8 грудня свята не вийшло.
Двадцятиліття Союзної держави Росії і Білорусі не стали відзначати ні в Мінську, ні в Москві. Просто тому, що Владімір Путін і Олександр Лукашенко вкотре не поділили гроші й владу.
Зустріч із побоюваннями, але без великих очікувань
8 грудня в Сочі очікувалося урочисте святкування: 20 років тому в Москві Борис Єльцин і Олександр Лукашенко підписали Договір про створення Союзної держави Росії і Білорусі. Тоді ж було ухвалено і Програму дій Республіки Білорусь та Російської Федерації з реалізації положень Договору про створення Союзної держави. Якби її виконали, то сьогодні Мінськ був би столицею не самостійної держави, а одного із суб'єктів РФ.
Але після приходу до влади Путіна Лукашенко втратив надії на російський престол, зрозумів, що йому доведеться довічно задовольнятися посадою президента Білорусі, й тому почав гальмувати ним же самим запропоноване злиття двох країн. Ось і 7 грудня Владімір Путін та Олександр Лукашенко не змогли домовитися про те, як же, зрештою, виконуватиметься договір про Союзну державу.
За свідченням очевидців, Лукашенко не раз поводився на межі фолу, відпускаючи шпильки на адресу російських чиновників. Шпильки залишилися без відповіді. Принаймні без відповіді симетричної.
Планувалося підписати якісь дорожні карти з прискореної інтеграції двох країн: вони трималися засекреченими останні півроку. Але так нічого й не підписали. Після кількох годин перемовин з участю урядів та п'яти з половиною годин розмови віч-на-віч із Путіним "бацька" залишив резиденцію "Бочаров ручей" вкрай роздратованим. Ні публічних коментарів, ні виходу до преси - нічого. Вже через годину літак із Лукашенком на борту вилетів із Сочі до Мінська.
Путін теж не сказав пресі ані слова, як і Дмитро Медведєв. Зрештою, спікером призначили керівника Мінекономрозвитку РФ Максима Орєшкіна, який, єдиний із російських чиновників, і вийшов до преси. Розповідь Орєшкіна про підсумки п'ятигодинних перемовин Путіна й Лукашенка тривала аж хвилину: "Сьогодні був напружений день. Насправді дуже плідно попрацювали з цілої низки напрямів. Щодо сільського господарства, зв'язку, митниці, регулювання нафтового ринку. Досягли дуже серйозного прогресу, навіть у питаннях нафти й газу позиції були дуже серйозно зближені".
Крім того, за словами Орєшкіна, на 20 грудня у президентів Росії і Білорусі призначено зустріч у Петербурзі Урядам доручено ще попрацювати над інтеграцією й до цієї зустрічі максимально зблизити позиції, аби президентам усе ж таки було що підписати. Але уряди й так уже працювали не один місяць, після того як у серпні 2018-го в Москві "згадали" про незавершене будівництво Союзної держави. А отже - причина провалу зустрічі в Сочі в тому, що для домовленості не було політичної волі. І не було її в білоруської сторони.
У Кремлі перед зустріччю в Сочі ставили конкретну мету: підписати дорожні карти - програми конкретних дій із входження Білорусі до складу РФ. Оскільки за попередні 20 років прозвучало багато слів, але реально не було зроблено нічого. Та білоруська сторона мала іншу мету: підписати щось "про інтеграцію", але необов'язкове до виконання, тобто створити видимість процесу. У результаті, жодна зі сторін у Сочі не отримала бажаного.
Наприклад, Лукашенко не зміг домовитися про продовження "перемитнення" 6 млн тонн нафти на 2020 рік. До речі, ці суми (у 2019 році становили близько 500 млн дол.) проходили у бюджеті Білорусі під графою "Безоплатні надходження від іноземних держав". Нічого безоплатного від Москви без "поглиблення інтеграції" більше не буде, - це те, про що Кремль чітко заявив ще рік тому, а Лукашенко все ніяк психологічно не готовий прийняти цю реальність.
Тепер білоруська сторона подає все в такому ключі, що "квапитися не треба". "Ми сьогодні переживаємо принципово новий етап. Коли ми переглядаємо програму з реалізації Договору про створення Союзної держави, стоїть завдання створення матеріальної й економічної бази для досягнення цих цілей. Цьому була присвячена зустріч наших президентів у Сочі 7 грудня. Потрібно до 1 червня 2020 року відпрацювати всю нормативну базу - і білоруську, і російську: там сотні законодавчих актів, десятки міжурядових угод", - сказав на початку минулого тижня посол Білорусі в РФ Володимир Семашко.
Після всього Лукашенко не зміг стриматися й не потролити Путіна. Наступного дня після провалу переговорів у Сочі голова Генштабу збройних сил Білорусі Олег Бєлоконєв заявив про можливість спільних навчань Білорусі та Північноатлантичного альянсу: "Білорусь готова до спільних навчань з НАТО, ідуть навіть переговори про можливі формати. Але з тією умовою, що НАТО розумітиме: наш стратегічний союзник - Росія".
"Червоні лінії": мінська версія
Сама ідея підписати набір дорожніх карт зі швидкої реалізації договору від 1999 року про створення союзної держави з'явилася рік тому, на аналогічній зустрічі Лукашенка й Путіна в Сочі. Тоді було вирішено, що такі документи спільно підготують уряди двох країн. Що вони й робили весь 2019-й. І тут важливо розуміти: білоруська сторона виходила з того, що йдеться тільки про економічні питання. А ось російська наполягала на тіснішому політичному союзі.
