25 січня народилася нова Грузія. Всенародно обраний президент країни Михаїл Саакашвілі розпочав своє правління з радикальних кроків у реформуванні країни, із безкомпромісної боротьби з корупцією та... помпезної інавгурації, що залишиться в пам’яті як яскравий момент єднання лідера зі своїм народом. Символізм церемонії мав на меті підкреслити — Грузія повертається до свого коріння, історії та національної єдності. Михаїл Саакашвілі вирішив почати з чистого аркуша й багато хто як у Грузії, так і за її межами усвідомлюють, що саме від його успіху залежить здійснення надій і майбутнє не тільки кавказької країни, а й доля грузинського демократичного експерименту.
В одному з інтерв’ю Михаїл Саакашвілі заявив: «Мені краще померти, ніж не виправдати надії мого народу». Справді, більша частина грузинів, що віддали свої голоси за Саакашвілі на виборах 4 січня, голосували не за нього й не за програму «Національного руху», а за свої надії на краще завтра, за нову людину, котра, як їм здається, може втілити їхні мрії. Втім, частина грузинів, що голосували за Саакашвілі, особливих ілюзій не плекають, цілком усвідомлюючи, що новий лідер поки що одержав лише аванс від свого народу, і згодом саме з нього спитають, на що було витрачено безцінний капітал народної довіри. Очевидно, до цієї групи можна віднести й Едуарда Шеварднадзе, котрий, проголосувавши за Саакашвілі 4 січня, побажав новому лідерові — «менше слів і більше діла». «Михаїл занадто багато на себе бере, і його порвуть на частини, якщо він не виконає того, що обіцяв», — сказав, із притаманним кавказцям темпераментом, знайомий грузин у день інавгурації нового президента Грузії. У країні є також такі, хто вже потирає руки, примовляючи, що новий президент лише наламає дров і його правління завершиться швидко й взагалі-то безславно, хоча б без нової революції обійшлося. Нині всі три погляди присутні в грузинському суспільстві, і кожен із них має право на існування, поки Саакашвілі робить лише перші кроки.
Михаїл Саакашвілі нині підіграє настроям більшості грузинів. У своїй країні він поводиться енергійно, часом переходячи межу між турботою про народ і популізмом. При цьому він демонструє досить жорсткий, якщо не авторитарний стиль правління, що стосується передусім політичних опонентів. На зовнішньому ринку Саакашвілі подає себе як респектабельного й демократичного політика, котрий дбає за народ і розуміє, що сам він без зовнішньої допомоги не зможе дати раду всім проблемам, що залишилися йому в спадщину від попереднього лідера.
На інавгурації президента Грузії не було жодного глави держави (хоча їх запрошували), переважно міністри закордонних справ. Цей факт досить виразно свідчить, що ніхто з нинішніх лідерів (передусім СНД) не побажав би собі долі Едуарда Шеварднадзе, тож вони вирішили познайомитися з новим грузинським лідером іншим разом і в менш урочистій обстановці. Україну на тбіліських торжествах представляв міністр закордонних справ К.Грищенко. До речі,
1999 р. на інавгурації Л.Кучми Сполучені Штати представляв... заступник міністра енергетики, а ось Саакашвілі вшанував аж держсекретар Пауелл.
Грузинського лідера запросили відвідати найближчим часом відразу декілька країн, включаючи США, Росію, Україну. Проте свій перший зарубіжний вояж він зробив у Страсбург і Берлін.
Грузія починає інтеграцію в Європу — про це Саакашвілі заявив із трибуни Парламентської асамблеї Ради Європи. Його слова викликали шквал захоплених вигуків. І Рада Європи зробила лідерові Грузії дорогий подарунок — відстрочила для його країни терміни виконання зобов’язань перед організацією, зваживши на екстраординарний характер тамтешніх змін. До речі, українська делегація проголосувала проти цього рішення, що за часом збіглося з ухваленням жорсткої резолюції ПАРЄ «Про політичну кризу в Україні». Звісно, можна припустити, що українські депутати були надзвичайно пригнічені цим документом, але їм усе-таки не варто було забувати, що Україна, яка приєдналася до Ради Європи в листопаді 1995 року (на чотири з половиною роки раніше Грузії), сама досі не змогла виконати всіх своїх обіцянок перед РЄ.
26 січня в Брюсселі міністри закордонних справ Європейського Союзу розглянули питання про включення Грузії в концепцію «Розширена Європа» і надання їй статусу сусіда ЄС. А влітку на стамбульському самміті Північноатлантичного альянсу можуть визначити критерії і, можливо, терміни інтеграції Грузії в НАТО.
У виступі Саакашвілі в Страсбурзі було важливе послання, що стосується безпосередньо країн СНД. Якщо раніше новий грузинський лідер застерігав сусідів від копіювання «революції троянд» у своїх країнах і говорив, що не займатиметься її експортом за кордон, то в ПАРЄ він розставив дещо інакші акценти: «Я вірю, що грузинська революція може послужити зразком для цілого регіону, конкретним прикладом, як народи колишнього Радянського Союзу можуть успішно здійснити мирні й демократичні перетворення у своїх країнах. Успіх Грузії означатиме успіх усього регіону. Проте якщо Грузія зазнає поразки, ми всі повинні розуміти, що це буде провалом для всього регіону. Саме тому ми повинні скористатися цим шансом сьогодні, щоб змінити долю цілого регіону завтра».
Грузинський лідер із Страсбурга передав привіт і своїм друзям у Києві (причому українською мовою), цілком підтверджуючи свою зацікавленість у розвитку відносин України й Грузії і, зокрема, у проекті транспортування нафти маршрутом Одеса—Броди. На думку багатьох експертів, саме Україна нинішнього року найактивніше вивчатиме уроки грузинської «оксамитової революції», і події останнього часу свідчать, що грузинський досвід зацікавив як українську владу, так і опозицію.
