посадовці України докладають зусилля, щоб, по-перше, не дати можливості Президенту України здійснити офіційний візит до Індії, де він міг би вирішити дуже важливі для України політичні та економічні питання; по-друге, позбавити українські підприємства можливості виходу на індійський ринок у сфері військово-технічного співробітництва, особливо це стосується державного підприємства «Завод ім. Малишева».
Вищезазначені питання тісно пов’язані між собою і тому потребують уважного й одночасного розгляду.
Відносини Індії та України мають дуже давню історію. Ще за часів Радянського Союзу Україна тісно співпрацювала з нею в таких галузях, як металургійна, електроенергетика, оборонна, військово-технічна, наукова, технологічна, культурна. З допомогою українських підприємств та науково-дослідних інститутів в Індії було збудовано декілька металургійних заводів, електростанцій, дослідних центрів та інші об’єкти.
В підтвердження високого потенціалу індійсько-українського співробітництва хочу навести перелік деяких проектів, за якими Україна та Індія вже співпрацюють та за якими планується співпраця. Цей далеко не повний перелік вказує на величезний потенціал на шляху співробітництва наших країн:
— українські підприємства уже планують участь в тендерах із заміни батарей у коксових печах на індійських металургійних заводах в ряді міст Індії: Бхілаї, Бокаро, Дургапуре, Роуркеле, Вісакапатнаме та ін. Суми цих тендерів сягають кількох сотень мільйонів доларів США;
— такі українські компанії, як «Турбоатом», поставляють в Індію енергетичне обладнання;
— українськими підприємствами здійснюється ремонт літаків і кораблів Індії та поставка до них запасних частин на постійній основі;
— Україна здійснює поставки до Індії металу та міндобрив;
— по експорту до України фармацевтичної продукції Індія займає друге місце після Німеччини;
— Індія активно підтримує кандидатуру України в боротьбі за вступ у ВТО;
— космічна галузь обох країн має дуже великі можливості для співробітництва;
— діюча на даний момент Програма співробітництва в галузі науки може бути розширена шляхом подальшого впровадження українських технологій у промисловість Індії.
Проте співробітництво між нашими країнами після підписання Україною з Пакистаном контракту на поставку 320 танків і засудження Україною ядерних випробувань, які провела Індія, було деякою мірою зведено до мінімуму.
Правда, незважаючи на напружені дипломатичні відносини, які виникли між нашими країнами в результаті вищезазначених подій, представники різноманітних структур, підприємств та установ обох країн, розуміючи величезний потенціал співпраці, продовжували налагоджувати дружні та ділові стосунки між собою. Зокрема з 1998 року команда, яку я очолюю, розпочала активно працювати на індійському ринку. Так, початок нашої роботи припав на досить складний час. Але навіть у період напружених дипломатичних відносин між нашими країнами посадові особи вищого рівня Індії демонстрували зацікавленість у співпраці з українською стороною. В даному випадку — співпраця з українським військово-технічним комплексом.
Десь зсередини 2000 року офіційний Делі почав пом’якшувати свої відносини з Києвом. Свідченням цього є офіційний візит державного міністра закордонних справ Індії Омара Абдулли до України. Цей візит показав, що на даному етапі Індія дуже зацікавлена у співпраці з Україною.
Отже, перший крок до зближення двох країн зроблено. І його зробила Індія. Чим відповість Україна? Нині готується офіційний візит до Індії першої посадової особи України — Президента Леоніда Кучми. Візит Президента України до Індії це прорив, який виведе відносини наших держав на якісно новий рівень і відкриє підприємствам України новий дуже перспективний і прибутковий ринок збуту своєї продукції. Зокрема, в галузі військово-технічного співробітництва. Адже Індія збирається витратити кілька мільярдів доларів США на модернізацію свого озброєння. І візит Президента України до Індії суттєво вплине на позицію українського військово-промислового комплексу в переговорах з індійською стороною.
Втім, в Україні існують сили, які не зацікавлені в тісній співпраці двох держав. Ці сили не хочуть або не можуть побачити величезний потенціал, який несе в собі співробітництво між двома країнами. І на даному етапі вони докладають максимум зусиль, щоб зірвати візит Президента України до Індії.
Зокрема, в сфері військово-технічного співробітництва рупором цих сил виступають: керівник державного підприємства «Укрспецекспорт» Валерій Малєв і представник Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак. Так, у своїй статті «Антитерористична кампанія і український збройовий бізнес», надрукованій у «Дзеркалі тижня», пан Бадрак, посилаючись незрозуміло на яких експертів, намагається прямо вказувати вищим посадовим особам України, куди їм необхідно їхати, а куди ні. Аргументація пана Бадрака не витримує ніякої критики. Адже можливість українських підприємств поборотись за контракти з пакистанською стороною, вартість яких може становити до 200 мільйонів доларів США, не йде ні в яке порівняння з багатомільярдними контрактами, які можуть бути укладені українськими підприємствами з індійською стороною.
А чого варте твердження керівника «Укрспецекспорту» пана Валерія Малєва про те, що генеральний директор державного підприємства «Завод ім. Малишева» не мав права укладати контракти з Індією на поставку і модернізацію військової техніки?! А обгрунтовує свою позицію пан Малєв тим, що стратегічним партнером України в тому регіоні є Пакистан. У свою чергу, пан Бадрак у своїй статті «Хто врятує бронетанкову галузь?» («Дзеркало тижня», № 35 (359) 8 вересня 2001 р.) пише: «...На щастя, контракти з Індією виявилися тільки намірами...» Незрозуміло, чому так радіти, адже підприємства України не отримують замовлень, отже, до України не надійдуть гроші, а це значить, що робітники будуть без заробітної плати, бюджет України — без надходжень. Також я не розумію і пана В.Малєва, який є керівником державного підприємства, яке в першу чергу повинно приносити прибутки і робити відрахування до держбюджету. Він же заявляє, що суть військово-технічного співробітництва полягає не в економічних прибутках, а в здійсненні через ВТС державної політики.
