Ізраїль гойднув "політичний землетрус", негативні наслідки якого можуть відчуватися ще дуже довго.
Уперше в історії, з часу відновлення Ізраїльською державою своєї незалежності, після виборів до Кнесету не вдалося сформувати уряд.
Дев'ятого квітня громадяни Ізраїлю проголосували на виборах до Кнесету. А через п'ять місяців після цього, 17 вересня, ізраїльтяни знову підуть обирати собі слуг народу. Ніколи досі вибори до Кнесету не проводилися двічі впродовж одного року: Кнесет XXI скликання був розпущений ще до створення уряду.
29 травня опівночі скінчився крайній термін, коли Беньямін Нетаньягу міг сформувати свій уряд. На квітневих виборах його "Лікуд" отримав 35 зі 120 місць у Кнесеті - як і опозиційний політичний альянс "Кахоль Лаван". Та, оскільки Нетаньягу мав більше потенціалу для створення коаліційної більшості, президент Ізраїлю Реувен Рівлін дав йому завдання сформувати уряд.
Але Беньямін Нетаньягу так і не зміг сформувати коаліційну більшість. І коли наступним кроком могло стати доручення президента сформувати уряд Бені Ганцу - лідеру альянсу "Кахоль Лаван", "Лікуду" вдалося завдати випереджувального удару. Впродовж ночі з середи на четвер він подав на голосування резолюцію про розпуск Кнесету, яку підтримали 74 парламентарії, притому що проти проголосувало 45.
Авігдор Ліберман, очільник партії "Наш дім Ізраїль" (НДІ), яку підтримують російськомовні іммігранти з територій колишнього Радянського Союзу, що мають світські погляди, вимагав прийняття закону про скасування звільнення учнів релігійних шкіл від військової служби. Нетаньягу не хотів на це погоджуватися, бо тоді втратив би підтримку релігійних партій (16 місць). Своєю чергою, без НДІ (5 місць) він міг би мати половину голосів у Кнесеті. Але це було тільки теоретично, адже така хитка коаліція стала б дуже уразливою, що унеможливило б прийняття серйозних рішень у критичні для держави моменти.
Прем'єр-міністр у четвер 30 травня виступив зі спеціальною заявою, в якій напав із різкою критикою на голову НДІ Авігдора Лібермана. Біньямін Нетаньягу наголосив: "Два мільйони людей вибрали мене, щоб я керував країною. Справді, голосували й за інші партії, але вони (партії) обіцяли рекомендувати мене на посаду глави уряду і завдяки цьому отримали свої мандати.
Ліберман порушив обіцянку, яку дав своїм виборцям. Через нього не було створено правий і стійкий уряд. На переговорах він отримав усе, що хотів: пенсії, хостели, посади та закон про призов, та однак відмовився входити в уряд. Це вже вдруге за останній час Ліберман скидає правий уряд. Він серійний руйнівник правих урядів".
"Лікуд" і "Наш дім Ізраїль" успішні на виборах, оскільки чітко дотримуються правила - говорити й пропонувати те, що здатне сподобатися виборцям. Нетаньягу і Ліберман навчилися добре розбиратися у психології своїх виборців, які голосують не очима, а вухами, і діють для себе правильно, обслуговуючи більшість.
І в цьому нічого нового немає. В умовах тотальної політичної довірливості електорату Авігдор Ліберман добре вловлює кон'юнктуру на потребу натовпу. Російськомовна громада часто почувається обділеною й не завжди погоджується з тими нормами, котрі були затвердженні задовго до її прибуття. Звідси й намагання через вибори вводити свої правила, які часто не стикуються із прийнятими загальноізраїльськими.
Ліберман на останніх виборах міг канути в політичне небуття. І канув би, якби Нетаньягу, навіть після неодноразових зрад, не продовжував вважати його природним союзником та не гальванізував "політичний труп" забороною нападок на нього. Але "друг" із породи "політичних скорпіонів" цілком передбачувано "віддав борг".
Останні політичні події, на думку ізраїльських експертів, свідчать, що необхідно змінювати систему виборів. Потрібні вибори по округах із особистою відповідальністю перед виборцями. Зараз ніхто ні за що не відповідає. Усім байдуже до виборців, оскільки депутати залежать не від них, а від свого партійного боса.
Тому напрошується питання: чи не час змінити англійську систему правління (яка без королеви і королівської сім'ї неефективна й непрактична) на американську? В сучасному Ізраїлі вона була б значно логічнішою. Адже те, що сталося в ізраїльській політиці, має прецедентний характер. Не можна виключати: "провернене" Нетаньягу в майбутньому спробує повторити й інший впливовий політик. То що ж тоді - кожних півроку ізраїльтянам ходити на нові вибори?
Політичний землетрус, який гойднув усю країну, ще не скінчився. Це були тільки перші підземні поштовхи; нові коливання та зрушення не забаряться найближчим часом і можуть призвести як до руйнувань, так і до перетворень.
Не виключено, що після вересневих виборів із політичної арени може зійти російська партія - НДІ. За неї традиційно голосували російськомовні громадяни Ізраїлю передпенсійного та пенсійного віку, які не опанували іврит і тому недостатньо інтегровані у життя країни свого проживання.
