Політика - це мистецтво співпрацювати з неминучістю.
Шарль Моріс де Талейран-Перігор
Іспанська вілла. "Племінниця російського олігарха". Горілка. Мачизм двох поважних політиків. Переговори про підтримку партії грішми незрозумілого походження. Обіцянки будівельних державних замовлень для Росії. Розмова про купівлю преси й купівлю впливу. Хизування тотальним схематозом за участі великих інвесторів.
Так можна було б коротко переповісти відозаписи з Ібіци, де віце-канцлер Австрії і голова ультраправої Партії свободи Гайнц-Крістіан Штрахе зі своїм соратником - головою відповідної парламентської фракції та проросійським симпатиком Йоганнесом Гуденусом готові були продати душу дияволові - грошам російської олігархії з найближчого оточення Владіміра Путіна - в обмін на підтримку перед виборами 2017 року. Акту продажу душі в протоколі не зафіксовано, справжня особа підставної Альони Макарової залишається загадкою (як і замовник та організатор зйомок), але осад у відеоваріанті 17 травня опублікували відразу два впливові видання. І тим самим поставили хрест на кар'єрі двох політиків.
А заодно відеозаписи спровокували урядову кризу і дострокові вибори.
Австрійський порадник з кризового менеджменту
Сплеск ультраправих настроїв у Європі був передбачуваним і неминучим. Криза мігрантів, криза цінностей, криза брюссельської бюрократії створила всі потрібні для цього умови. І це дуже добре розумів федеральний канцлер Австрії і голова консервативної Народної партії Себастіан Курц, формуючи коаліційний уряд з ультраправою Партією свободи. Розумів, що запиту суспільства не обдурити, його можна тільки пом'якшити. Розумів, що союз ситуативний, але потрібен для перемоги над традиційно сильним лівим соціал-демократичним флангом. Розумів також, що йому не уникнути звинувачень у потуранні "неонацизму" і неодноразово доведеться бачити свої перекреслені портрети на антиурядових демонстраціях.
Та Курц пішов на цей неоднозначний крок. Історична неминучість ультраправого злету диктувала єдине рішення: "Не можеш перемогти - очоль".
Водночас, з погляду історії, був неминучим і крах цієї коаліції. Як і крах самої Партії свободи, та й будь-якої сили, що обтяжила себе сумнівними зв'язками в антисемітських братствах і ще більш сумнівними узами з нинішньою російською державою. Яка до того ж явно не гребує неоднозначними схемами зовнішнього фінансування: на відео пан Штрахе розповідає про варіанти перерахування коштів від іноземних донорів через спеціально створений фонд, що суперечить австрійському законодавству. Пізніше журналісти знайдуть іще одну таку організацію-прокладку для отримання грошей в обхід громадського й державного контролю. Зрештою, навіть в Україні скандал навколо оборонних замовлень відіграв не останню роль перед виборами. А вже високоморальна розвинена австрійська демократія просто не може прощати таких речей. Акт політичного поховання у вигляді двох гучних відставок не забарився. Рішення про дострокові вибори у вересні озвучили наступного дня. Коаліція розпалася через 516 днів існування.
Одного разу, 2002 року, ідентичний союз - Народна партія й Австрійська партія свободи - уже розпадався. Тоді - через внутрішні розбіжності в ультраправому таборі. Тодішня ситуація дозволила на дострокових виборах канцлерові від Народної партії Вольфгангу Шюсселю, котрий перетягнув електорат сусідів по політичному спектру, набрати рекордні 42,3% голосів. До речі, цих сусідів він у результаті й залучив до роботи у своєму другому кабінеті.
Себастіан Курц потрапив у складніше становище. Йому треба й обличчя зберегти, і моральний авторитет, і вибори виграти з переконливим результатом. Перша його реакція була простою й однозначною: "Стадіон так стадіон". Ну, або в австрійському варіанті Genug ist genug - Enough is enough. Однак моральної рішучості тут замало. Дорога до вересня - довга і непередбачувана.
Слідом за Штрахе канцлер уже позбувся одіозного й впливового свободівця - міністра внутрішніх справ Герберта Кікля. За ним пішли й усі інші члени уряду від ультраправих. Залишилася тільки призначена за квотою Партії свободи, але безпартійна міністр закордонних справ Карін Кнайсль.
Вакантні місця в уряді, за планом Курца, зайняли до виборів високопоставлені чиновники й експерти. Токсичного тепер флеру молодшого коаліційного партнера австрійський канцлер хоче позбутися раз і назавжди.
Війна почалася. Коаліція в тому самому форматі не повториться. І гра буде ризикованою. Хоча б тому, що Курц не має одноособової більшості в парламенті, а охочі висловити вотум недовіри канцлерові й уряду загалом є. Аргументація очевидна: саме з легкої руки канцлера політики, які компрометують імідж Австрії, опинилися в уряді. Відповідні слухання будуть у понеділок, 27 травня. Відразу після виборів до Європарламенту. У разі недовіри місце канцлера на перехідний період може посісти неполітична фігура, призначена федеральним президентом, - як певний моральний авторитет, покликаний зберегти єдність нації та віру народу в державу. У такому разі Курцу доведеться продовжувати боротьбу вже з депутатського крісла.