А я переконаний, що ВТС повинне приносити Україні економічні прибутки, а державна політика має цьому сприяти. Адже політика — це засіб, який повинен допомагати досягненню соціального й економічного розвитку будь-якої держави та її народу. Бо ж чого варта політична гра, якщо вона не призводить до позитивних економічних результатів, тобто до підвищення добробуту народу.
Жодна з країн світу, які торгують зброєю, не може собі дозволити відмовити в офіційних поставках зброї будь-якій країні, коли це співробітництво відбувається в рамках міжнародних законів і правил. Навпаки, за ці контракти йде дуже жорстка боротьба. А в цей момент українські чиновники, які зобов’язані шукати ринки збуту спецпродукції та заробляти для України гроші, дозволяють собі вести полеміку про те, кому продавати, а кому ні. І це в той час, коли підприємства ВПК України перебувають у непростому становищі через відсутність замовлень.
Хочу нагадати, що за прогнозами фірми «Форкаст інтернейшнл»/«Дифенс маркетинг сервіс», у найближчі десять років уряди різних країн світу витратять на придбання лише одних танків приблизно 50 млрд. дол. США. Отже в українських підприємств, які випускають танки, як мінімум на кілька десятків років є робота і перспектива. Але для того, щоб відкусити від цього дуже великого «пирога» значний шматок, необхідно не зациклюватися тільки на партнерах, з якими колись були укладені контракти, а активно шукати виходи на нові ринки збуту продукції, одним з яких є Індія. Адже час не стоїть на місці, а щоб вижити, необхідно постійно рухатись вперед.
Переконаний, що Україна повинна співпрацювати з кожною країною індивідуально, як це робить Індія. А отже, для нас дуже важливо бути присутніми як у Пакистані, так і в Індії. Але на даному етапі, виходячи з того, що з Пакистаном Україна вже співпрацює, ми повинні, спрямувавши свої зусилля на підтримання добрих відносин з Пакистаном та його політичними лідерами, розвернутись обличчям до Індії як країни великих потенціалів і країни, яка перспективніша для співпраці з підприємствами України.
Проведення активнішої політики Україною на індійському ринку обумовлюється двома чинниками: перший — політичний, другий — економічний.
Політичний полягає в необхідності налагодження політичними лідерами України більш тісного контакту з політичними лідерами Індії. В результаті чого Україна як нейтральна країна згодом могла б виступити посередником у діалозі між Пакистаном та Індією. До того ж Україна, постачивши Пакистану 320 нових танків, просто таки зобов’язана для досягнення паритету між Пакистаном та Індією запропонувати останній свої послуги в ВТС.
Економічний чинник обумовлюється великим потенціалом Індії, і для України було б дуже невигідно втратити цей ринок збуту своєї продукції, в тому числі і військової. За інформацією Світового банку, Індія займає четверте місце після США, Японії і Китаю по економічному потенціалу, по паритету купівельної спроможності. А отже, якщо контракти з Пакистаном можуть принести українським підприємствам сотні мільйонів доларів, то контракти з Індією принесуть українським підприємствам мільярди доларів.
Декілька слів хочу сказати про перспективи України в південній частині Євразії.
На даному етапі (цей етап розпочався 11 вересня 2001 року) дуже актуальним є питання об’єднання держав світу навколо однієї спільної осі. Такою віссю, я вважаю, повинна бути безпека як простого громадянина будь-якої країни світу, так і їхніх політичних лідерів. Об’єднання країн світу — це дуже складний і тернистий шлях. У справі об’єднання всіх держав світу навколо спільної осі відіграватимуть визначну роль дві категорії країн. Це країни-лідери (США, Росія, Китай) і країни, які дотримуються політики нейтралітету, зокрема й Україна.
У світі є кілька регіонів з дуже складною та напруженою обстановкою. Один з них — це південна частина Євразії, особливо відносини між Пакистаном та Індією. До речі, в одному з своїх виступів під час візиту до Індії в жовтні 2000 року президент РФ Володимир Путін підтвердив існування «дуги нестабільності», що протягнулась через увесь Євразійський континент, і центр цієї дуги знаходиться в Кашмірській долині, територія якої є приводом для великих суперечок між Пакистаном та Індією.
Починаючи з підписання та виконання Україною «Пакистанського контракту», наша країна деякою мірою взяла на себе відповідальність за стабільність і безпеку на Євразійському континенті. Але зробивши перший крок, Україна просто зобов’язана зробити і другий. Суть другого кроку випливає з розуміння політичними лідерами України відповідальності своєї держави за підтримання стабільності у відносинах між Пакистаном та Індією. Адже закони розвитку суспільства і закони самозбереження диктують необхідність створення високоефективних збройних сил; мета цього — як недопущення звичайних збройних конфліктів, так і протистояння загрозі ядерної зброї, яка може бути застосована сторонами. Отже, суть другого кроку — налагодження і розширення політичних та економічних відносин з обома країнами, тобто Індією і Пакистаном.
Приймаючи до уваги величезний потенціал України, високу кваліфікованість спеціалістів, я вірю, що Україна просто зобов’язана зробити прорив у відносинах з Індією, і цей прорив буде здійснено 2002 року Президентом України Леонідом Кучмою під час його візиту в Індію.