За кілька днів до зустрічі в Сочі Дмитро Медведєв навіть заявив: "Нам постійно кажуть: "Ми не маємо наміру поступатися суверенітетом". То й не треба нічим поступатися, з одного боку. Але, з іншого боку, будь-яка інтеграція - це часткове зменшення суверенітету".
Зрозуміло, що таке висловлювання в Мінську не сподобалося нікому. Тож переговори в Сочі відбувалися на тлі протестів у Мінську. Не те щоб особливо масових - менше тисячі людей у центрі міста, - але, за білоруськими мірками, це багато. Протестувальники висловлювали своє неприйняття об'єднання двох країн, "російської агресії". І нікого навіть не заарештували: всім було зрозуміло, що акція неофіційно погоджена з владою. Доходило до смішного: рвали портрети Путіна, але не порвали жодного - Лукашенка. Вигукували образливі "кричалки", але дисципліновано йшли тротуарами, не перекриваючи вулиць.
У міліції та спецслужб була вказівка нікого не "гвинтити", проте не допускати вандалізму і захоплення будівель. "Стихійні" маршрути колон були відомі наперед, скрізь чергували заздалегідь розставлені підрозділи силовиків.
Сам же Лукашенко ще 4 грудня, виступаючи перед депутатами недавно обраного парламенту (куди не потрапив жоден опозиціонер), дав зрозуміти: з питанням інтеграції з РФ нічого не буде. "Про яку можна говорити подальшу інтеграцію, якщо ми сьогодні не маємо договору про постачання природного газу. Хоча про це домовилися давно. І наші уряди провалили ці домовленості. Не з вини білоруського уряду. Я не пацан, що відпрацював 3–5 років президентом. Ми ніколи не збиралися й не збираємося входити до складу будь-якої держави, навіть братньої Росії. Доки не вирішена низка принципових питань, зокрема щодо газу й нафти. Навіть елементарне питання не вирішене щодо брудної нафти. А ми ж провалили ВВП переважно через нафтові проблеми", - сказав Лукашенко.
Тоді й стало зрозуміло, що в Сочі білоруська сторона говоритиме саме про економіку, причому з тієї позиції, що "Росія повинна". Насправді перед початком переговорів, розмовляючи з Путіним перед телекамерами, Лукашенко заявив: "Ми не просимо нічого, не наполягаємо ні на чому. Рівні умови, більше нічого не треба. Ми не просимо дешевих газу й нафти. Ми готові й по 200 дол. газ купувати, і нафту не по 63 дол. Але якщо наші підприємства купують за таку ціну, значить і [російські] конкуренти повинні. Головне - щоб рівні були умови".
Ця музика буде вічною
Насправді, звісно, ні Путін, ні Лукашенко не оголосять публічно нічого типу "з інтеграцією не вийшло, розходимося". Якісь декларативні й необов'язкові документи два президенти напевно підпишуть на зустрічі 20 грудня. Мінськ і Москва вже традиційно домовляються про щось важливе буквально напередодні Нового року.
Зараз попередньо (чутки в кулуарах, як заведено при закритості білоруської влади) відомо, що домовитися вийде про ціну на газ (Мінськ знову отримуватиме його з великою знижкою), про відкриття російського ринку для білоруських продуктів та, ймовірно, про якусь компенсацію за весняну брудну нафту. Це далеко не все, чого хотів Лукашенко, але в передвиборний рік - теж немало. Однак у серпні 2020-го на Лукашенка чекають перевибори, і "вже тут йому мало не здасться". Як сказала в коментарі DT.UA білоруська політологиня Світлана Гречуліна, "якщо Москва захоче "демократичним шляхом" змінити владу в Мінську - вона це зробить".
"Не секрет, що в Кремлі смертельно втомилися від Лукашенка. І Путін, і Медведєв його просто ненавидять. Олександр Григорович відповідає взаємністю. Тож Москва, ймовірно, вже дозріла, щоб замінити його на когось більш поступливого й передбачуваного. Сам білоруський лідер поки що зберігає свою посаду завдяки унікальній еквілібристиці у відносинах із Росією, ЄС, США та Китаєм. Але ресурси Росії непорівнянні з білоруськими. Тож якщо Кремль захоче на наступних виборах президента Білорусі поставити на чолі республіки свою людину - він це зможе зробити", - вважає Світлана Гречуліна.
Треба розуміти: на відміну від України, Білорусь практично повністю перебуває в російському культурному й інформаційному просторі. Білоруська мова майже повністю витіснена з ужитку, білоруси слухають російську попсу, дивляться російський телевізор і користуються російськими інтернет-ресурсами. Додаймо до цього, як за чверть століття самі білоруси втомилися від свого незмінного "бацьки". Тож якщо з'явиться сильний альтернативний кандидат (хай навіть відкрито підтримуваний РФ), а вертикаль влади не стане фальсифікувати голосування, то така нова людина напевно переможе.
Втім, зробити таке буде непросто: поки що економіка Білорусі більш-менш стабільна. Росія хоч і урізала дотації, але повністю їх не припинила. Та навіть якщо й припинить, - на рік запасу міцності офіційному Мінську точно вистачить.
Ну, а Лукашенко, коли вщухне "інтеграційна лихоманка", піде на вибори як "гарант незалежності". Все одно більше йому запропонувати народу нічого, грошей Росія вже не дасть. Друкарський верстат, звісно, ввімкнуть, зарплати й пенсії піднімуть під вибори. 2020 рік Лукашенко, швидше за все, протримається й переобереться. Але шанси на те, що він досидить до кінця терміну, вже не такі високі.