«Якщо людина не нулик, то краще замість нього поставити хрестик»
З розмови військових у Косово, під час гри в «хрестики-нулики»
Хрестиків у Косово дуже багато. Вони рясно ростуть на цвинтарях, блищать на маківках дивом уцілілих православних храмів, ними забиті вікна покинутих сербських будинків, вони червоніють на медичних машинах і ховаються в оптичних прицілах різноманітної зброї. Хрестиками на карті Косово зазначено ймовірні місця бомбардувань краю й артилерійських обстрілів снарядами, начиненими неактивним ураном. Є хрестик і в районі міста Гніляни — місці дислокації українського спецпідрозділу МВС.
На базі нашого підрозділу міліції в Косово перше, що впадає в око, — великий кістяк будинку. Це колишня розбомблена НАТО сербська автошкола. Навколо неї розташовані корпуси миротворців. Тут перебувають 115 співробітників спецпідрозділу, 35 кінологів і 25 собак.
Місце дислокації українського батальйону підбирало керівництво поліцейського управління. Спочатку передбачалося, що тут перебуватиме спецпідрозділ росіян. Наших відразу попередили: територію перевірено — небезпечної радіації немає.
Проблема використання збідненого урану викликала гарячі суперечки в НАТО. Більшість країн Альянсу виступають за припинення використання всіх видів подібного озброєння. Проти — США й Великобританія. Вони мотивують це тим, що така відмова значно знизить бойову міць блоку.
Вони також наполягають на тому, що ймовірність виникнення лейкемії через дію урану надзвичайно низька. Проте, у тій же Великобританії в терміновому порядку обстежують усіх військових, хто коли-небудь був пов’язаний із неактивним ураном. У Німеччині — теж. У Норвегії проходять медкомісію 20 тисяч колишніх військових, у Португалії — 10, у Бельгії — 12 тисяч.
Президент України наприкінці минулого року підписав розпорядження про комплексне обстеження всіх наших солдатів і офіцерів, які виконують миротворчу місію в Югославії. На сьогодні, за словами міністра оборони України Олександра Кузьмука, всі миротворці, які перебувають в цій країні, вже обстежені. Зараз починають оглядати тих, хто служив там раніше, адже контингент українських сил перебуває на Балканах із 1992 року.
Розпочате обстеження і тих миротворців, що підпорядковуються МВС.
Крім того, у Міністерстві оборони створено спеціальну комісію з вивчення екологічної обстановки в зоні дій українського контингенту.
Її керівник, полковник Ігор Мазор повідомив журналістам, що «комплексне обстеження» 337 українських миротворців і техніки не виявило жодних порушень, а територія, на якій несуть службу наші військові, «швидше за все не забруднена». Більш того, полковник здивував громадськість прямо сенсаційною новиною, заявивши, що рівень радіаційного фону в Косово нижчий, ніж у Києві! (від 7 до 15 мкр/г).
А ось американські експерти обстежили 11 можливих забруднених зон і дійшли висновку, що в п’яти з них рівень радіації перевищував норму...
Миротворці на здоров’я не скаржаться. До бюлетенів, заяв усіляких урядів і вітчизняних медиків вони ставляться з розумінням. І все ж показником істинного стану речей із радіацією є поведінка американських військових. Вони як лакмусовий папірець: ледь що не так — реагують першими. Засмутила інформація про те, що медики США настійно рекомендують своїм миротворцям-жінкам протягом року не вагітніти, а чоловікам — не «зачинати» дітей.
На руїнах автошколи, прямо в снігу (примхи природи!) цвітуть ромашки. Рвати їх категорично заборонено, але порушники табу рвуть і ворожать: «любить — не любить», «виживу — не виживу», «залишуся повноцінним чоловіком чи ні». Саме ці три питання хвилюють миротворців над усе...
Від лейкемії на сьогодні померло 17 чоловік, які проходили службу в Боснії і Косово, шість італійців, п’ять бельгійців, два іспанці, два голландці, один португалець і чех.
У Пентагоні стверджують, що всі вони нібито порушували інструкції з техніки безпеки. Водночас американські військові специ заявляють, що «небезпеки при взаємодії з невикористаними снарядами — жодної». М’яко кажучи, суперечливе твердження... За деякими даними, кількість померлих від тридцяти одного до сорока двох осіб. Проте це лише офіційна статистика. Є й інші відомості, істинність яких належить ще довго доводити.
