Минулої неділі громадяни Грузії обирали свій новий парламент — четвертий за всю історію незалежності країни. Від виборів очікували багато чого — у тому числі й чергових скандалів. Недаремно ж грузинський законодавчий орган зажив слави найскандальнішого на теренах СНД — вирішення спірних питань тут нерідко переходило в масові бійки в залі засідань з участю чи не половини депутатів. Однак більшість сподівань усе ж таки були пов’язані зі зміною системи влади, що склалася в Грузії в пострадянський період.
Адже цілі покоління громадян цієї країни народилися й виросли під керівництвом спочатку першого секретаря ЦК, а потім президента Едуарда Шеварднадзе. У країні вже сформувалася система, суть якої зводилася до того, щоб забезпечити стабільність президентської влади. Цілком очевидно, що сьогодні ця система перебуває у глибокій кризі. На думку більшості грузинів, вона наочно продемонструвала свою нездатність поліпшити становище в країні.
Саме тому вибори 2 листопада розглядалися як можливий перший крок до зміни поколінь у грузинській політиці. А ще вибори, поза сумнівом, можна було б назвати генеральною репетицією президентських виборів 2005 року.
Одночасно з голосуванням за склад законодавчого органу відбувався й референдум про доцільність зменшення кількості парламентаріїв із 235 до 150 депутатів. Однак зменшення торкнеться лише наступного парламенту, що обиратиметься аж 2007 року. А парламент, обраний у неділю, неминуче муситиме взяти на себе тягар проведення глибинної конституційної реформи.
Поки що в грузинському парламенті 235 місць, із них 85 депутатів обиралися по мажоритарних округах, решта — за партійними списками. Головними претендентами на місця в законодавчому органі були сім виборчих об’єднань: один пропрезидентський — «За нову Грузію» і шість опозиційних, щоправда, кожен опозиційний по-своєму.
Блок «Бурджанадзе—демократи», назва якого багатьма на слух сприймалася як «буржуазні демократи», отримав її завдяки своєму лідеру Ніно Бурджанадзе — голові парламенту попереднього скликання. Насправді ж лідер цього утворення не Бурджанадзе, а колишній спікер парламенту Зураб Жванія. Ще одна, рівна за впливом, опозиційна сила — «Національний рух» під орудою колишнього міністра юстиції Михайла Саакашвілі.
Особливої різниці між групами Зураба Жванія та Михайла Саакашвілі немає. І той, і другий починали в «Спілці громадян Грузії», створеній під Шеварднадзе в дев’яностих роках після повернення того у Тбілісі. Дозрілі й політично зміцнілі у тіні Едуарда Амвросійовича, колишні соратники тепер стали його опонентами —звичайний конфлікт «батьків і дітей». Знайти доктринальні відмінності між «бурджанадзевцями» й «націоналами» або між першими двома й шеварднадзевським коренем неможливо. Адже руку до виникнення й поглиблення економічної, політичної та суспільно-моральної кризи, в якій перебуває нині Грузія, доклав не лише Шеварднадзе, — законодавчі органи країни під керівництвом Жванія та Бурджанадзе теж нічого суттєвого для виходу з такого становища не запропонували.
У вируючому морі грузинської опозиції вирізняється «Трудова (або лейбористська) партія» колишнього секретаря парткому республіканської прокуратури Шалви Нателашвілі. Спостерігачі одностайно називають її «популістською», а таке тавро нікому ще не допомагало на виборах. Як, утім, і не дуже заважало.
Є в опозиції і блок «Відродження» аджарського володаря Аслана Абашидзе. Його опозиційність грунтується на принципі: «Мене не чіпайте, і я не чіпатиму». Абашидзе має всю повноту влади в найбагатшій ресурсами автономії, за рахунок чого досить успішно дає раду соціально-економічним негараздам.
Нарешті, на виборах були представлені такі екзотичні утворення, як «Нові праві» Давида Гамкрелідзе — аналог російського Союзу правих сил — і «Промисловці» Гогі Топадзе — партія грузинських олігархів.
Законність нинішніх парламентських виборів у Грузії ставилася під сумнів ще до їх початку. Списки виборців тричі змінювалися, формування їх доручалося МВС, і в них було до третини «мертвих душ», водночас не було імен навіть деяких провідних політиків, у тому числі й самого Едуарда Шеварднадзе. Із голосування випали дві грузинські автономії — Абхазія та Південна Осетія, а в Аджарії кількість тих, хто голосував за блок Абашидзе, перевищила кількість виборців. Крім того, у районі Квемо Картлі, населеному етнічними азербайджанцями, виборцям «викрутили руки» настільки, що, готові, відповідно до опитувань громадської думки, голосувати за опозицію, вони, зрештою, віддали свої голоси пропрезидентському блоку. Додайте сюди й такі порушення, як початок голосування в Кутаїсі о третій годині дня (замість дев’ятої ранку) і закінчення голосування в Тбілісі о дев’ятій замість восьмої — і ви отримаєте строкату картину нинішніх грузинських парламентських виборів, які, на думку багатьох експертів, не подолали навіть елементарного технічного бар’єра.
