Сенатор від штату Массачусетс Джон Керрі, котрий ще недавно був лише одним із великої групи кандидатів на пост президента США від Демократичної партії, став сьогодні явним фаворитом передвиборної гонки. У січні-лютому Керрі переміг на праймеріз у цілій низці штатів. Жоден із його конкурентів не зміг навіть наблизитися до нього, а Дикий Гепхард і Джо Ліберман навіть зняли свої кандидатури.
Сьогодні ж, за даними опитування телекомпанії CBS, він випереджає за популярністю Джорджа Буша на 8%, а, відповідно до The Gallup Organization, — на 3%. Проте обидві компанії називають кількість прибічників Керрі однакову — 49%, а Буша підтримують 47% (CBS) і 41% (Gallup Organization) відповідно. Згідно з даними останніх опитувань, Керрі вже лідирує у тих штатах, які раніше підтримували Буша, приміром, у Теннессі. Отож, цілком можливо, ми маємо справу з майбутнім господарем Білого дому.
Джон Форбс Керрі народився 11 грудня 1943 р. у військовому госпіталі в Денвері, штат Колорадо, де лікувався його батько Річард, котрий воював у ВПС США на фронтах Другої світової. Невдовзі після цього сім’я повернулася до рідного Массачусетсу — штату на північному сході країни. Він є серцем одного з найстаріших районів США — Нової Англії.
Найбільше місто Массачусетсу Бостон — одне з провідних світових інтелектуальних центрів, відоме університетами (приміром, Гарвардом) і високими технологіями. І сьогодні Керрі у вільний від перебування на столичній службі час проживає саме там.
Вихідцем із Массачусетсу був Джон Кеннеді — один із найпопулярніших американських президентів-демократів за всю історію країни. Зауважимо принагідно: крім збігу штату, партії, імені, а також першої й останньої літер прізвищ, у цих політиків є ще два цікаві збіги. І Кеннеді, і Керрі — католики (унікальний випадок для Білого дому), причому обидва стартували в президентській гонці з посади сенатора, що взагалі-то не часто веде до перемоги.
Родина Джона Керрі належить до американської аристократії. Таких, як він, називають «бостонськими брахманами». Дід, емігрант із Чехії Фріц Коен, прийняв прізвище Керрі лише 1905 року. Зате мати Джона була ріднею з Форбсами й Уїнтропами — сім’ями з 300-річним родоводом — і володіла великими земельними ділянками.
Батько Керрі після демобілізації став дипломатом. Елітарне походження забезпечило Джону блискучу освіту. Хлопчик навчався у закритому інтернаті в Швейцарії, а потім у приватній школі в Нью-Гемпширі. В університеті він належав до елітного клубу — того самого, до речі, до якого належав і Джордж Буш-молодший.
Після закінчення Йєльського університету Джон Керрі був призваний на військову службу — до флоту. Тоді саме тривала в’єтнамська війна, і він записався добровольцем. Протягом майже чотирьох років (1966—1970 рр.) командував бойовим катером, який здійснював рейди в дельті ріки Меконг. Керрі воював по-справжньому, тричі нагороджений «Пурпурним серцем», а також Срібною і Бронзовою зірками. Одного разу, коли на його корабель обрушилася ракетна атака, лейтенант Керрі змушений був змінити позицію й у результаті безпосередньо зіштовхнувся із супротивником. Офіцер швидко вистрибнув на берег, вступив у бій та особисто розправився з ворогом.
Досвідчені читачі напевно знають: для американців в’єтнамська епопея має принципове значення, і не лише через нинішні іракські проблеми. Передусім, останнім президентом, котрий знав не з чуток, що таке війна, був Джордж Буш-старший. І Клінтон, і молодший Буш «воювали» лише з політичними суперниками. Але зараз, можливо, знадобилася людина з іншим досвідом, та, котра реально знає, що таке кров.
І ще в одному відношенні В’єтнам став рубежем для американців. Демократичний рух кінця 60-х — початку 70-х рр. у США визначався не лише новими культурними віяннями (як у Європі), а й антивоєнними настроями.
