Сьогодні епідемія коронавірусу відволікає на себе увагу світової спільноти. Ситуація навколо пандемії стає ключовою новиною, відтісняючи на другий план усі інші проблеми - загрозу міжнародного тероризму, міждержавні спори та військові конфлікти. Втім, це не означає, що вони втратили свою гостроту. Це яскраво доводять події в Лівії: громадянська війна в цій країні триває, а перспективи її завершення з допомогою компромісу стають дедалі примарнішими.
Потужного удару по планах мирного врегулювання конфлікту завдала заява командувача Лівійської національної армії Халіфи Хафтара, оприлюднена ввечері 27 квітня. Зі свого боку воєначальник підвів риску під тривалим періодом дипломатичних переговорів, які відбувалися за посередництва ООН. Хафтар наголосив на остаточному провалі Схіратських домовленостей 2015 року, які мали завершити конфлікт шляхом компромісу, але, за його словами, лише зруйнували державу. Фельдмаршал проголосив, що відтепер бере на себе всю повноту влади на утримуваних його угрупованнями територіях.
Навряд чи це суттєво змінює ситуацію на місцях. Формально Хафтар до цього часу діяв під патронатом так званого тобрукського уряду, сформованого частиною депутатів лівійського парламенту після суперечливих виборів 2014 року. Втім, на практиці саме він контролював більшу частину Лівії. Але своєю останньою публічною заявою фельдмаршал остаточно позбавляє себе будь-яких ознак легітимності та проголошує верховенство "права сили" на лівійській території.
Виправдовуючи своє рішення, Хафтар посилається на масові акції, що пройшли на його підтримку на сході країни. Він стверджує, що бере владу виключно на вимогу лівійського народу, який втомився від конфлікту та надає йому мандат на наведення ладу. При цьому фельдмаршал обіцяє, що відновлюючи Лівію зробить усе необхідне для розбудови нової дієвої системи цивільного державного управління. Втім, в основі його дій лежать інші мотиви, для розуміння яких необхідно бачити наявний розподіл сил у державі.
Після розгрому радикальних ісламістських угруповань війна в Лівії триває між Лівійською національною армією та розташованим у Тріполі урядом національної єдності Фаїза Сараджа, сформованим за підтримки ООН. У квітні минулого року сили ЛНА розпочали наступ на лівійську столицю. Операція, за задумом Хафтара, мала поставити крапку в конфлікті та закріпити його перемогу. Але лояльним до Сараджа угрупованням вдалося відбити атаки. В результаті бої навколо міста набули характеру боротьби на виснаження, яка затягнулася на місяці.
Спроби дипломатичного врегулювання також не дали результатів. Численні зустрічі (в тому числі переговори в Москві та Берліні в січні 2020-го) не розв'язали протиріч між ворогуючими сторонами. Водночас у конфлікт втягується Туреччина, яка в листопаді минулого року уклала з урядом національної єдності угоду про співпрацю в сфері безпеки. Внаслідок цього шальки терезів на фронті почали коливатися не на користь Хафтара. В квітні в результаті контрнаступу лояльних до Сараджа сил бійці фельдмаршала втратили контроль над прибережним районом на захід від лівійської столиці.
Звичайно, командувач ЛНА продовжує контролювати більшу частину території Лівії. Але остаточна мета Хафтара - стати беззаперечним лідером держави - дедалі більше віддаляється від нього. В його планах дуже велику роль відіграє питання міжнародного визнання. Він розумів, що сам по собі не має жодних легітимних підстав претендувати на владу. Втім, розраховуючи на втому міжнародної спільноти від конфлікту, вважав, що врешті-решт провідні держави світу погодяться на визнання його повноважень як лідера, що "сильною рукою" здатен навести лад у країні.
Така стратегія приносила певні плоди. Останнім часом прихильність до Хафтара демонстрували не лише традиційні авторитарні партнери - РФ, ОАЕ та Єгипет, а й демократична Франція. Але наявна ситуація загрожує планам фельдмаршала. Затримки та невдачі навколо Тріполі ставлять під сумнів його репутацію переможця та об'єднувача держави. Ракетні обстріли міста, від яких страждають мирні жителі, негативно впливають на його імідж. Сумнівним стає і статус ЛНА як реальної військової сили. Хоч би як Хафтар намагався презентувати свої формування як національну армію, що бореться проти ісламістів та іноземних найманців, стає зрозумілим, що вони не дуже відрізняються від опонентів за рівнем централізації і так само залежать від зовнішньої допомоги. При цьому найбільш боєздатними силами під його командуванням також є найманці на кшталт росіян з так званої ПВК Вагнера.
