Щоліта в індійському штаті Джамму й Кашмір починається «мисливський сезон»: на «відстріл» виходять мусульманські сепаратисти, а їхніми численними жертвами стають ні в чому не винні жителі. Так сталося й цього року.
Минулого тижня протягом лише двох днів, що стали найстрашнішими в Кашмірі за ціле десятиліття, у штаті вбито понад сто чоловік. При цьому сімдесят із них, головним чином індуїсти- прочани, загинули за одну добу. Крім них одинадцятьох індусів убито в селі Погал у районі Джамму на півдні штату. За день до цього екстремісти пізнього вечора атакували цегельний завод у Мірбазарі на південь від столиці штату Шринагара. У цей час робітники-індуси вже спали, а бойовики стріляли не розбираючись — загинули дев’ятнадцять чоловік. Ще семеро місцевих жителів стали жертвами іншого нападу, який стався неподалік. На кілька годин раніше екстремісти обстріляли індійських поліцейських на маршруті індуїстських пілігримів, що веде до печерного храму Амарната. Поліція на вогонь відповіла вогнем. У результаті загинули 25 цивільних осіб, двоє поліцейських і двоє екстремістів, ще 46 чоловік поранено. Як запобіжний захід у місті Джамму, населення якого складається переважно з індусів, запроваджено комендантську годину.
Минулого тижня в Кашмірі, де сталися останні трагічні події, побував прем’єр-міністр Індії Аталь Бехарі Ваджпаї. Він обвинуватив у насильстві підтримуваних Пакистаном ісламістів, проте в інтерв’ю Бі-Бі-Сі пакистанський лідер генерал Первез Мушарраф відкинув ці твердження, заявивши, що хоче миру й готовий обговорювати проблему Кашміру з Індією в будь-якій точці земної кулі.
Скоріш за все, він говорив щиро. І не виключено, що саме під впливом Ісламабада одна з провідних кашмірських організацій озброєних ісламістів — Хізбул муджахедін виступила з ініціативою оголосити в односторонньому порядку режим припинення вогню. Перемир’я проголошено два тижні тому, але приклад Хізбула не схотіли наслідувати інші угруповання кашмірських сепаратистів. Проте керівники організації оголосили про виконання своїх зобов’язань тільки за умови «позитивної» реакції на цей крок індійської влади — найближчим часом Делі повинен організувати тристоронні мирні переговори за участю кашмірських сепаратистів і пакистанської влади. Сепаратисти налаштовані рішуче. Представник Хізбула Салімо Хашмі заявив журналістам, якщо Індія не відреагує відповідним чином на їхню ініціативу, то його соратники переглянуть заяву про припинення вогню і, мабуть, скасують його, а відповідальність за наслідки ляже на індійську сторону.
Проте Делі, напевно, від можливості встановити мир, не збирається відмовлятися. Принаймні, у Шрінагарі, столиці Джамму й Кашмір, відбулася зустріч, учасники якої обговорили можливості зміцнення й розширення режиму припинення вогню. Делегацію Хізбула очолили троє керівників угруповання, роботою індійської сторони на переговорах керував спеціальний представник Міністерства внутрішніх справ, відповідальний за ситуацію в Кашмірі. Перші ж результати зустрічі вселяли надію — її учасники відзначили серйозний прогрес у зближенні позицій сторін щодо встановлення миру в регіоні.
Воно й не дивно. Річ у тому, що останнім часом Індія і Пакистан різко активізували свою діяльність, спрямовану на остаточне врегулювання кашмірської проблеми. Це має своє пояснення. Віднедавна особливий інтерес до виконання посередницької місії в індійсько-пакистанських відносинах стали виявляти Сполучені Штати. Прогрес у цьому напрямі за взаємною згодою особливо не розголошується — очевидно, щоб уникнути протидії опозиційних сил — як в Індії, так і в Пакистані. Участь Вашингтона в процесі примирення Делі й Ісламабада надає взаємним ініціативам двох країн необхідний елемент довіри й забезпечує значним потенціалом їхні контакти на будь-якому рівні.
Слід відзначити, що представники ісламських сепаратистів Кашміру й центральної влади Індії сіли за стіл переговорів уперше відтоді, коли 11 років тому боротьба проти індійського правління в цьому штаті стала збройною. І як уже згадувалося, переговори ці завершилися результативно — сторони погодилися створити двосторонній комітет, який має напрацювати основні принципи підтримки режиму припинення вогню в штаті.
Практично водночас із цією зустріччю генерал Мушарраф висунув свою мирну ініціативу, запропонувавши Делі підписати з його державою мирний договір. Відповідь індійців не змусила довго себе чекати — пропозиція Індії стосувалася підписання угоди про відмову сторін першими використовувати одне проти одного ядерну зброю.
