Для історії (чи для статистики) можна записати, що Данія стала першою європейською країною, яка відчула на собі наслідки подій 11 вересня, зокрема хвилю ксенофобії, що прокотилася світом. Саме тема імміграції, точніше антиімміграції, домінувала над усією передвиборною кампанією в маленькій скандинавській країні з лише
5 млн. 352 тисячами населення.
Народ, що протягом усіх попередніх 77 років віддавав перевагу партіям лівого штибу, цього року вирішив, що соціал-демократи, котрі перебували при владі дев’ять років поспіль, не зможуть досить ефективно захистити їхній добробут від іммігрантів, «що рвуться» в країну. «Ні, ми не ксенофоби, — заявляв майбутній прем’єр за день до виборів, ніби намагаючись пом’якшити імідж країни в очах більш просвічених сусідів. — Просто багато датчан побоюються за власну безпеку й добробут країни, яка може постраждати від напливу іммігрантів».
Минулого тижня Андерс Фог Расмуссен і його ліберальна партія виграли вибори в Данії, вдало скориставшись прорахунками однієї партії та публічною кампанією іншої. Можна навіть сказати, що лібералам-центристам поталанило.
Попередній прем’єр-міністр, лідер соціал-демократичної партії Поль Найруп Расмуссен (однофамілець — країні не доведеться запам’ятовувати нове прізвище) вирішив скликати швидкі вибори. Він був цілком переконаний, що авторитет, здобутий на антитерористичній кампанії, забезпечить йому перемогу. Але під впливом глобального полювання на терористів настрій електорату несподівано змінився: відчувши ворожість до іноземців, котрі шукають притулку, виборець у своїй більшості розвернувся праворуч. Виграла центристська ліберальна партія (33%), яка зі 179 місць у парламенті одержить 56. За нею йдуть переможені соціал-демократи — із 29% та 52 місцями.
Сюрпризом цих виборів став прорив у число лідерів ультраправої датської народної партії. ДНП міцно закріпила за собою славу антиіммігрантської сили. Власне, вона й розкрутила спокійну країну на істеричні сплески нетерпимості. Приміром, цього літа «народники» опублікували списки 5 тисяч іммігрантів, які одержали датське громадянство 2001 року. А в передвиборній агітації використовували плакат із зображенням молодої дівчини-русявки з таким написом: «Коли вона вийде на пенсію, у Данії буде мусульманська більшість». Зусилля не пропали марно. Лише вдруге беручи участь у виборах, партія піднялася з 13 до 22 парламентських місць і стала третьою серед великих партій країни.
Проте головні плоди її зусиль дісталися досвідченішим товаришам із ліберальної партії. Фог Расмуссен зорієнтувався в настроях співгромадян і відбив їх у головних пунктах своєї передвиборної програми: створення спеціального міністерства у справах імміграції, жорсткість імміграційних законів, зменшення допомоги для біженців, ускладнення параграфів стосовно возз’єднання родин, семирічний термін проживання в країні, необхідний для того, щоб просити про надання громадянства.
Отже, уперше з 1926 року датський уряд формуватиме правоцентристська коаліція. Лібералам, для створення більшості в парламенті, будуть потрібні партнери. Передусім це консервативна партія та ще дві-три дрібні партії з правого крила. Логічно, що лідер народної партії харизматична Пія К’єрсгаард також претендує на коаліцію. Але Расмуссен ще до виборів заявляв, що не збирається запрошувати ультраправих. Хоча без них, як стало ясно після підрахунку голосів, не вийде повноцінна більшість. На Расмуссена чекає непростий вибір.
Безумовно, напрошуються однозначні паралелі — 1999 рік, парламентські вибори в Австрії, несподівана поява серед лідируючих партій ультраправої народної партії Йорга Гайдера. І головне, тематика передвиборних дебатів та сама — іммігранти. Політичні оглядачі з Копенгагена поквапилися розігнати політичні хмари. Вони вважають, що подібність із «епізодом Гайдера» лише зовнішня. У Данії, приміром, немає нацистського минулого. І, на відміну від партії Гайдера, датські праворадикали не ввійдуть в уряд...
Проте для датського суспільства настають непрості часи — ідентифікації та приналежності. У Данії лише 7,4% іммігрантів, менше, ніж у будь-якій іншій західноєвропейській країні. Але вона, здається, надовго втратила можливість повноцінно інтегрувати їх у своє суспільство. Корінні датчани побоюються, що пропорція зростатиме за рахунок більшої народжуваності в іммігрантських сім’ях, за рахунок змішаних шлюбів. Крім того, їх непокоїть зростання криміналу, і вони прямо пов’язують його з безробітними іноземцями. Отож і вимагають жорсткого імміграційного контролю.
Виблискуючи очима, переможець Расмуссен заявляв, що головним завданням для нього буде об’єднання всієї нації. І відразу пообіцяв будувати імміграційну політику відповідно до своїх передвиборних обіцянок. Хоча як їх виконати, не порушуючи підписані міжнародні конвенції, він сам ще не знає.
А в усьому іншому новий Расмуссен із лібералів дуже мало відрізняється від попереднього Расмуссена із соцдемів. Обидва обіцяли скоротити черги в госпіталях, поліпшити систему догляду за дітьми й літніми людьми і так само обидва замовчують, де візьмуть гроші для соціальної сфери. Ліберальна партія, крім іншого, збиралася ще реорганізувати систему оподаткування та приватизацію.
Подейкують, виборцю набрид один і той самий уряд протягом дев’яти років. Резонно, що навіть нордично стриманому датчанинові закортіло змін. Правда, новим міністрам не загрожують експерименти, хіба що в питаннях імміграції. Оскільки економіка Данії в кращому стані, ніж у багатьох сусідів, безробіття на рівні якихось 5%, інфляція низька й борги невеличкі, то новому уряду, на думку експертів, немає потреби винаходити дива економічного велосипеда, а краще зберегти й підтримувати механізм у робочому стані.
Слід відзначити, що 48-річний Андерс Фог Расмуссен — політик із принципами, які він ще 1993 року виклав у книжці «Від держави благоденства до мінімалістичної держави», де запропонував досить скромну модель суспільства. Але збагнув, що сьогодні ці ідеї не викличуть симпатій у суспільстві, громадяни якого звикли жити набагато краще, ніж він пропонував. І він свої принципи якщо не змінив, то притримав. Крім того, Расмуссен — переконаний європеєць і прибічник єдиної євровалюти. Але після торішнього «ні» на датському єврореферендумі новообраний прем’єр не збирається спокушати долю новими опитуваннями. Хоча вже сьогодні країна готова сказати «так».
Атмосфера перебігу й результати виборів у Данії — урок для інших європейських соціал-демократів у Франції, Німеччині, Швеції, на яких наступного року чекають перевибори. Тривожні сигнали одержала Швеція — на початку вересня вибори програли норвезькі лейбористи, майже через три місяці — датські соцдеми. Така скандинавська традиція повинна насторожити діючого прем’єра соціал-демократа Йорана Перссона. Над болісним питанням імміграції слід особливо замислитися урядам лівих партій. Через страх, що їх не зрозуміють середні бюргери й робітничий клас, вони рідко апелюють до інтелектуальних і моральних основ імміграції. А тим часом немає іншого виходу, ніж знайти шляхи інтеграції іммігрантів у суспільство, яке надало їм притулок.