Запальні наукові суперечки викликає питання: кого з мертвих вважати гаданими жертвами балканського «урангейту» — чи лише тих, хто хворий на лейкемію? Чи неактивний уран активно «посприяв» й іншим випадкам хвороб і раптових смертей молодих, витривалих, фізично здорових чоловіків?
У будинку поліцейського штабу в столиці Косово Пріштіні — пожовтілий некролог. На ньому — усміхнений 42-літній аргентинський миротворець. Помер від інфаркту, не дотягнувши тиждень до кінця місії. На батьківщині залишилися дружина й восьмирічна дочка. Це була четверта його місія на Балканах. Наступним став 40-літній офіцер із Бангладеш, далі — обширний інфаркт в одного російського поліцейського, потім в іншого. Шведський офіцер закінчив службу й буквально через тиждень, уже вдома, помер під час проходження фізичних тестів. До числа жертв уранового скандалу їхніх прізвищ не занесено.
Влітку все списували на жару, перебої з електрикою й водою і неймовірним забрудненням цього регіону. Миротворці потерпали від невідомих досі форм алергії, кон’юнктивітів, бронхітів з астматичним компонентом і ледь не повального характерного покахикування, що триває місяцями. Однозначного висновку з приводу його появи медики так і не дійшли. Лікував кожний по-своєму. Приміром, американці для профілактики відкрили на своїй найбільшій базі Бонд-Стіл три-, чотири- і п’ятимісячні курси для бажаючих кинути курити... Зараз на першому місці — інфекційні захворювання і депресії з приводу уранового скандалу. Почуваю себе «піддослідним кроликом», — зізнався один із наших миротворців, — увесь час прислухаюся до своїх відчуттів. Напевно, краще було б нічого не знати!»
У структурі поліції лікарів немає. По можливості наші поліцейські користуються послугами НАТО (тільки у випадку екстреної допомоги), а також звертаються до українських і російських військових медиків. Що ж до «перевірок на радіацію» — відповідно до досягнутої міжурядової домовленості кожна країна обстежить лише своїх...
Наших миротворців дуже дивує, що за рівнем радіації, який «нижчий ніж у Києві», наші перевіряючі роблять висновок про «безпеку служби в цьому регіоні», не враховуючи такої властивості неактивного урану, як рухливість. Досить заглянути в меддовідник в Інтернеті, щоб переконатися: незбагачений уран у вигляді радіоактивного пилу накопичується в особливо запилених місцях, змішується зі звичайним пилом. Хмара такого пилу залежно від напрямку вітру може виявитися де завгодно. Поміряли сьогодні — немає радіації, а завтра прилетіла «уранова хмарина», ви подихали «брудним» повітрям, і вона собі далі полетіла...
Досить лише раз побувати в Косово, щоб наочно переконатися: умови для «збереження» уранового пилу тут ідеальні. Міста неймовірно брудні, із не розібраними від часу війни руїнами. У столиці краю — Пріштіні три роки взагалі ніхто не прибирав, лише нещодавно з’явилися перші двірники. Посеред міста величезні каркаси двох будинків, розбомблених силами НАТО, — телебачення й штаб місцевої поліції. Вони справжні сховища сміття та пилу, що піднімається в небо при кожному пориві вітру.
Забруднені в Косово цілі регіони. Бог нагородив цей край чудовою природою і безліччю корисних копалин. Лише розвіданих родовищ — більш як на 500 млн. доларів. Тут знаходиться найпотужніше на Балканах родовище нікелевих руд, поклади золота, срібла і т.п. Їхній видобуток і переробка не припиняються. Тільки тепер весь процес — під контролем миротворців. Кажуть, переважно американців. Хури, завантажені сировиною та напівфабрикатами, безперебійно перетинають кордон Македонії, з якої, як відомо, дороги розходяться в усі країни світу.
Після прогулянки біля двох таких найкрупніших заводів питання про дотримання техніки безпеки й екологічного контролю відпадає само собою.
На цементному заводі (кордон з Македонією) значна кількість цементу просто вилітає в трубу, а потім осідає на всіх прилеглих будівлях і накопичується в численних канавах. А в низинах узагалі ноги по щиколотки грузнуть у цементі. «У сиру погоду це навіть небезпечно, — жартують прикордонники, — затримаєшся ненадовго — пам’ятником станеш...» Фабрику з виробництва свинцю «Трепче», що в Мітровіці, контролюють французи. Дихати на повні груди на її території просто неможливо, а присмак свинцю в роті не проходить після відвідин ще довго. Тут люди працюють без респіраторів і буквально за копійки. Восени фабрику намагалися закрити, але робітники збунтувалися. Особливо обурювалися нечисленні серби, для них це єдина можливість прогодувати сім’ю...
