Територія Сирії здавна була предметом війн і суперечок її могутніх сусідів. Навіть сама назва країни походить ще з тих часів, коли вона була провінцією стародавньої Ассирії.
Саме сила або слабкість інших держав вирішували долю сирійської землі від найдавніших часів і до наших днів. Транзитний характер території створив унікальну культуру, але при цьому завжди був загрозою державотворчому процесу. От і нині заяви про нагальну потребу зберегти "територіяльну цілісність" Сирії стали лише обов'язковим дипломатичним кліше. Насправді ж навіть офіційні слова про цілісність території вже не мають нічого спільного з реальними сирійськими кордонами. Вони є лише інструментом інформаційних баталій, під прикриттям яких сусіди Сирії, як і раніше, вирішують свої найбільш актуальні завдання.
Туреччина, наприклад, розпочала чергову транскордонну операцію з амбітною назвою "Джерело миру". За словами президента Ердогана, метою воєнної кампанії є витіснення курдських сил з прикордонної смуги, боротьба з бойовиками угруповання "Ісламська держава" і створення 30–35-кілометрової зони безпеки, куди могли б повернутися мільйони сирійських біженців. Фактично головним пріоритетом турецького лідера є ліквідація курдської загрози. Саме тому він планує створити буферну зону і заблокувати будь-які спроби сирійських курдів реалізувати право на самовизначення на своїх кордонах. Тим часом у районі операції різко загострилася гуманітарна ситуація і зросла ймовірність відновлення діяльности радикальних угруповань, зокрема тієї ж таки "Ісламської держави" (ІД).
Шлях до таких рішучих дій Анкари відкрило рішення президента США вивести американський контингент з півночі Сирії, де він підтримував складний баланс сил і слугував запобіжником від односторонніх кроків сторін конфлікту. Трамп завжди заявляв про намір повернути своїх військовослужбовців додому. Ймовірно, тільки жорстка опозиція колишнього міністра оборони Джеймса Меттіса і колишнього радника з питань національної безпеки Джона Болтона не дозволяли президентові США зробити це раніше. Нині ж Трамп максимально намагається використати своє рішення у передвиборних словесних баталіях. Він вважає за краще сконцентруватися на власному південному кордоні, ніж захищати кордони Сирії на чолі з ворожим Башаром аль-Асадом. Певно, що далекі від зовнішньої політики виборці також оцінили твіт президента про те, щоб Сирію і курдів захищали Росія, Китай, а то й навіть сам Наполеон Бонапарт, а американські війська тут ні до чого, бо перебувають за 7000 миль від тих місць.
Трампу доводиться долати шалений внутрішній спротив, адже його рішення критикують представники і його рідної Республіканської, і опозиційної Демократичної партій. Палата представників Конгресу США більшістю голосів засудила виведення військових з півночі Сирії. Конгресмени вимагають забезпечити захист курдів, які були ключовими союзниками США у війні проти ІД, і представити план остаточної ліквідації "Ісламської держави". Зустріч Трампа з керівництвом Палати представників Конгресу, присвячена виключно політиці Білого дому на сирійському напрямку, взагалі завершилася гучним скандалом. Президент і голова Палати представників демократка Ненсі Пелосі звинуватили одне одного в істериці.
Для таких випадків нинішній хазяїн Білого дому теж приготував фірмові аргументи й твіти, якими намагається відбивати звинувачення в наданні "зеленого світла" турецькій операції. Він підписав указ про запровадження санкцій проти міністерств оборони та енергетики Туреччини, їхніх керівників, а також турецького міністра внутрішніх справ. Планується підвищити мита на турецьку сталь і припинити переговори щодо торговельної угоди між країнами на суму 100 млрд дол. США. У своїй заяві Трамп потужно заявив, що США "агресивно застосують економічні санкції проти всіх, хто причетний до цих жахливих дій у Сирії", і пригрозив, що "готовий швидко знищити економіку Туреччини, якщо турецькі лідери продовжать цю небезпечну і деструктивну поведінку". Однак найяскравішим прикладом дипломатичної майстерности Трампа став його лист Ердогану. Документ починається фразою "Нумо розробимо гарну угоду!", а завершується закликом "Не будь дурнем! Я зателефоную пізніше". Вогняна суміш жорсткого тролінгу, прямих погроз і шантажу часто трапляється під час закритих переговорів, однак відкрите використання такого інструменту - це вже гра на межі фолу. Недивно, що в Ердогана заявили, що викинули лист американського президента у смітник.
Водночас, читаючи таке далеке від дипломатії листування, складається враження, що між Трампом і Ердоганом була домовленість не атакувати курдів. Зокрема, у серпні США і Туреччина погодили безпековий механізм, у рамках якого здійснювали спільне патрулювання кордону. Можливо, жодних угод не було, і американський лідер просто хотів неправильно зрозуміти свого турецького колегу, сприйнявши його слова як якісь зобов'язання. Але надто вже погрози президента США скидаються на образи через порушення певних очікувань. На користь цього говорить те, що саме під тиском американців Демократичні сили Сирії (ДСС) відвели важке озброєння від кордонів з Туреччиною і знищили прикордонні фортифікаційні споруди. Тобто Вашингтон зробив конкретні кроки задля мінімізації загрози для Анкари, а вона все одно напала на колишніх союзників, чим і спричинила роздратування в Білому домі, який через свої дії опинився під шквалом критики.
