У світі знову йде велика війна. І ми вже не дивуємося, що вона здається нам такою близькою. Розвиток сучасних систем зв’язку й засобів масової інформації дозволив увійти цій війні в кожну оселю, де люди можуть стежити за нею на екранах своїх телеприймачів мало не в реальному масштабі часу. Проте більшість телеглядачів не замислюються над тим, що самі вони також є учасниками війни, тільки іншої — інформаційної. У попередньому номері «ДТ» ми спробували показати, як Сполучені Штати, що очолюють антитерористичну коаліцію, готують свою інформаційно-пропагандистську машину до початку бойових дій. Сьогодні перед США й Заходом стоїть інше завдання — перемогти супротивника на фронтах не лише реальної, а й інформаційної війни.
Пропаганда, контрпропаганда і дезінформація завжди були незмінними супутниками бойових дій. Проте вперше ці засоби нарівні зі звичайними видами збройних сил (авіацією, сухопутними військами та флотом) використано десять років тому — у війні в Перській затоці. Тоді генералам із Пентагона допомагала телекомпанія CNN, яка вперше в історії вела прямі репортажі з районів бойових дій. Уміле маніпулювання журналістами дозволило військовим демонструвати світові те, що їм було вигідно, затушовуючи окремі несприятливі моменти. Сьогодні багато хто пам’ятає кадри розбитої іракської бронетехніки, що на кілометри розтягнулася вздовж автострад, і підпалених іракцями нафтових свердловин. А чи бачив хтось на телеекрані збиті літаки союзників або американські казарми, «накриті» точним влучання своєї ж авіабомби? Запитання, як то кажуть, риторичне.
Після війни з Іраком наступним великим конфліктом за участю США та їхніх союзників за НАТО стала криза в Косово. Засоби масової інформації стали активним чинником цього конфлікту, більшість із них було втягнуто в його смертоносне коло, тож картина участі ЗМІ в тій війні, можливо, чітко вималюється тільки з часом. Мас-медіа в косовських подіях вели справжній бій за громадську думку. Машину ідеологічної війни було запущено ще до початку військової операції НАТО, коли одна сторона формувала установку на виправданість можливих рішучих дій альянсу в ім’я захисту прав людини, а інша — створювати образ фашистського агресора в особі країн блоку. Засоби масової інформації, що підтримували режим Мілошевича, вели активну психологічну обробку югославського суспільства, іменуючи НАТО варварами й агресорами і виставляючи етнічних албанців нацією агресивною, обманщиків і недолюдків. А західні ЗМІ зі свого боку тужилися створити з Мілошевича демонічний образ ворога європейської демократії номер один.
З огляду на навальний розвиток світової комп’ютерної мережі, Захід перед початком бомбардувань розгорнув і підготував безліч спеціалізованих комп’ютерних сайтів, націлених на формування в користувачів Інтернету вигідної думки про роль НАТО в конфлікті. Проте найпотужнішим джерелом інформації в цій війні були самі натовські структури. З боку альянсу суспільству було запропоновано добре продуману пропагандистську версію подій. Власне воєнні дії виявлялися лише відправною точкою для пропаганди, покликаної, передусім, служити консолідації зусиль військового альянсу. В агресивній натовській інформаційній політиці було задіяно і чутки, і спекуляції, і навіть відверту брехню.
Вторгнення сил НАТО називалося «гуманітарною акцією», спільноту активно переконували, що воєнні дії спрямовано проти однієї людини та його військової інфраструктури. При цьому всіляко замовчувалися наслідки для цивільного населення. Жертви серед мирних жителів проходили за розрядом «грубих помилок» і «побічної шкоди». Улюблена формула натовських інформаторів була такою: «окремі, випадкові й неминучі втрати серед мирного населення».
Журналісти часто не мали змоги перевірити офіційну інформацію НАТО, особливо стосовно чисельності втрат у живій силі й техніці. (Багато що згодом не підтвердилося — приміром, повідомлення про масове дезертирство з югославської армії.) Правдива інформація про жертви серед мирного населення була найнебезпечнішою для НАТО, вона могла зашкодити одностайності військового альянсу. Тож запитання журналістів про жертви натовські представники зазвичай залишали без чітких відповідей. Зате вони знов і знов пропонували пресі факти звірств сербської армії та демонстрували колони албанських біженців із Косово.
Ця тактика досягла своєї мети. Багато західних мас-медіа виявилися (особливо на початковому етапі конфлікту) провідниками натовської версії, і лише частина їх намагалася об’єктивно висвітлювати події, аналізувати коріння конфлікту, відстежувати вплив пропаганди й цензури від обох сторін конфлікту.
Практично такого самого напруження дійшла інформаційна війна, що супроводжувала чеченські події. У чеченській війні в ролі, аналогічній CNN у війні США проти Іраку, виступило НТБ. Проте запропоновані тележурналістами цієї компанії «картинки» із театру воєнних дій на Кавказі дуже відрізнялися за змістом і якістю від полотна «Буря в пустелі». Та війна була видовищем, ця — убогим і одноманітним відеорядом, у якому найбільше запам’яталася бронетехніка, що безпорадно притулилася обабіч доріг, і розгублені обличчя юних солдатиків...