Повідомлення про грубі порушення законодавства в ході голосування надходили весь день. Кілька виборчих дільниць розгромили озброєні люди. У деяких регіонах поліція побила незалежних спостерігачів. Протягом усього дня грузинські телеканали демонстрували архівні кадри громадянської війни 1992—93-го років, ніби нагадуючи тим самим, чим загрожує непродуманий вибір і підтримка радикальних сил. А католикос патріарх Всія Грузії Ілля Другий навіть відслужив у неділю молебень в ім’я порятунку країни.
Не допомогло. Уже ввечері лідер опозиції — спікер Тбіліської міської думи Михайло Саакашвілі — заявив про перемогу опозиційних сил і закликав прибічників вийти на вулиці і «звільнити Грузію від режиму Шеварднадзе». Майже одночасно міністр держбезпеки Валерій Хабурдзанія повідомив про викриття змови з метою замаху на життя президента Грузії. Міністр розповів, що в день виборів працівники спецслужб виявили неподалік Тбілісі склад зброї, у тому числі гранатомети й детонатори. За даними генерала Хабурдзанія, злочинці планували замінувати резиденцію Едуарда Шеварднадзе.
Однак ще більшу бурю емоцій викликали перші дані про результати виборів. Попередні результати засвідчили перемогу проурядових сил. Відповідно до них, близько 30% голосів віддано блоку «За нову Грузію», а «Національний рух» отримав трохи більше 20%. Опозиція впевнена, що результати було підтасовано на користь партії Едуарда Шеварднадзе. Адже опитування на виході з виборчих дільниць, проведене американською фірмою з вивчення громадської думки, засвідчило, що в лідерах були саме «націонали».
Різниця між офіційними попередніми результатами парламентських виборів, опублікованими ЦВК Грузії, і даними незалежних виборців стала причиною масових виступів у Тбілісі та ряді великих міст Грузії. Лідери кількох опозиційних рухів об’єдналися у своєму протесті проти можливого підтасування результатів голосування і закликали виборців захистити свої голоси. Втім, попри заклики Зураба Жванія до єдності, не всі опозиціонери проявили прагнення до співпраці. Зокрема лідери блоку підприємців відмовилися приєднатися до мирної акції протесту, заявивши, що Жванія і його прибічники ведуть боротьбу не за захист прав опозиції, а «за захист власних інтересів».
Результатом акції став ультиматум уряду й особисто президентові. Опозиція зажадала від влади визнання її «тотальної поразки» на виборах і припинення спроб фальсифікації результатів. Шеварднадзе реагував на виступи своїх опонентів, як завжди, дуже спокійно й непохитно. У спеціальному виступі він заявив про свою переконаність у тому, що проведені в Грузії вибори були «найбільш прозорими й чесними» і що завдяки їм «розпочався новий етап у розвитку демократії в країні». На думку президента, лідерство «партії влади» цілком логічне, а всім, кому це не подобається і в кого є претензії з цього приводу, він порадив подати в суд.
Крім того, Шеварднадзе заявив, що не злякається жодних виступів, і висловив готовність піти у відставку, «якщо люди зажадають цього». Щоправда, робити це він явно не збирається, а навпаки, закликав опозицію до співпраці, по-батьківському нагадавши їй про необхідність спільного управління країною.
А на випадок, якби раптом ті самі люди, котрі вимагають відставки президента, вирішили перейти від слів до справи, внутрішні війська і спецназ МВС Грузії повністю оточили будинок держканцелярії Грузії, в якому міститься робоча резиденція Шеварднадзе. Міністр внутрішніх справ країни заявив, що в разі дестабілізації обстановки влада країни готова застосувати силу.
Чим закінчиться протистояння, якщо обидві сторони не знайдуть шляхів врегулювання кризи, сказати важко. Не виключено, що Грузія вкотре опиниться на межі громадянської війни. Але особливо дивує в цій історії те, що, попри всі порушення, зафіксовані й офіційно задокументовані в ході виборів, більшість міжнародних організацій, що спостерігали за їх проведенням, схиляються до того, аби визнати вибори такими, що відбулися. Заходу непотрібна дестабілізація в державі, розміщеній у ключовому на сьогодні Кавказькому регіоні. А стабільність у Грузії західні лідери пов’язують лише з перебуванням при владі в цій країні Едуарда Амвросійовича.