Керрі, розчарований і озлоблений, став одним із засновників руху ветеранів В’єтнаму. Він був серед тих, хто кинув свої нагороди на сходи Капітолія на знак протесту проти війни, яку характеризував як «найбільший пшик» в історії. А перед цим молодий офіцер прославився на всю країну фразою, кинутою членам сенатської комісії: «Як можна просити людину стати останньою, що вмирає через помилку?» Із цього розпочалася його політична кар’єра.
Уже в 1972 р. на хвилі антивоєнної кампанії Керрі спробував пройти до Конгресу, але невдало. Тоді він пішов іншим шляхом. Респектабельний імідж знову став повертатися до представника втраченого покоління. Керрі закінчив престижну школу права, яка дає хороші шанси на успіх. Нагороди, свого часу кинуті на сходи Капітолія, але, хоч як це дивно, непогано збережені, сьогодні демонструються у його сенаторському офісі.
Нинішній сенатор раніше успішно займався приватною юридичною практикою. Але найважливішим етапом сходження Керрі стала посада прокурора графства. Як обвинувач він відправив за грати одного з провідних кримінальних авторитетів Нової Англії.
Напередодні свого сорокаліття Керрі став віце-губернатором штату (вигравши вибори в парі з досить відомим Майклом Дукакісом), а через два роки (у 1984 р.) уперше був обраний до сенату США. Потім сенатор переобирався 1990-го, 1996-го й 2002-го рр. Таким чином, сьогодні він є сенатським ветераном. У цілому Керрі провів у верхній палаті Конгресу аж два десятиліття.
Керрі в усіх відношеннях вдало одружений. Дружина сенатора — Тереза Хайнц Керрі — народилася в Мозамбіку. Знає п’ять іноземних мов. Зараз вона особисто очолює два фонди родини Хайнц, які серед найбільших приватних фондів країни. Останнє вельми доречне для кандидата в президенти, котрий має потребу в стабільному фінансуванні своєї передвиборної кампанії.
Тереза навчалася у Південній Африці та Швейцарії, а потім переїхала до США, аби працювати в ООН. У 1966 р. вона вийшла заміж за сенатора-демократа Джона Хайнца з Пенсільванії. Прізвище першого чоловіка Терези знайоме українцям краще, ніж прізвище Керрі: Хайнц — усесвітньо відома торгова марка продуктів харчування (кетчупів і майонезів зокрема). Звідси й великі капітали.
Тереза народила в першому шлюбі трьох синів — Джона, Ендрю і Крістофера. Проте майже відразу ж після того, як подружжя Хайнц відсвяткувало своє срібне весілля, сенатор загинув в авіакатастрофі (1991 р.). Відкинувши пропозицію вступити в боротьбу за сенаторське крісло свого покійного чоловіка, Тереза вирішила очолити сімейні фонди, що зосередилися на екології, проблемах освіти й дитинства, сприянні мистецтвам.
Крім того, вона створила таку цікаву організацію, як Інститут безпеки для пенсіонерок. У ньому жінок навчають того, як не загинути в старості, і надають їм інформацію про пенсійні системи й можливості для здійснення гарантованих заощаджень.
Якщо вірити офіційній біографії, Джона й Терезу об’єднала любов... до захисту навколишнього середовища. Їх познайомив сенатор Хайнц за рік до своєї трагічної загибелі. Через три роки після знайомства (й через два після того, як Тереза овдовіла) вони почали регулярно зустрічатися, а в 1995 р. одружилися. До цього моменту в сенатора Керрі вже було дві доньки — Александра й Ванесса.
Сьогодні Керрі досить добре матеріально забезпечений. Він вважається найбагатшою людиною в Конгресі США. За наявними експертними оцінками, його особисте багатство становить як мінімум 200 млн. доларів, а з урахуванням коштів, приведених до родини дружиною, можливо, навіть перевищує 800 млн. Річний доход сенатора перебуває в інтервалі від 15,5 до 77,5 млн. доларів. Майже всі кошти вкладено в приватні й державні цінні папери, хоча також є певна нерухомість.
Отож, шлюб Джона й Терези Керрі може виявитися одним із найплідніших політичних альянсів сучасної Америки. Високе становище й енергія глави сім’ї у поєднанні з капіталами його дружини створюють хорошу платформу для штурму Білого дому.