Утім, українці можуть наслідувати приклад Саакашвілі лише в тому разі, якщо його внутрішньополітичні перетворення матимуть успіх. Поки що перші кроки нового лідера Грузії спрямовані на заміну старої влади, створення більш ефективного й менше витратного механізму. Уже найближчими тижнями в Грузії повинні сформувати Кабінет міністрів, у якому міністерства одержать більш широкі повноваження щодо наведення порядку. Над держчиновниками та владою загалом, обіцяє Саакашвілі, здійснюватиметься суворий нагляд із боку громадськості. Наведення порядку, на думку нового лідера, означає, передусім, удар по кримінально-олігархічному безмір’ю і тотальній корупції, яка пронизала все грузинське суспільство згори донизу. За словами Саакашвілі, корупція не є національною рисою його одноплемінників, тож її буде цілком знищено. Як обіцяв новообраний президент, минулого четверга він вніс у парламент законопроекти про кримінальне переслідування корумпованих чиновників. Зокрема, буде пом’якшено вимоги до слідчих процедур при кримінальному переслідуванні останніх і конфіскації в них незаконно нажитого майна.
За словами секретаря Ради національної безпеки Грузії Вана Мерабішвілі, відтепер хвороба підозрюваного чи його відсутність у країні не будуть причиною призупинення слідства та проведення слідчих заходів. Також передбачено спрощену процедуру позбавлення підозрюваних імунітету. Водночас, є пункт про можливість укладання «угоди». Приміром, у понеділок із в’язничної лікарні в Тбілісі випустили президента Федерації футболу Грузії Мераба Жорданію. Торік у грудні головного футбольного чиновника країни заарештували після того, як у пресі з’явилася інформація про те, що на особистих рахунках Жорданії в швейцарських банках осідали суми, одержувані при переході грузинських футболістів у зарубіжні клуби. Серед них згадувався і «продаж» у Київ Кахи Каладзе в грудні 1998 року, за котрого Жорданія одержав на свій швейцарський рахунок в обхід бухгалтерії тбіліського «Динамо» 300 тисяч доларів. Тепер його, після сплати в бюджет держави 742 тисяч ларі (приблизно 350 тис. дол.), відпустили на волю. Цікаво, що «помилування» можна одержати й розказавши слідству про інших корумпованих чиновників. Саме боротьба з корупцією поки що названа головним заходом, який дозволить поліпшити економічний стан країни загалом.
Проте для Саакашвілі наведення порядку в країні найтіснішим чином пов’язано з іншим основним завданням, що стоїть перед Грузією, — збереженням грузинської державності. Основне питання полягає ось у чому: яким чином новий грузинський лідер спробує поширити свою владу на регіони, які давно вийшли з-під контролю Тбілісі. Останніми днями стало очевидно, що грузинська влада розглядає як варіант мирного перевороту, так і сценарій силового втручання. У грузинській столиці уже відбувся форум нового руху «Демократична Аджарія», представники якого виступають за зміну «нинішнього режиму Аджарії» конституційним шляхом. Тбілісі кидає виклик лідерові автономії Аслану Абашидзе. «Аджарський лев» уже заявив, що не виключає «кривавого конфлікту» в Аджарії, якщо Тбілісі зважиться на силовий варіант. На цьому тлі посилюють свою взаємодію й інші регіони Грузії, «що відкололися», — Південна Осетія й Абхазія. Вони оголосили про намір провести військові навчання своїх військових підрозділів.
Не менш серйозним викликом для молодого грузинського президента є також політична ситуація в самому Тбілісі. Як стало відомо, нинішній держміністр Грузії (майбутній прем’єр) Зураб Жванія дещо інакше, ніж Саакашвілі, бачить політику відносин центру з регіонами і, зокрема, з Аджарією. Крім того, на посту прем’єра Жванія прагне одержати частину повноважень, які нині належать президенту, і питання про внесення відповідних поправок у Конституцію Грузії може стати додатковою причиною для ворожнечі двох лідерів «оксамитової революції». Крім того, частини повноважень на користь Кабміну, за новою Конституцією, певне, позбавиться й грузинський парламент. А це не влаштовує ще одного члена «революційного тріумвірату» — Ніно Бурджанадзе, котрій відразу після революції було обіцяно крісло спікера в новому грузинському парламенті, вибори якого заплановано на 28 березня. Буквально позавчора в Грузії оголошено про злиття «Національного руху» та «Об’єднаних демократів», які стали головними рушійними силами «революції троянд», у єдину партію — поки що без назви. Знаменно, що від імені нового об’єднання виступив Зураб Жванія. Він відкинув припущення про те, що об’єднувальний з’їзд, який проходив у відсутність президента в країні, скликано без відома Саакашвілі. Саме нинішній президент, на думку Жванії, і повинен очолити новий політичний блок, аби призвести його до перемоги на виборах. До речі, Бурджанадзе на цьому з’їзді також не було, що посилило чутки про розкол у лавах «революційної трійки».
Хоч як там було б, наступні вибори стануть першим випробуванням для Михаїла Саакашвілі особисто й для нової грузинської влади загалом. Адже саме законодавчий орган повинен зробити легітимними всі «революційні» зміни. Вже зараз очевидно, що прибічники нинішньої влади домінуватимуть у парламенті, і це також покладає на них додаткову відповідальність.
Утім, сьогодні більшість грузинів не думають про хитросплетіння політичного життя, вони хмеліють від пахощів троянд, які на вулицях Тбілісі стали нині найбільш ходовим товаром. Люди сподіваються, що дух змін принесе їхній країні відродження.