Для місцевого населення проблеми радіації здаються несуттєвими порівняно з щоденним запитанням — як вижити? З вуст у вуста передаються хіба що розповіді про спалах лейкемії і жахливі муки албанських біженців, колону яких помилково розбомбили американці, переплутавши з колоною сербської техніки. «У нас немає навіть загальної статистики про стан здоров’я всього населення краю, — розводить руками доктор Шабут — головний лікар обласної албанської лікарні в місті Гніляни, — тим паче в зв’язку з ураном. Такі обстеження потребують великих грошей, а ми лише завдяки гуманітарці ледь зводимо кінці з кінцями. Пацієнтів у нас завжди багато, а серед захворювань лідирують серцево-судинні й нервові, і лише потім — онкологія, в основному шлунково-кишкового тракту, — він тяжко зітхає: на день раніше саме від такого захворювання помер його заступник...
— Виникнення лейкемії під впливом неактивного урану достатньо не вивчено, тому стверджувати що-небудь з даного приводу не беруся, — каже заступник директора Київського інституту радіології Дмитро Базика. — Багаторічні дослідження «чорнобильців» і найзараженіших територій у нас поки що показують значне зростання дитячої захворюваності на рак щитовидної залози, і жодного збільшення випадків лейкемії серед дорослих.
— Чому ви кажете «поки що»? — щиро дивуюся я. — Невже через п’ятнадцять років після аварії конкретних висновків так і немає?
— Сам процес збору, перевірки результатів аналізів дуже складний, — зітхає Дмитро Анатолійович. — Уявляєте, скільки людей із чорнобильської зони виїхало! Причому роз’їхалися вони не лише по Україні, а й по всьому СНД і далі. Щоб скласти повну об’єктивну картину стану здоров’я цих людей, необхідно їх розшукати, змусити пройти необхідні перевірки, потім систематизувати результати. А оскільки вплив радіації на організм може виявлятися через багато років після опромінення, то цих людей перевіряти треба ледь не щорічно. А людина знову кудись переїхала. І знову шукаємо «пропажу». Я вже не кажу про тих численних лжечорнобильців, які мають чорнобильські «кірочки» і теж всю об’єктивну картину спотворюють. Плюс до цього ще й та обставина, що кілька років тому ми стали працювати разом з американським інститутом радіології. Фахівці США від самого початку засумнівалися в об’єктивності наших досліджень і тепер перевіряють усі результати. І хоча виявилося, що перепровіряти немає що, все в нас виконано на високому фаховому рівні, процес уже не зупинити. Загалом, така ось бюрократична тяганина. Проте дослідження в цьому напрямку тривають і вже є цікаві результати.
— Приміром?
— Наявність неактивного урану провокує і прискорює розвиток інших захворювань — це факт. Наприклад, було встановлено, що як захист від радіації організм виробляє холестерин. А він, як відомо, сприяє закупорці судин і зростанню цілого ряду захворювань. У тому числі серцево-судинних. Хоча кожний організм реагує на опромінення дуже індивідуально. Попадалися й такі унікуми, що, «хлебнувши радіації», ще здоровішими ставали. Крім того, уран сам по собі небезпечний не як радіоактивний, а як важкий елемент, що має властивість накопичуватися в організмі. Особливо активно це відбувається, коли уран змішується з пилом інших важких елементів — свинцю, вихлопних газів, бетону, вугілля, руди тощо.