Однак потужна артпідготовка США у вигляді санкцій, відвертих заяв Трампа, а також широке міжнародне засудження турецької операції дали свої плоди, оскільки за результатами переговорів в Анкарі в четвер президент Туреччини і віцепрезидент США Майк Пенс погодили умови припинення вогню. Турецька сторона призупинить операцію "Джерело миру" на 120 годин, щоб дати можливість курдським силам за сприяння США вийти з зони безпеки. Після завершення процесу виведення воєнні дії мають бути повністю припинені. Під курдськими силами маються на увазі підрозділи народної самооборони YPG - їх Туреччина вважає частиною Робітничої партії Курдистану, яку, у свою чергу, Анкара, а також США і ЄС визнали терористичною. При цьому саме YPG є основою Демократичних сил Сирії і ключовим союзником Заходу в боротьбі з "Ісламською державою".
Головнокомандувач ДСС Абді Мазлюм у коментарі для Foreign Policy зазначив, що розуміє позицію США щодо виведення військ, проте просить Вашингтон використати свою вагу для досягнення політичного рішення в Сирії і посередництва між курдами і Туреччиною. При цьому він каже, що ДСС будуть змушені піти на болісні компроміси з Дамаском і Москвою. Курди не вірять ані росіянам, ані сирійському режиму, однак перед загрозою геноциду не мають іншого виходу, наголошує Мазлюм.
І тут варто зупинитися і розглянути ситуацію детальніше. Росія швидко скористалася нагодою і відразу почала заповнювати вакуум, створений виходом американців із Сирії. Трамп своїм твітом про Бонапарта, можна сказати, схвалив такий розвиток ситуації. Повідомляється, що сирійські урядові сили й російські підрозділи почали брати під контроль кордон і населені пункти на півночі після досягнення відповідних домовленостей з ДСС. Найбільш катастрофічний сценарій для росіян на сирійському треку - це максимальне зближення США і Туреччини. Головною перешкодою для порозуміння між Вашингтоном і Анкарою була саме підтримка американцями ДСС і їхнього ядра - підрозділів YPG. Ще рік тому Росія не вірила, що США виведуть своїх військових з півночі Сирії. Заяви Трампа, в яких він постійно змінював дати виходу, Москва вважала грою. А слова Болтона про необхідність залишатися в Сирії для протидії впливу Ірану трактувалися як плани безстрокового перебування на сирійській території, аби протистояти більшою мірою Росії, ніж іранцям. При цьому Москва чітко розуміла, що коаліція США з курдами буде надійною перепоною для повноцінної американсько-турецької співпраці. Нині ситуація змінилася. Важко сказати точно, але, можливо, саме це мав на увазі Трамп, коли казав про стратегічну бездоганність свого рішення вивести війська і своє політичне чуття.
Щоб посилити свій тимчасовий союз із Туреччиною і за можливости сильніше прив'язати її до себе, Москва намагається максимально використати значний міжнародний тиск, під яким опинилася Анкара через операцію "Джерело миру". Саме в цьому контексті слід розглядати включення до російської парламентської делегації під час візиту до Стамбула "кримських депутатів" і їхню зустріч з Ердоганом, що спричинило протест МЗС України. Крім того, Росія і Туреччина підписали угоду про розрахунки й платежі в національних валютах, щоб максимально витіснити американський долар з двосторонньої торгівлі. А вже 22 жовтня Ердоган зустрінеться в Сочі з Путіним, де під час переговорів останній просуватиме нові домовленості, поки американці остаточно не владнали найбільш спірні питання з Туреччиною і в неї не відпала потреба шукати тимчасового порозуміння з росіянами.
А врегулювання буде непростим, адже мета операції "Джерело миру" полягає у фізичній зміні реалій визначеного регіону. Такі процеси тривають довго і супроводжуються періодичною ескалацією. Я спілкувався з низкою курдських журналістів, дослідників і письменників, які проживають у районі бойових дій. Усі вони очікують від Туреччини окупації максимально можливих територій і виселення з них місцевих мешканців. Наприклад, співробітник Центру досліджень Євфрат (м. аль-Камишли) Валід Джулі прогнозує значні гуманітарні загрози, пов'язані з очікуваним витісненням курдської більшости з буферної зони та її заміщення сирійськими біженцями з усіх регіонів Сирії. Зміна демографічної мапи сприятиме об'єднанню постраждалого населення в радикальні рухи. При цьому небезпеку відновлення "Ісламської держави" він оцінює як реальну, а от мирні перспективи - як туманні. Тож для кого "Джерело миру", а для кого - черговий історичний виток із грою на виживання на буремній сирійській землі.