почали примусову евакуацію поселенців. Крім військової техніки, на передові позиції висунулися автобуси для перевезення евакуйованих, трактори, бульдозери й тягачі. Завдання останніх полягало у виведенні за межі поселень усього особистого транспорту учасників руху опору, аби позбавити їх можливості пересуватися самостійно. Своєю чергою найвідчайдушніші бунтівники укріпилися на дахах будинків, заздалегідь озброївшись пластиковими пляшками й величезною кількістю яєць. Але сили були явно нерівні — довго протистояти шістдесятитисячній армії їм так і не вдалося.
До кінця дня кілька поселень спорожніли, а в тому селищі, яке від самого початку було оплотом «помаранчевих», усе змішалося, як «у домі Облонських». У цьому місиві важко було розібрати, де військові, де поселенці, а де репортери з відеокамерами. Бувалі журналісти, котрі приїхали до Ізраїлю за гарячими новинами, спантеличено запитували: «Що за дивна війна?» У результаті, попри всі побоювання, силова евакуація проходила емоційно, але досить мирно. І коли в Газі все йшло за «планом», то погана новина прийшла абсолютно з іншого фронту. У центрі країни божевільний поселенець, протестуючи проти депортації, застрелив трьох і чотирьох палестинських робітників поранив. Цей злочин, кваліфікований як теракт, може звести нанівець мирну ініціативу з «розмежування». Лідери палестинських терористичних організацій уже пригрозили Ізраїлю відповідними діями.
Майже одночасно розпочалася ще одна військова операція під кодовою назвою «Стіна прикриття». ЦАХАЛ дислокував потужні сили вздовж палестинських міст у секторі Газа з метою запобігти евакуації «під вогнем». Передбачити, як далі проходитиме «розмежування», у сформованій ситуації ніхто не береться, проте, за прогнозами військових експертів, операція «Рука братів» має бути повністю завершена за десять днів, а можливо, і раніше. Наразі ж Ізраїль випробовує себе на міцність...