В Окружному адміністративному суді міста Києва розглядається справа, яка може стати правовим прецедентом в Україні. 25-річна Сусанна Ісмаілова з Криму судиться з МВС України за право сфотографуватися для паспорта в хіджабі — традиційній мусульманській хустці. В цьому їй відмовили в паспортному столі міста Бахчисарая, коли після досягнення 25-річного віку необхідно було вклеїти в документ другу фотографію. Які ж наслідки може спровокувати рішення в цій справі?
Цю звістку я сприйняла з подвійним почуттям. Приємно усвідомлювати, що живемо в демократичній країні: якщо такі питання порушуються і вирішуються через суди — це добрий знак. На питання стосовно хіджаба можна подивитися з різних сторін. У паспорті громадянина України немає графи «етнос», «національність» чи «релігія». Якщо жінка на фотографії в документі буде в хіджабі, це чітко вказуватиме на її релігійну належність. Що, на мою думку, не зовсім відповідає ст. 35 Конституції України: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання… Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви».
Сам хіджаб для мусульманських жінок не лише релігійний символ. Він для них іще й те саме, що для західних жінок — зачіски, спіднички, кофтинки. Адже існує багато різних стилів пов’язування, способів драпірування хіджаба, можна гратися з кольорами, крім червоного. І все ж західна культура в цьому плані дає більше можливостей для жінки. Тому вестернізація часто впливає на мусульманок настільки, що вони знімають хіджаб. І тут усе залежить від думки, впливу батька або чоловіка жінки. Пам’ятаю, як в Україну на лікування приїжджала група іракських дітей. Деякі дівчата, років 13—18, спершу були запнені як годиться — волосся сховане, шиї не видно. Через місяць дискотек, буйної зелені нашої природи їхнє волосся вже виглядало з-під хустки, вони частіше заглядали в дзеркало і менше поправляли хустку при спілкуванні з хлопцями. Отже, той факт, що жінка захищає своє право носити хустку, ще не означає, що вона справді бажає його реалізовувати. Це, скоріше, вказуватиме на радикальні погляди всередині родини. Мало того, є досить багато мусульманських сімей, де батько залишає це питання на розсуд самої дочки і не проти, якщо вона не надіває хіджаба. І хай як парадоксально, але на Сході більше переймаються питанням хіджаба не чоловіки, а жінки. Саме вони виступають за те, щоб носити хустку. Для чоловіків це лише ще один привід показати силу і вплив ісламу, тим паче у випадку з радикальним ісламом.
Коран не містить чіткої вимоги носити хіджаб або чадру. В сурах ідеться про скромність, відмінність чоловічого й жіночого одягу. Історики стверджують, що це просто культурна традиція, яка прийнялася в ісламі. Одяг вказував на соціальний статус: у чадрі працювати незручно, і для жінок це був мовчазний спосіб повідомити публіці, що її чоловік достатньо заможний, аби утримувати її.
Слід зауважити, що здебільшого духовні лідери ісламу дозволяють жінкам фотографуватися на паспорт без хіджаба — як виняток і через необхідність. При цьому часто висувають різні умови: наприклад, фотографувати має чоловік жінки або хтось з її рідних. Останнім часом жінкам радять спершу звертатися до правозахисних організацій, до суду. Категорично забороняють фотографуватися без хіджаба тільки радикально орієнтовані.
Історично всі публічні дискусії і конфлікти навколо хіджаба мають політизований характер. Наприклад, в Ірані у 1978—1979 роках, після падіння шахського режиму та ісламської революції, багато жінок уперше почали носити хустку, що закриває обличчя, аби засвідчити цим підтримку революції, а добровільні групи ісламських активістів час від часу запроваджували кодекси вимог стосовно одягу.
Хіджаб є темою дискусій не тільки на Заході, а й на самому Сході. Єгипет — перша з ісламських країн, яка під впливом Заходу заборонила хіджаб. Деякі модельєри та історики моди стверджують, що довжина жіночих спідниць часто вказувала на становище в суспільстві, свідчила про економічні кризи тощо. Отже, і в східному світі зміна одягу жінок вказує на певну соціальну чи політичну нестабільність. На ньому позначилися виникнення руху ісламістів в Єгипті (через соціальний дисбаланс різних верств суспільства), громадянська війна в Лівані, революція в Ірані, палестинське питання. В ісламському світі хіджаб відроджувався в період, коли модернізація, пов’язана з великими надіями, закінчувалася розчаруванням. У такі часи Схід бачить спасіння в поверненні до ісламу.
