UA / RU
Підтримати ZN.ua

ХЛОПЧИШ-КИБАЛЬЧИШ

Рік, що минає, історики вважатимуть, мабуть, одним із найпарадоксальніших періодів у новітній російській історії...

Автор: Віталій Портников

Рік, що минає, історики вважатимуть, мабуть, одним із найпарадоксальніших періодів у новітній російській історії. Перший рік нового президента Володимира Путіна, що виявився політиком енергійним і націленим на нарощування владного потенціалу. Рік катастрофи атомного підводного човна «Курськ», що наочно продемонструвала: вичерпаність ресурсу російських стратегічних об’єктів потребує нових рішень і нових лідерів. Рік великих сутичок — центру з регіональними лідерами, влади з олігархами, які вперто не бажають миритися з тим, що настали нові часи. Рік безпрецедентних економічних можливостей, викликаних зростанням цін на нафту. Рік формування орієнтованих на Москву владних структур у Чечні... Як багато зроблено!

Та коли дивишся на те, що відбувається, пильніше, починаєш з подивом усвідомлювати, що не зроблено практично нічого! «Курськ» врятувати не вдалося, його аварія саме й продемонструвала вражаючу безпорадність російської влади та її жахливе, безмежне чванство. До того ж і новий президент, вперше опинившись у по-справжньому екстремальній ситуації, досить несподівано навіть для його прибічників проявив абсолютну байдужість до доль підводників. Навіть його запізніла зустріч із родичами загиблих не зарадила: мине ще кілька місяців, і зібрані для вручення нагород родичі перед об’єктивами телекамер звинувачуватимуть владу... Сутичка з олігархами. Уже поспішили заявити, що вони щезли, хоч після серпня 1998 роль великого бізнесу в Росії стала трохи меншою — просто тоді виявилося, що немає ніякого великого бізнесу... Тим часом олігархи, що перебувають у політиці, зуміли — принаймні цього року — втриматись. Володимир Гусинський проводить новий рік із сім’єю, а не за гратами. Знаменитий суддя Бальтасар Гарсон заявив, що не має наміру його знову заарештовувати... Тверський міжмуніципальний суд Москви взагалі визнав справу Гусинського незаконною — а це вже й не Іспанія. Однак найголовніше — попри те, що навіть людина, яка не тямить у ЗМІ, поцікавившись історією «Медіа-мосту», зрозуміє, що Гусинський вибудував справжню фінансову піраміду, спроможну існувати виключно з допомогою держави та близьких до держави структур, — олігарх продовжує володіти НТБ. А НТБ продовжує висміювати Путіна. І це попри те, що президент, за заявами преси, просто не любить Гусинського і ніколи з ним не помириться. Березовський. У мене таке враження, що боротьба з Березовським триває на гроші Березовського. Останнім часом психологи замислилися над феноменом спілкування в Інтернеті: одна й та сама людина заходить в один і той самий чат під різними іменами і там сперечається сама з собою. «Це, кажуть, від самотності». Ось і боротьба з Березовським нагадує мені такий чат. Після багатомісячних опозиційних закликів і вимушеної еміграції великого комбінатора президент Путін зустрічається в Кремлі з трьома журналістами. Дівчина з державного Російського телебачення, ведучий з програми «Однако» на каналі ГРТ — каналі Березовського, і головний редактор «Независимой газеты» — газети Березовського... 2:1! Або 2:2 — якщо врахувати й президента. Мені можуть заперечити, що і ведучий, і головний редактор просто близькі до президента світоглядом. Можливо, й так: я простежував в обох цих людей світоглядну спорідненість із різними представниками влади... Гроші-то їм платить хто? Про можливості тих олігархів, із якими Путін не воює, я вже й не кажу... Роман Абрамович вирішив стати начальником Чукотки. Чинного губернатора Олександра Назарова підтримували в Кремлі, в «Единстве», надіслали кращих московських іміджмейкерів, таких, які завжди доти — підкреслюю, завжди — вигравали всі вибори. Губернатор подякував за підтримку і зняв кандидатуру. І взагалі вчинив правильно. То — Кремль і «Единство». А то, перепрошую, — Абрамович...