І ще одна позитивна риса претендента на президентське крісло США від Демократичної партії. Річ у тому, що він — не цілком стандартний демократ, і це, імовірно, зможе гарантувати йому успіх. Зазвичай демократи схильні до лівизни, як, приміром, колишній суперник Керрі по праймеріз Говард Дін. Але вже Білл Клінтон був, скоріш, центристом, ніж лівим. Цим самим шляхом іде й Керрі. У економіці він — ліберал і схильний не змішувати її з політикою, вимагаючи від торговельних партнерів США надто вже буквального дотримання прав людини.
Але яскравіше центризм Керрі виражається в його поглядах на проблеми безпеки Сполучених Штатів. 30 травня в інтерв’ю газеті The Washington Post він оприлюднив свою «концепцію» національної безпеки й міжнародних відносин, у якій присутні кілька сенсаційних для демократа думок.
Традиційно вважалося: саме представники Демократичної партії США більше цікавляться проблемами прав людини й демократичних цінностей у всьому світі. У цьому зв’язку неодноразово висловлювалися припущення: коли Джордж Буш програє вибори, адміністрація Джона Керрі в своїй зовнішній політиці зробить наголос на правах людини в американському розумінні як у світі в цілому, так і в Росії, а особливо в Чечні зокрема.
Але кандидат-демократ у своєму інтерв’ю заявив, що на даному етапі проблеми безпеки радіоактивних матеріалів у Росії, інтеграції Китаю у світову економіку, досягнення більшого контролю над ядерною зброєю Пакистану чи перемога широкої коаліції над фінансистами терористів у Саудівській Аравії важливіше, ніж ситуація із правами людини в цих країнах.
Таким чином, Джон Керрі дав зрозуміти: коли він опиниться біля керма Сполучених Штатів, на експорт демократії й інших американських цінностей по всьому світу витрачатиметься набагато менше сил і коштів, ніж це робиться зараз.
Досить цікавий його аналіз ситуації в Китаї. Сенатор від Массачусетсу гадає, що, попри цілковитий державний контроль із боку КПК у центрі, обговорення різних точок зору на регіональному рівні досить сильне, а Китай рухається до демократії своїм власним курсом.
Стосовно відносин із Росією, то поки що в них окреслено лише два вектори — це вже згадані вище відмова від привнесення американської моделі демократії і недопущення потрапляння російських ядерних матеріалів у руки терористів. Таким чином, Росія опинилася серед тих потенційних загроз Америці, які непокоять кандидата від демократів найбільше. Хоча варто зазначити: «друзів» США на міжнародній арені Джон Керрі не назвав узагалі, обмежившись лише фразою про те, що союзницькі стосунки буде перебудовано. Саме так він озаглавив перший пункт своєї будови міжнародних відносин. Туди входять також реформування збройних сил і забезпечення незалежності США від близькосхідної нафти.
Але найголовніше — Керрі дав зрозуміти, що ставить на чільне місце безпеку Сполучених Штатів. А либонь саме ця проблема дозволила його супернику по президентській гонці Джорджу Бушу підвищити свою популярність після терактів
11 вересня 2001 року й заручатися підтримкою американців на проведення воєнних операцій в Афганістані й Іраку. А тепер Керрі заявляє: Штати після Іраку стали менш безпечними. Натомість він не відхиляє превентивні воєнні дії з боку США, хоча і називає їх крайньою мірою. Він також каже, що звернув би свою увагу на Пакистан, Північну Корею й Ірак одночасно, а це вже майже «наполеонівські» плани, останнім часом такі близькі Джорджу Бушу. Звісно ж, що тут, крім суперечки різних точок зору, має бути й риторика виборчої кампанії, яка змушує апелювати до найрізноманітніших думок і груп населення.
Можна припустити: із одного боку жорстко критикуючи Буша, а з іншого частково проголошуючи аналогічні дії в сфері міжнародних відносин і національної безпеки, Керрі намагається працювати як на «ідеального» демократичного, так і на «ідеального» республіканського виборця. Американські аналітики вже говорять про те, що Керрі заручився, крім прибічників власної партії, підтримкою і частини республіканських виборців, без котрих він не зміг би мати свій сьогоднішній рейтинг, бо майже третина американців узагалі не знає «ху із містер Керрі».