На початку цього року в Косово з’явилися два інформаційні бюлетені, які містять відомості про властивості неактивного урану та його можливий вплив на здоров’я. Один із них відбиває позицію НАТО, другий — думку доктора Майкла Г. Рєпачолі, координатора програм із захисту екології людини головного управління Всесвітньої асоціації охорони здоров’я. Натовці визнають, що небезпека для здоров’я при вибухах снарядів зі ЗУ ідентична небезпеці від викиду важких металів. Однак сам по собі ЗУ є безпечною речовиною і не шкодить здоров’ю. При цьому миротворцям усе ж радять «мити руки з милом, не вживати місцеву їжу й воду, за змогою уникати зон ймовірно заражених і користуватися респіраторами при роботі з грунтом». Пан Рєпачолі у своїх висновках більш обережний: «ризик для здоров’я швидше за все невеликий, оскільки дія урану на організм людини в достатній мірі не вивчена». Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) через своє міжнародне агентство з вивчення ракових захворювань продовжує досліджувати цю проблему. ВООЗ не має у своєму розпорядженні досить інформації про радіаційне опромінення на Балканах чи в Перській затоці, щоб прийти до однозначних висновків. Необхідні додаткові детальні дослідження. Зокрема, ЛИШЕ ПЛАНУЄТЬСЯ створення високопрофесіональної робочої групи для проведення досліджень, які повинні встановити, чи було зростання захворюваності на рак серед військового персоналу і населення у війнах у Перській затоці і на Балканах.
На противагу офіційній точці зору ВООЗ і позиції НАТО, існує й інший погляд на цю проблему, вироблений експертами нейтральних у цьому питанні країн, при активній допомозі постраждалих від радіації миротворців і родичів тих, кого вже немає в живих.
Депутат Верховної Ради Сергій Курикін зробив спеціальну доповідь на цю тему. «Неактивний уран» — бомба уповільненої дії, — стверджує Сергій Іванович, — він має здатність накопичуватися в організмі й дає про себе знати років через три-чотири після опромінення, а то й пізніше. Отже на медкомісії, яку військовослужбовці проходять відразу після закінчення місії, жодних симптомів хвороби звичайно не буває. Це й дозволяє робити висновок, що речовина нешкідлива. Однак факти говорять самі за себе. Вперше зброю, що містить незбагачений уран, було застосовано в Іраку 1991 року.
У результаті, на сьогодні померло 3 тисячі військових Великобританії та США, що брали участь у тій місії. А в Південному Ірані спостерігається різке зростання ракових захворювань і уроджених дефектів у дітей».
Аналогічні порушення здоров’я зазначено в жителів Боснії й Герцеговини. За підрахунками депутата в ході 74-денних бомбардувань Югославії було використано не менше 30 тисяч тонн вибухових речовин, із них 31 тисячу зарядів, що містять до 10 тонн незбагаченого урану.
У доповіді депутата є немало шокуючих фактів екологічної катастрофи, а також рекомендації з припинення використання зброї, яка містить неактивний уран.
Доповідь мала пролунати на січневому засіданні ПАРЄ. Однак так і не пролунала, перенесли на квітневу сесію, а на запитання «чому?» у секретаріаті ПАРЄ депутату відповіли, що в січні розглядатимуться «більш важливі питання»...
…Маленький хлопчик грав на комп’ютері в «війнушки»: розробляв стратегію наступів, озброював армію, позначав хрестиками і «накривав» позиції уявлюваного противника. Він так захопився грою, що не помітив, як виріс, став бойовим офіцером, і хрестики в комп’ютері вже не хрестики, а хрести, на могилах тих, із ким він воював начебто б «ненасправді»...
Збіднений уран (ЗУ) — уран, з якого видалили найбільш радіоактивні ізотопи під час удосконалення природного урану з метою використання його як ядерного палива чи в ядерній зброї. Він на 40% менш радіоактивний, ніж природний уран, і більш щільний, ніж свинець. ЗУ може містити частини інших радіоактивних ізотопів, які потрапляють у нього в процесі обробки.
· У військовій промисловості ЗУ використовується для виробництва броні важких танків, протитанкового спорядження, ракет і реактивних снарядів. Така зброя вважається звичайним озброєнням і широко використовується у збройних силах.
У посушливих регіонах переважна частина ЗУ осідає у вигляді пилюки, а на територіях з більш вологим кліматом проникає в грунт. Культивація зараженої землі й використання забрудненої води та їжі — це ймовірний ризик для здоров’я, але припускається, що він невеликий. Більшою небезпекою є хімічна токсичність ЗУ порівняно з подібним радіаційним опроміненням. Діти, після повернення до усталеного життя в зоні воєнних дій, більше ніж дорослі піддаються ризику опромінення ЗУ — через заражену їжу й воду, позаяк мають звичку все обмацувати й тягти до рота.
· Інформація про вплив урану на здоров’я й екологію обмежена. Але оскільки уран і ЗУ по суті те саме (крім складу радіоактивних компонентів), результати наукового дослідження урану можна застосовувати й до ЗУ.
