Неформальний саміт керівників країн СНД, який пройшов у російській столиці в п’ятницю, — уже сама по собі неординарна подія для Володимира Путіна. За єльцинських часів такі саміти проводилися досить часто. Власне, саме при Єльцині СНД з теоретичної міжнародної організації перетворилося на президентський клуб. І саме при Єльцині з цього клубу стали вигвинчуватися окремі гвинтики — так, майже перестав приїжджати навіть на формальні саміти глав держав Співдружності туркменський президент Сапармурат Ніязов. При Путіні й формальних зустрічей на рівні СНД було не надто багато, а про зустрічі неформальні як про повноцінне спілкування доброзичливих колег узагалі не йдеться — в СНД з’явилися президенти, котрі самим фактом свого існування дратували Москву. На нечасті неформальні зустрічі, які Володимир Путін волів проводити чомусь на іподромі, приїжджали далеко не всі глави держав. І тоді ретельно підготовлюваний саміт ставав швидше символом нелояльності до Росії тієї чи іншої країни Співдружності.
А тепер і перегонів начебто не було — а приїхали всі. Володимир Путін зібрав колег в один із найсприятливіших моментів для російської політики на пострадянському просторі. Віктор Ющенко і Михайло Саакашвілі нині шукають прихильності Кремля, а президент Грузії, крім того, зацікавлений у жорсткій реакції Москви на проголошення косовської незалежності, як і в невикористанні Абхазії і Південної Осетії як прикладу прецеденту, що випливає з рішення Приштіни. Туркменський лідер Гурбангули Бердимухаммедов ставиться до зустрічей керівників країн Співдружності набагато лояльніше, ніж його покійний попередник. Словом, жодних демонстрацій нелояльності на цьому саміті СНД не було. Що особливо важливо: це — останній президентський саміт для Володимира Путіна.
Хай яким мертвонародженим, як на сторонній погляд, видається СНД, а передача влади ще й у ньому — це як передача влади у Священній Римській імперії періоду її занепаду: і держави такої практично не було, а імператорська корона все ще цінувалася. Борис Єльцин не встиг провести останній саміт СНД, тому що пішов у відставку до закінчення строку своїх повноважень. Однак президенти країн Співдружності з’їхалися до Москви вже після цієї відставки, але до президентських виборів у Росії. У цій зустрічі було два найважливіші символічні моменти — по-перше, відвідання всіма керівниками країн СНД пенсіонера Єльцина, що мало підкреслити особливу роль колишнього президента в російській та пострадянській політиці. А по-друге, обрання, яке відбулося після цієї зустрічі з Єльциним, виконувача обов’язків президента Росії Володимира Путіна головуючим в СНД — тоді якраз була черга Росії. Само обрання, звісно ж, суперечило всім нормам взаємин у президентському клубі, які передбачали, що на чолі Співдружності може перебувати тільки чинний глава держави. З обранням головуючого можна було й не квапитися, дочекавшись обрання Путіна президентом, але для Єльцина та Кремля було важливо, щоб президенти країн СНД визнали наступника відразу ж, не чекаючи волевиявлення росіян. Це і є корона Священної Римської імперії.
Тому й у нинішньому неформальному саміті керівників країн Співдружності головною подією стало не прощання колег із Володимиром Путіним — тим паче що не ясно, чи вдасться із ним попрощатися надовго і чи не стане він на посаді прем’єр-міністра бажаним партнером по переговорах, — а участь у саміті першого віце-прем’єра Дмитра Медведєва. Участь тим більш цікава, що раніше перші віце-прем’єри російського уряду в такого роду зустрічах ніколи не брали участі. Однак і виконувачі обов’язків президента ніколи не очолювали СНД — крім Володимира Путіна!
Путіну просто необхідно бути, як Єльцин. Він постає перед колегами не стільки як президент Російської Федерації, який іде у відставку, скільки як новий патріарх російської політики, котрий поблажливо представляє керівникам сусідніх країн свого наступника. Передача корони Священної Римської імперії, дубль два. Знято! Єдине, що залишилося зрозуміти високим гостям, — наскільки це серйозно. Зустрічаючись із Єльциним узимку 2000 року, вони не сумнівалися ні у визначальному впливі першого президента на російську політику, ні в обсязі повноважень другого. Нині питання є — і про визначальний вплив другого російського президента на політику після відходу з посади глави держави, і про те, яким буде реальний обсяг повноважень третього президента. Звичайно, ці питання турбують передусім російську політичну еліту, яка досі до кінця не визначилася, кому їй присягати. Проте й керівники країн СНД, які з’їхалися до Москви, опинилися в непростому становищі. Зрозуміло, що з Дмитром Медведєвим доведеться працювати, але чи буде саме він визначати російську зовнішню політику на пострадянському просторі та з якого часу його думка може стати вирішальною? Ось запитання, яке гості могли б поставити Путіну і Медведєву, — утім, без надії отримати на нього відповідь...