Себастіан Курц, котрий уже встиг змінити віце-канцлера, має протистояти критиці щодо патронату над його урядовими партнерами в їхніх темних справах. Незалежно від результатів голосування за вотум недовіри. Якщо Курц упорається, він матиме ще більшу підтримку електорату і, ймовірно, зможе сформувати союз із невеликими партіями, тим самим знову уникнувши "широкої коаліції" зі своїми природними опонентами соціал-демократами. Для яких тим часом відкрилося історичне вікно можливостей - настав час атакувати. І повертати своє місце в актуальному порядку денному.
Австрійський канцлер звично для себе ризикує. Грає не за старими форматами. І з такою грою може й справді повторити долю Вольфганга Шюсселя, але вже в історії 2006 року, коли програв вибори і втратив вплив.
Утім, цей ризик був неминучим. І Себастіану Курцу доведеться вкотре максимально виявити свій політичний талант. До цього в нього виходило.
Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу, хто ти
Відсутнім наріжним каменем детективної мозаїки Ібіца-гейту залишається замовник усієї цієї авантюри, яка різко здмухнула картковий будиночок австрійської політики. Російський мільярдер Ігор Макаров заперечує будь-яку спорідненість із жінкою з відеозаписів, яка називала себе Альоною Макаровою. Те, що дівчина - фігура підставна, а все, що відбувалося, - нехитра пастка, підтверджують і німецькі видання, які опублікували компромат. Поле для спекуляцій про справжнього замовника широке: в обговорюваних версіях фігурують і німецькі спецслужби, які воюють за витіснення ультраправих партій з європейської політики, й ізраїльське лобі, й колишні співробітники силових відомств, що нібито заснували підпільну організацію для шантажу європейських політиків.
Цікавіше, однак, дивитися на підспід не кейсу, а всього процесу. 21 травня ультраправі політики були змушені відмовитися від участі в російському дискусійному клубі "Валдай", який проводив виїзне засідання у Відні, - за участі, зокрема, генерального секретаря ОБСЄ. Спершу захід мав проходити у військовій академії під егідою Міністерства оборони й за участі високопоставлених гостей з МЗС. Обидва відомства підконтрольні ультраправим. Однак карти змішалися, австрійським свободівцям було явно не до нових зустрічей з російськими товаришами, і в результаті з дев'яти високопоставлених австрійських учасників залишився один. Та й академія оборони спішно скасувала своє запрошення.
Цієї неділі громадяни Євросоюзу обиратимуть депутатів до Європейського парламенту. Президент Австрії Александер Ван дер Беллен уже звернувся до нації з проханням іти на вибори попри все. Він запевняє: ми, австрійці, не такі. І просить пробачення від імені політикуму, який скомпрометував себе. Ібіца-гейт безперечно відіграє свою роль у виборі громадян Австрії - у Партії свободи, чиї рейтинги й до скандалу поступово падали, це теж розуміють. В ефірі австрійського телебачення перший номер на євровибори від ультраправих Гаральд Вілімскі вже заявив, що наполягатиме на виході партії з міжпарламентського союзу з "Единой Россией", для того щоб переконати виборця у своїй нейтральності. На хвилі скандалу встиг висловитися і президент Франції Еммануель Макрон, назвавши націоналістичні партії та їх фінансування Росією однією з головних загроз для Європи на майбутніх виборах. Ну й вишенькою на торті стала призупинена незадовго до цього кооперація європейських спецслужб з австрійським візаві. У цьому рішенні знову ж не останню роль відіграв двозначний зв'язок партії Штрахе з російськими товаришами.
Очевидно, що спрацювало правило "якби Альони Макарової не існувало, її слід було би вигадати". Багаторічна історія політичних стосунків австрійських ультраправих з Росією, скоріш за все, справді не була потьмарена фінансуванням партії з кишені Великого східного брата. Однак на таку підтримку пан Гайнц-Крістіан Штрахе розраховував. Розраховував настільки, що потрапив у примітивну пастку. І потягнув за собою на дно партію. А можливо, заразом і весь уряд.
Ниточки детективного макраме в результаті можуть привести до спецслужб різних і, можливо, навіть несподіваних країн. І в цьому випадку Росія справді ні при чому. Однак саме дивне бажання знайти в ній опору для свого політичного становлення, помножене на банальну жадібність і недалекоглядність, у результаті й зламало одного з найпопулярніших політиків Австрії. При підміні цінностей принагідною вигодою, при грі в піддавки з примітивними спокусами, при надії отримати щось від тих, хто будує світ на брехні, крах неминучий.
…Звертаючись із посланням до нації, федеральний президент Австрії Александер Ван дер Беллен дбав, зокрема, й про авторитет політики і політиків як таких. Зрештою немає нічого страшнішого для країни, ніж остаточно перестати вірити своїй державі та її представникам.