Електорат Лібермана безграмотно говорить російською, бо став забувати цю мову, а івритом так і не зміг оволодіти в обсязі, необхідному для успішного життя в цій країні. Ця електоральна група пенсіонерів так досі й не зрозуміла, що Ізраїль - єврейська держава, а не Росія.
Але останні вибори до Кнесету висвітлюють важливу проблему - питання конституції Ізраїлю. Адже Ізраїль досі не має своєї конституції. Бо чого варта державна система, в якій лише одна людина може створити стільки проблем для своєї країни!
Можливо, політична незговірливість Лібермана підштовхне політичний істеблішмент визначитися з часом підготовки написання тексту і прийняття конституції Ізраїлю. Конституції непорушної, статті якої будуть обов'язковими для виконання всіма урядами.
Проте нинішня ситуація в Ізраїлі вказує на одне невирішене питання. А саме на необхідність відокремлення релігії від держави. Апріорі країна не може називатися демократичною, якщо в ній є місце релігійному тиску та нетерпимості. І Ліберман тут - чи не єдина людина в ізраїльській політиці, котра не піддалася шантажу релігійних ортодоксів.
Мільярди шекелів платників податків, які б мали витрачатися на культуру, науку, освіту, соціальну сферу чи охорону здоров'я, в Ізраїлі йдуть на утримання тих, хто не працює, але добре споживає, і кількість їх рік у рік неухильно збільшується. За фактом, ортодокси не служать, не працюють і живуть на допомогу від держави.
Останні вибори в Ізраїлі засвідчили, що електорат, який більше довіряє телевізору, не здатен обирати те, що на даний відтинок часу оптимальне. Не здатен оцінювати результати й вимагати від обраних парламентаріїв виконання взятих на себе зобов'язань, і головне - вчасно міняти обраних.
Куди йде Ізраїль? Адже смуга нестабільності, в яку повергають його політики, може спровокувати великі проблеми в забезпеченні національної безпеки держави Ізраїль. А незмінність у верхньому ешелоні політичних еліт показує, що "слуги народу" стали "царями народу".
"Міністри-багатоверстатники", які вже чимало років "тусуються" на владному Олімпі, легко переміщуються з посади міністра охорони здоров'я у крісло міністра оборони, від міністра освіти - до міністра абсорбції, при цьому мало що розуміючи в цих галузях. Водночас прості громадяни країни, виконуючи свій громадянський обов'язок, ідуть на вибори й обирають тих, із чиїми програмами вони, в принципі, не обізнані, але хто їм багато наобіцяв.
Але повторні вибори відбуваються не тільки через конфлікт Нетаньягу з Ліберманом. Причина в тому, що партійні програми, з якими вони пішли на останні вибори, були розмитими. Ніхто нічого не зрозумів: політичні скандали, палестинці, призов до армії та інші віддалені від простих ізраїльтян питання. А вирішення проблеми автомобільних заторів, ремонту доріг, скорочення робочого дня, боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, незадовільного стану системи охорони здоров'я, бюрократії були забалакані або ж просто обійдені увагою.
Десятилітнє незмінне правління Нетаньягу показало, що він чудово знає, як працює ізраїльська політична система, в якій "вижити" може не той прем'єр, котрий хоче реальних реформ в країні, а досвідчений у "палацових інтригах" політик.
Він - один із небагатьох прем'єр-міністрів за останні 20-30 років, котрому вдавалося "досидіти" свій термін. Нетаньягу вивертається й петляє між інтересами різних партій, роздаючи їм фіктивні портфелі та виділяючи гроші з бюджету. Нині йому вдалося відтермінувати завершення своєї політичної кар'єри. Але навіть якщо у вересні він зможе сформувати новий уряд, то все одно це вже буде початок його кінця.
Епоха Нетаньягу завершується, і він робить усе можливе, аби уникнути бунту на кораблі "Лікуду", де багато хто розуміє, що він "кульгава качка". І, хто явно, а хто таємно, хоче його позбутися. Всі грають ва-банк, ще не знаючи, що готують їм результати нових виборів.
Ліберман майстерно розіграв свою карту, блефував, приспавши пильність Беньяміна Нетаньягу, поклявшись у своїй вірності і в тому, що він увійде в уряд, головою якого бачить "тільки Бібі". Але в останню хвилину підірвав "бомбу", від якої здригнулася вся країна, вселивши впевненість, що є життя без Бібі і після Бібі.
Ліберману з його п'ятьма мандатами вдалося зробити, здавалося б, неможливе, - він повернув Ізраїль до повторних виборів, які можуть виявитися кінцем політичної кар'єри Нетаньягу. Нетаньягу був, Нетаньягу поки що є, але скоро може назавжди залишитися в минулому, і набагато раніше, ніж сам цього хоче.
Сьогодні пишеться нова сторінка в історії Ізраїлю. І, судячи з усього, політична система цієї країни увійшла у смугу затяжної кризи. Адже додаткові вибори та відкладені до осені рішення здатні лише призвести до нестабільності й політичного вибуху.