За цих умов заяву Хафтара не слід сприймати як декларацію переможця. Скоріше, вона - вимушений крок, покликаний вивести його зі стратегічного глухого кута. За останній рік він так і не зміг домогтися вагомого посилення своїх позицій. Натомість затягування конфлікту актуалізує запитання: чи варті особисті амбіції фельдмаршала, які є основною перепоною для досягнення дипломатичного компромісу, продовження протистояння? При цьому існує небезпека, що над цим зрештою замисляться й партнери, союзники та спонсори Хафтара, - і це може стати початком кінця воєначальника.
Відтак, фельдмаршал зробив крок на випередження, проявляючи ініціативу та торпедуючи політичний процес, в якому в перспективі мав шанси залишитися на узбіччі. Для внутрішньої аудиторії він ще раз нагадав про свій вплив, відволікаючи увагу від невдач на фронті та презентуючи себе як єдину надію на об'єднання країни.
Звичайно, такі дії викликали негативну реакцію з боку інших акторів. Уряд Сараджа звинуватив Хафтара в здійсненні чергового військового перевороту, називаючи його заяву фарсом. Прес-секретар ООН Стефан Дюжаррік заявив, що організація продовжує визнавати легітимність лише тих інституцій, які було сформовано в рамках Схіратської угоди. Невдоволення Хафтаром висловили США та ЄС. Голова російського МЗС Сєргєй Лавров також не підтримав традиційного союзника Москви.
Натомість дипломатичну позицію зайняла Франція. Вона відкинула можливість одностороннього вирішення конфлікту, підтверджуючи необхідність розвивати діалог між його сторонами, але водночас не згадала особисто Хафтара як порушника мирного процесу.
У будь-якому разі війна триває, - ані гучні заяви та міжнародна критика, ані глобальна загроза у вигляді пандемії не в змозі цього змінити. Втім, нові умови глобального середовища можуть вплинути на характер конфлікту та перспективи учасників. Особливо це важливо в ситуації, коли обидві сторони залежать від зовнішньої підтримки, а саме протистояння остаточно перетворюється з внутрішньолівійської суперечки на поле бою в проксі-конфлікті регіонального масштабу.
Хафтар покладається на підтримку з боку РФ, ОАЕ та Єгипту, які продовжують поставляти йому озброєння та бійців. Саме на їхній допомозі тримається його вплив. Утім, експерти припускають, що наслідки пандемії можуть призвести до скорочення її обсягів в умовах, коли держави будуть змушені провести аудит і ревізію власних видатків через кризу світової економіки. У такому разі нестача фінансування може суттєво ослабити потенціал ЛНА, який тримається на боєздатних підрозділах найманців.
У свою чергу уряд національної єдності залежить від допомоги Туреччини. Саме завдяки зусиллям Анкари, яка вже давно постачає силам Сараджа озброєння, а з початку року розпочала власну операцію в Лівії (в тому числі перекидаючи туди бійців протурецьких сирійських формувань), він зумів зберегти позиції поблизу Тріполі. Ключову роль у його останніх успіхах відіграє повітряна підтримка, забезпечена турецькими БПЛА. Втім, загрозою залишається складний канал комунікації з турецькими партнерами, який проходить виключно морським шляхом.
При цьому останні зусилля європейців щодо деескалації лише ускладнюють справи Сараджа. На підтримку запровадженого ООН ембарго на постачання озброєння сторонам конфлікту, ЄС 31 березня узгодив початок нової операції в Середземному морі. Складається парадоксальна ситуація, адже ця ініціатива реально зачіпає інтереси уряду, визнаного саме ООН. Сили Хафтара майже не відчувають на собі її впливу, оскільки отримують озброєння через лівійсько-єгипетський кордон. Зрозуміло, що це викликає негативну реакцію в Тріполі, де представники уряду національної єдності критикують операцію Брюсселя.
Хай там як, але наразі ключові геополітичні гравці готові продовжувати своє протистояння в Лівії. Якщо гучні заяви Хафтара й мають якийсь вплив на конфлікт, що підживлюється зовнішньою підтримкою, то вони лише загострюють ситуацію. Відтак, мир на лівійській землі та перспективи об'єднання держави під владою легітимних установ продовжують залишатися недосяжним міражем.
Всі статті цього автора читайте тут.