· Стосовно радіаційного впливу ЗУ картина ускладнюється тим, що більшість даних відносяться до впливу на здоров’я природного і збагаченого урану.
У середньому в тіло людини надходить близько 90 мг урану з природним прийманням їжі, води та вдиханням повітря. Приблизно 66% знаходиться в скелеті, 16% — у печінці, 8% — у нирках і 10% в інших тканинах.
· Зовнішній вплив відбувається за умови близькості до ЗУ-металу (приміром, під час роботи на складі спорядження або під час перебування на транспорті, який перевозить ЗУ-амуніцію чи ЗУ-броню) або через пилюку й шрапнель під час вибуху. Шкода здоров’ю такого типу радіаційного впливу буде обмеженою, коли не буде ковтання, вдихання чи проникнення ЗУ в шкіру.
· Внутрішній вплив — як наслідок ковтання або вдихання. Під час воєнних дій додатковим шляхом впливу можуть бути поранення від снарядів із ЗУ.
· Більша частина (95%) урану, який проникає в тіло, не всмоктується, а видаляється з організму з фекаліями.
· З усієї кількості урану, всотаного в кров (а це 5%), близько 67% фільтрується нирками й виділяється з сечею протягом 24 годин.
· Уран надходить у нирки, кістки та печінку. Час, необхідний для того, аби половина урану вийшла з сечею з цих органів, становить від 180 до 360 днів.
· Уран викликає ураження нирок в експериментальних тварин: спостерігаються вузликові зміни поверхні нирок, ураження трубчастого епітелію й підвищений рівень глюкози та протеїну в сечі.
· ЗУ розпадається в основному завдяки випромінюванню альфа-частинок, які не проникають через шкіру, але можуть уплинути на внутрішні органи (останні більше піддаються іонізуючому впливу альфа-радіоактивності) під час ковтання чи вдихання ЗУ. Опромінення альфа- й бета-радіацією через вдихання нерозчинних частинок ЗУ може призвести до ураження легеневої тканини та збільшити ймовірність захворювання на рак легенів. Відповідно, всотування в кров і затримка в інших органах (здебільшого в скелеті) призводить до додаткового ризику захворювання на рак цих органів, що залежить ще від рівня радіаційного опромінення. Проте за його низького рівня ризик захворювання на рак дуже низький.
· Досі не було виявлено ніяких негативних наслідків для здоров’я під час обмежених епідеміологічних досліджень.
· ВООЗ має такі нормативи щодо урану: норматив щодо якості питної води (2 мг/л) достатній для захисту нирок від ушкоджень, які не установлюються клінічним спостереженням — відповідно до епідеміологічних досліджень (ВООЗ, 1998 р.). Припустима денна доза внутрішнього поглинання урану 0,6 мг на кг ваги тіла на день.
· Лейкемія зустрічається серед дорослого населення Європи з імовірністю 20—50 випадків на мільйон за рік для вікової групи 20—45 років. Отож, стверджуючи теоретично, що вплив ЗУ може спричинити захворювання на рак, ця хвороба навряд чи могла спалахнути серед військовиків на Балканах з таких причин:
— загалом, між підтвердженням виявленої іонізуючої радіації і клінічним виявленням радіоактивно спровокованої лейкемії проходить кілька років (принаймні, від двох до п’яти);
— ризик захворювання на лейкемію пропорційний рівню опромінення іонізуючою радіацією.
· Як показує попередній досвід, близько половини випадків захворювань на лейкемію серед тих, хто вижив після атомного вибуху в Хіросімі й Нагасакі, приписується впливу гамма-променевого й нейтронного опромінення від вибуху бомби. На противагу цьому, відповідно до великого багатонаціонального дослідження робітників атомної промисловості, вважається, що близько 10% випадків смерті від лейкемії можна віднести на рахунок зовнішнього впливу гамма-випромінення.
· У зонах воєнних дій, навіть за екстремальних обставин, відразу ж після вибуху снарядів, кількість пилюки, зараженої ЗУ і яка може бути поглинута людьми, призводить, як підраховано, до радіаційного опромінення менш як 10 мілісієвертів (mSv). Це становить близько половини максимальної річної дози для людей, котрі працюють із радіоактивними матеріалами. Вважається, що в такій мірі це може спричинити лише незначне збільшення ризику захворюваності на лейкемію — десь 2% порівняно з природною ймовірністю.