Під час бойових дій у Чечні в 1994—1996 роках інформаційне агентство М.Удугова вельми успішно забезпечувало підтримку дій бойовиків. Було відкрито офіційні сайти (chechnya.net і amino.com) Чечні англійською мовою. Професійні журналісти міжнародних ЗМІ безперешкодно працювали на території бойовиків, одержуючи вигідну для екстремістів інформацію. На території федеральних військ журналісти, навпаки, відчували жорстоку цензуру.
І тільки під час так званої «другої чеченської війни» Москва змогла переломити на свій бік ситуацію на телевізійному полі бою, передусім за рахунок фактичного знищення інформаційної імперії Гусинського. Крім того, ситуацію змінили терористичні акти Басаєва й Хаттаба влітку 1999 року. Новій ескалації збройного конфлікту найпильнішу увагу приділили практично всі інформаційні канали Росії, причому багато з них показували події на такому ж професійному рівні, як і журналісти НТБ, однак у вигідному для московської влади світлі.
Проте й на підтримку бойовиків відкрилися нові інформаційні сайти (за повідомленням агентства Інтерфакс, кілька європейських організацій зібрали для чеченських сепаратистів близько 2 мільйонів доларів — більша частина грошей надійшла з Туреччини). З російського боку їм протипоставили makhachkala.ru, dagestan.da.ru, nns.ru/dagestan, ortv.ru, проте за популярністю й відвідуванням вони значно поступалися чеченським.
За даними російських джерел, сервери чеченських екстремістів розташовано на території США, Німеччини й Туреччини, що внеможливлювало їх фізичну ліквідацію. А наслідком спроби російських хакерів зламати відомий вузол kavkaz.org стали тільки тимчасові перебої в роботі останнього.
Інформація, що публікується на чеченських сайтах, має винятково негативний характер і націлена на компрометацію дій федеральних збройних сил на Північному Кавказі. З метою формування «образу агресора» практикується передрук російської кримінальної хроніки (убивства, згвалтування), широко висвітлюються перемоги «мобільних груп моджахедів» над елітними підрозділами російської армії, успіхи чеченських «мінерів». Загалом пропагандистський матеріал на прочеченських сайтах напористий, ідейно й організаційно об’єднаний, дискредитує політику уряду РФ на Північному Кавказі, формує у свідомості масового користувача (зокрема зарубіжного) образ ворога в особі Росії.
Я цілком розумію, що досвід конфліктів у Чечні й Косово скрупульозно вивчили американські аналітики, відповідальні за планування інформаційних операцій нинішньої антитерористичної кампанії. При цьому найбільше американців повинно було б зацікавити російсько-чеченське інформаційне протистояння. Адже бойовики, практично не маючи доступу до більшості благ сучасного індустріального суспільства, досить довго примудрялися цілковито перегравати на інформаційному полі могутню державу, що володіє ядерною зброєю та мільйонною армією.
Перший тиждень американських ударів по Афганістану підтвердив, що таліби й «терорист номер один» не будуть байдужими спостерігачами пропагандистських акцій Вашингтона. І першим ходом у відповідь бін Ладена можна вважати його телевізійне звернення до США й союзників уже в перші години війни. У відеострічці, переданій супутниковою телестанцією «Катарі Аль-Джазіра», ідеолог тотального джихаду прямо погрожував Америці новими терористичними актами. Націливши вказівний палець в об’єктив камери, бін Ладен заявив: «руйнування найбільших із будинків США — удар, нанесений усемогутнім Богом по життєво важливих органах цієї країни». Він, крім того, згадав про «армії невірних у землі Мухаммеда», тобто про війська США, дислоковані в Саудівській Аравії.
Багато хто вважає, що ці слова було звернено до мусульманського світу, перед яким бін Ладен хоче бути захисником ісламу. Американці поквапилися відкинути це тлумачення. У безлічі листівок, розкиданих в Афганістані, Вашингтон підкреслює, що повітряний удар союзників спрямовано не проти народу Афганістану, а проти терористів.
Очевидно, що війна ідей має нині не менше значення, ніж ракетні удари. І обидві сторони рівною мірою усвідомлюють важливість завоювання інформаційного плацдарму. З огляду на це, відразу ж після початку воєнної операції, американський і британський лідери виступили з дуже продуманими політичними заявами. Але й бін Ладен непогано підготувався. Адже його виступ було записано на відеострічку задовго до початку бомбардувань.
Чудовою пропагандистською зброєю в руках бін Ладена можуть стати жертви серед мирного населення Афганістану. Хоч якими точними були б повітряні удари, загибель цивільних під час війни неминуча, і кожен такий випадок служитиме для спростування слів союзників про те, що вони не воюють із народом Афганістану. З іншого боку, мінімальні жертви й безсумнівний воєнний успіх допоможуть урядам мусульманських країн підтримати антитерористичну коаліцію, а також убезпечать їх від вуличних демонстрацій протесту.
Головною силою в пропагандистській кампанії бін Ладена є телестанція «Аль-Джазіра». Тільки їй таліби дозволили вести мовлення на Афганістан. Знаючи це, союзники спробували перехопити ініціативу. І ось, «Аль-Джазіра» вже транслює виступ Тоні Блера з роз’ясненням позиції Заходу в війні проти талібів.
Проте в Афганістані промову Блера не почули. Першими ж ударами авіація США знищила кабульський радіо- й телевізійний трансляційний центр. Тепер про новини афганці дізнаватимуться тільки з чуток. У країні створено ідеальні умови для ведення пропагандистської війни.