Регіональні реформи Путіна призвели до того, що з такою помпою створені федеральні округи виявилися п’ятим колесом у возі державної влади. На початку року питання про «новий адміністративно-територіальний устрій Росії» ввійшов до білетів для випускників шкіл, а в кінці президент нагадав своїм представникам, що округи — зовсім не нові одиниці, немає ніякого нового устрою, і не слід намагатися керувати суб’єктами федерації. З огляду на все, роль представників президента зведеться до того, що замість ліквідованого територіального управління адміністрації глави держави виникне сім міні-управлінь на місцях. Безпрецедентні економічні можливості — в кожному разі, так кажуть в оточенні Путіна — були втрачені... І тепер Росії вже пророчать кризу, неминучу на випадок неминучого падіння цін на нафту... У Чечні весь рік тривала війна, якій кінця-краю не видно. Напередодні свят Путіну довелося вислуховувати від Бориса Нємцова звіт про зустріч із депутатами масхадівського парламенту Ічкерії...

Якщо про все це подумати, стає зрозуміло, чому влада так пишається затвердженням державної символіки Росії, а Путін приховує від населення слова нового старого гімну із впертістю, гідною Хлопчиша-Кибальчиша. До речі, в чому ж полягала його військова таємниця?

Путін повинен бути наполегливим і таємничим, інакше відсутність діяльності — за всієї імітації бучі бойової, кипучої — стане очевидною не лише нудним оглядачам товстих газет, а й пересічному обивателю, який скучив за енергійною владою. З другого боку, всі ці численні спроби Путіна змінити ситуацію у владі — округи, нападки на ЗМІ й олігархів, ревізія зовнішньої політики, мрії про великі кадрові перестановки — свідчать про те, що Володимир Володимирович незадоволений розмірами прокрустового ложа, отриманого ним 31 грудня 1999 року. Ми бачили, швидше за все, прагнення створити власну систему — свою, неєльцинську, але здатну стару систему, систему Єльцина, знищити і перемогти.

2000 року цієї перемоги так і не вийшло, але трапилося непередбачене, мабуть, єльцинським оточенням: система Путіна з’явилася на світ і стала енергійно проштовхуватися до справжніх важелів влади. До кінця 2001 року стане остаточно зрозуміло, хто кого: або Хлопчиш-Кибальчиш переможе — і тоді це справді великі відставки, приборкування регіональних лідерів, приборкування олігархів та представників «сім’ї», посилення державного контролю над економікою і ЗМІ, приборкування Чечні всіма можливими методами. Або Володимир Путін так і залишиться наділеним найвищою довірою і найбільшими можливостями менеджером старої системи — тоді майже всі залишаться на своїх місцях, «сім’я», як і раніше, визначатиме принципові питання в житті країни, реальна влада на місцях сконцентрується в руках регіональних баронів, спроби підсилити державний контроль над економікою і ЗМІ до жодних серйозних результатів не приведуть, із чеченцями почнуть домовлятися.

Я, чесно кажучи, схиляюся до другого варіанта, оскільки досі не бачу у створеній Володимиром Путіним системі потенціалу, який би дорівнював потенціалові єльцинської системи управління. Понад те, інколи мені здається, що й самому Путіну єльцинська система набагато зручніша, оскільки вона залишає широке поле для маневрів — від Чубайса до Зюганова, від Гавани до Вашингтона... Система Путіна ідеологічна, вона апріорі припускає, що Росія — велика держава, а її президент може все або майже все... Ця система передбачає впевнений рух уперед, а тим часом складається враження, що Володимир Путін сам добре не знає, куди йому прямувати і з ким... Одне слово, як Хлопчиш- Кибальчиш: таємниці не видав, але, з другого боку, — як видно з усього, і сам її не знав...

Проте Кибальчиш залишився одним із найяскравіших героїв радянської країни: казка Гайдара доводила, головне — не зміст вчинку, а його зовнішня атрибутика. Пливуть пароплави — салют Хлопчишу! Летять літаки — салют Хлопчишу! Такою атрибутикою Путін навтішався за рік свого президентства сповна. Але якщо Хлопчишу не хочеться залишатися сплячою красунею світової революції — він виростає. І йому вже замало салютів, пароплавів та літаків. Йому вже потрібно, щоб його слухалися, — саме його, а не героя громадянської війни, який замкнувся в Барвисі...

Ось тільки чи можна змінити казку, написану не тобою?

Володимир Путін дуже хоче вирости.