Такому навальному розвитку подій на «індійсько-пакистанському фронті» передував безперервний процес проведення різноманітних дипломатичних акцій, початок якому поклав візит президента США Білла Клінтона в березні цього року в Азійський регіон. Не встиг глава американської адміністрації повернутися в Білий дім, як глава пакистанської розвідки (ISI) генерал Мехмуд вилетів для консультацій у Сполучені Штати. І вже наприкінці березня Ісламабад офіційно запропонував Індії почати діалог, спрямований на комплексне врегулювання відносин між двома країнами. А через три дні деякі індійські джерела повідомили, що колишній міністр закордонних справ Пакистану Ніаз Наїк, активний учасник таємної дипломатії з пакистанської сторони під час врегулювання кризи в Каргілі, прибув у Делі, де провів серію таємних зустрічей і переговорів із членами індійського керівництва.
У середині квітня міністри закордонних справ Індії та Пакистану за випадковим збігом обставин одночасно побували в Боготі й Гавані. Попри відсутність офіційних заяв про проведення між ними зустрічей, принаймні можна констатувати, що така можливість у них була. Наприкінці травня заступник держсекретаря США Томас Пікерінг провів турне по країнах Південної Азії. Ця поїздка мала на меті виконання рішень, прийнятих президентом країни за результатами своєї поїздки в регіон. Пікерінг провів зустрічі з індійськими, а потім і з пакистанськими високопоставленими чиновниками.
Протягом усього цього періоду дипломатичної активності індійські й пакистанські засоби масової інформації заполонили чутки про посередницьку діяльність як американського емісара бізнесмена кашмірського походження, котрий живе в США і який виконував «човникові» поїздки між Делі й Ісламабадом. Згодом цю інформацію підтвердив і авторитетний британський тижневик «Джейнс». Проте офіційні джерела ці чутки не підтвердили. Усе це виглядає досить дивно, з огляду на те, що напередодні президентських виборів Білий дім міг би успішно використовувати це у своїй PR- кампанії.
Причина такого своєрідного підходу, скоріш за все, в тому, що адміністрація Клінтона просто боїться розголосу умов втілення в життя майбутньої мирної угоди. Користь від рекламної кампанії у пресі могла б перекреслити провал посередницької місії Вашингтона напередодні президентських виборів у США. Американські посередники вже мали сумний досвід організації переговорів між ізраїльтянами й палестинцями, коли, попри щільну завісу таємності навколо зустрічей Арафата й Барака, усі їх подробиці миттєво ставали надбанням ЗМІ. У результаті на вулиці виходили тисячі демонстрантів, котрі протестували проти необгрунтованих, на їхню думку, поступок кожної зі сторін. Зрештою це не могло не тиснути на учасників переговорів, і в результаті вони закінчилися провалом.
Ясна річ, говорити про можливий зрив таким самим чином мирної угоди по Кашміру було б помилкою, сторони просто не готові її укласти — сьогодні вони скоріше близькі до досягнення домовленості у ключових питаннях. Проте інформація в пресі про стан переговорів між Індією та Пакистаном однаково викликала б вибух обурення в опозиції як в одній, так і в другій країні. Індійське керівництво напевно зіткнулося б із протистоянням політиків, котрі розцінили б, скажімо, надання автономії Кашміру як передачу індійської території пакистанцям. Ну а в Пакистані генерал Мушарраф, який дістав владу в результаті військового перевороту, постійно змушений враховувати позицію ортодоксальних ісламістів, котрі традиційно виступають проти будь-якої мирної угоди з Індією. Тож політична ситуація в обох країнах далека від ідеальної, до того ж не варто забувати, що через Кашмір вони торік ледве не почали повномасштабну війну.
Та Вашингтон сповнений рішучості довести справу з індійсько-пакистанським мирним пактом до логічного завершення. Рішення проблеми Кашміру чи хоча б підписання сторонами угоди про припинення вогню на міцній основі принесло б адміністрації демократів не менше дивідендів, ніж успіх близькосхідного мирного процесу. Після проведення Індією та Пакистаном ядерних випробувань США застосували проти обох країн економічні санкції, і граючи тепер на цьому, використовуючи принцип «батога та пряника», Вашингтон цілком може змусити сторони дотримуватися підписаного документа.
Сьогодні всі учасники переговорів по Кашміру тією чи іншою мірою зацікавлені в їх вдалому завершенні. США крім лаврів миротворця для Білла Клінтона в цьому випадку дістали б стабільну ситуацію в південно-азійському регіоні. А Делі й Ісламабад, попри свою войовничість, насправді далекі від бажання розв’язати повномасштабну війну одне з одним. Їх значно більше цікавить доступ до західних інвестицій, які могли б розв’язати економічні проблеми не тільки їхніх країн, а й усього регіону.
Єдиною проблемою в цьому питанні може стати непоступливість лідерів ісламістських угруповань у самому Кашмірі. Нова бійня минулого тижня й відмова решти польових командирів підтримати ініціативу Хізбул муджахедін про припинення вогню свідчать, що Ісламабаду доведеться повпрівати, аби змусити скласти зброю непримиренних ісламістів. Але в цьому випадку відмова Пакистану надавати їм матеріальну, технічну та військову допомогу може виявитися дієвішою від будь- яких умовлянь.