Що ж до питання, порушеного жителькою Криму, то проблема при бажанні легко вирішується. Або самою жінкою — можна, наприклад закритися перукою. Або органами міліції — вони можуть піти назустріч, адже жінку в хіджабі буде легше впізнати, якщо вона його носить завжди. На думку багатьох експертів, така ситуація вказує не стільки на проблему з хіджабом, скільки на проблему з політикою джихаду. Мусульмани вимагатимуть дедалі більше і більше прав для поширення своєї релігії, що вже сьогодні спостерігаємо в Західній Європі.
У Франції, де проживає найчисленніша в Європі спільнота мусульман (близько 5 млн.) у 2004 році було офіційно заборонено носіння хіджаба в державних школах, оскільки відокремлення держави і релігії закріплено в законодавстві. Останні роки велися дебати щодо повної заборони мусульманського одягу, але, на думку парламентаріїв, здійснити це вже буде практично неможливо. Тому обмежилися забороною тільки на носіння бурки і тільки в громадських місцях. Поки що документ має рекомендаційний характер, але очікується, що заборону буде запроваджено й через імперативні законодавчі акти. Чоловікам, які примушують своїх жінок носити чадру, влада відмовлятиме в наданні французького громадянства. На думку експертів, питання мусульманської хустки вперше спровокувало у Франції справжні дебати щодо втраченої країною можливості інтегрувати найбільшу верству іммігрантів.
У Великобританії заборони на мусульманський одяг не існує, але є директива 2007 року, яка дозволяє школам мати власну форму. Ряд політичних партій Королівства виступають за те, щоб заборонити мусульманський жіночий одяг як такий, що є символом розділення країни та через потенційну загрозу безпеці держави. Заборони на фотографії в хіджабі в цій країні немає.
З 16 мільйонів жителів в Нідерландах п’ять відсотків є мусульманами. У 2006 році там розглядалося питання заборони в громадських місцях одягу, що закриває обличчя. Але всі дискусії зводилися до того, що це буде грубе порушення цивільних прав громадян. Пропонувалося запровадити заборону в школах і державних установах, проте закону так і не ухвалили.
2003 року Конституційний суд Німеччини дозволив землям ухвалювати з цього питання локальні закони на власний розсуд, і деякі з них запровадили відповідні обмеження.
В 2004 році італійці знову зробили чинними колишні норми про заборону носіння масок — аби вирішити питання бурки. Бельгійці також згадали свої старі закони, які спочатку були спрямовані на заборону повністю закривати обличчя карнавальними масками. Державна рада Бельгії у квітні 2009 року вирішила, що заборона носити чадру зміцнює принципи рівності і братерства.
60 тисяч із 4,4 млн. населення Хорватії — мусульмани. В цій країні питання хіджаба дискутується ще з 2002 року, коли жодна з партій парламенту не підтримала мусульман. Незважаючи на прохання мусульман і в 2006 році влада не зняла заборони на фотографії в паспорті жінок у хіджабі, аргументуючи тим, що такі самі правила діють і для католицьких монахинь. У Росії, завдяки рішенню Верховного суду в 1997 році, мусульманки мають право фотографуватися на паспорт у хіджабі.
В Австрії обіцяють запровадити заборону на хіджаб у громадських місцях, якщо кількість жінок у мусульманському одязі буде завеликою. У Швейцарії також лунають аналогічні заяви.
Як бачимо, кожна країна йде своїм шляхом, зіставляючи безпеку, демографічну ситуацію та доцільність. Навряд чи країні з нестабільною політичною ситуацією прецедент піде на користь. І, не дай Боже, наші політики візьмуть ці питання на озброєння, як це сталося з російською мовою та ОУН-УПА! Відокремлення релігії від політики є важливим елементом демократії, який конче маємо зберегти. А іслам… Як зауважив відомий фахівець з міжнародних відносин Джон Еспозіто, «монолітний іслам є періодично повторюваним західним міфом, що не підтверджується реальністю мусульманської історії».
Довідка
Хіджаб для багатьох мусульман є символом не тільки жіночності, а й релігійності. На Заході мусульманки найчастіше носять хустку, яка покриває голову і шию, залишаючи відкритим обличчя. Ще один з видів мусульманського одягу — нікаб — покриває обличчя, носиться разом із хіджабом, залишаючи відкритими очі. Свого часу нікаб привернув увагу міністра Великобританії Джека Стро, який сказав, що хотів би, щоб мусульманські жінки не закривали свого обличчя. Чадра покриває жінку з голови до ніг. Зазвичай під неї одягають меншу хустку. Бурка, або паранджа, — найзакритіший мусульманський одяг. Вона накриває обличчя й тіло жінки, залишаючи часто лише сіточку для очей.