Буквально наступного дня після парламентських виборів почалися розмови про те, наскільки нинішній парламент буде кращим за попередній. Адже в ньому нібито значно більше по-європейськи налаштованих політиків, які виступають за повномасштабну інтеграцію України в Європейський Союз. Багато коментаторів навіть переконані, що на основі цієї ідеї може бути сформована парламентська більшість.
Однак, на жаль, не все так просто. За найближчого розгляду виявляється, що в Україні знову розгортається боротьба «інтеграційних напрямів», а по-європейськи налаштовані члени Верховної Ради не такі вже одностайні у своєму прагненні в Європу. Одні, говорячи про європейську інтеграцію України, дійсно щиро хочуть бачити країну в Європейському Союзі. Інші ж, прикриваючись словами про євроінтеграцію, реально виступають за інтеграцію з РФ, обстоюючи гасло «У Європу — разом із Росією».
Мене завжди заганяв у глухий кут цей девіз. Головним чином тому, що він надзвичайно розмитий, і кожен вкладає в нього все, що заманеться. Не додають ясності навіть коментарі його головних ідеологів. Незрозуміло: чи то Україна має разом із Росією інтегруватися в Європу, чи то спільними зусиллями намагатися досягти рівня європейських стандартів, чи то радитися з Росією з приводу кожного кроку у бік Європи. Цілком можливо, що головне — аби гасло просто звучало, а його конкретний зміст — це справа десята. Хоча, і це треба визнати, у цій розпливчастості є і певна перевага: залежно від ситуації і політичного моменту можна варіювати трактування гасла. І це робить його універсальним, а отже — дуже зручним.
Та все ж, попри всю розмитість, можна припустити, що йдеться саме про спільну з Росією інтеграцію в Європейський Союз. На цю думку наштовхує фраза з недавнього виступу одного з апологетів «спільної інтеграції» Андрія Деркача в російській Державній думі. Серед іншого він говорив і про «...повноцінну інтеграцію в економічні та політичні структури об’єднаної Європи, заявлену метою зовнішньої політики України та Росії».
А хто сказав, що мета Росії — «повноцінна інтеграція в економічні та політичні структури об’єднаної Європи»? У жодному з офіційних російських документів немає згадування про те, що Росія прагне інтегруватися в Європейський Союз. Жоден офіційний російський чиновник не говорив і не говорить про те, що Росія має намір стати членом ЄС. Цю офіційну позицію Кремля у черговий раз підтвердив і міністр закордонних справ Ігор Іванов. У Лондоні місяць тому він заявив журналістам, що Росія не планує вступати в Євросоюз.
Однак попри всю свою абсурдність, ідея спільної україно-російської інтеграції в ЄС не позбавлена привабливості для середньостатистичного українця. В Україні населення прихильно ставиться як до співробітництва з Росією, так і до інтеграції в Європейський Союз. Показовими в цьому сенсі є результати соціологічного опитування УЦЕПД ім. О.Разумкова, проведеного в лютому нинішнього року: 31,6% опитаних українців вважають пріоритетним напрямом зовнішньої політики України взаємини з Росією і майже стільки ж — 31,3% — виступають за розвиток взаємин із ЄС.
І досить часто середній українець не бачить суперечності між інтеграцією в Європейський Союз й інтеграцією з Російською Федерацією. Політичним неуцтвом населення активно користуються політики. Переслідуючи свої цілі або в сфері політики, або в сфері бізнесу, вони популістськи використовують гасло «У Європу — разом із Росією», демонструючи електорату, що немає необхідності протиставляти інтеграцію в Європейський Союз інтеграції з Російською Федерацією і можна однаково успішно інтегруватися в багату Європу і злиденну Росію. Все це можна було почути в недалекому минулому, у період передвиборної кампанії.
На відміну від середнього українця політична еліта України, здається, у цілому не сприймає серйозно це гасло. У всякому разі, глава президентської адміністрації Володимир Литвин у своїй недавній статті «Чий вектор довший?» відгукується про гасло досить скептично. І складається враження, що правляча еліта зовсім не має наміру приймати його за офіційну доктрину. У всякому разі, поки такі настрої не спостерігаються.
Так, безумовно, визнають навіть «істинні» євроінтегратори, гасло «У Європу — разом із Росією» має деякі плюси. Якщо, звісно, воно передбачає спільні зусилля із прилучення до європейських цінностей і досягнення європейських стандартів. Або — спільну участь у європейських економічних проектах. Та проблема в тім, що прибічники «У Європу — разом із Росією» демонструють, що суть гасла інша: під ним передбачається, що Києву немає необхідності вживати заходів, відмінних від дій Москви. Більше того, із нею потрібно координувати кроки з інтеграції в Європейський Союз.
Але, погодьтеся, досить важко координувати кроки, коли один із двох стратегічних партнерів не прагне стати членом ЄС. Саме в цьому, до речі, серйозний мінус гасла в очах правлячої еліти. Якщо «У Європу — разом із Росією» стане офіційною ідеологемою, то офіційний Київ дезорієнтує своїх європейських партнерів, і так утомлених від нескінченної української невизначеності. Наслідком цього може стати те, що Україна випаде з розділу «Майбутньої Європи» заключного документа Гетеборзького саміту ЄС і перейде в розділ «Зовнішні партнери», де опиниться саме разом із Росією. Інакше кажучи, євроінтеграційна перспектива України стане значно песимістичнішою. По суті, гасло «У Європу — разом із Росією» закликає в Європу, але тягне в Євразію.
Крім того, кожна країна має свої національні інтереси, що ускладнюють гіпотетичну координацію. Наприклад, коли мова заходить про приватизацію газотранспортної системи України і політики тарифів, демаркації кордону чи про той же договір з реадміссії та ставлення до Євразійського економічного співтовариства. Не кажучи вже про НАТО: попри зближення Росії та Північноатлантичного альянсу, занадто вже різняться підходи Києва та Москви в питанні розширення цієї організації на схід. Різниця в підходах Києва та Москви в цих, та й інших питаннях, очевидна.
Все це добре помітно з печерських пагорбів, що і визначає скептичне ставлення до нав’язливого гасла української влади. До того ж, і це не проходить повз увагу Банкової та Михайлівської, у РФ ставлення до девізу «У Європу — разом із Росією» теж, м’яко кажучи, критичне.
Очевидно, що якби в Росії були зацікавлені в гаслі, то Кремль публічно підтримав би в Україні тих, хто так бореться за спільну україно-російську інтеграцію в ЄС: адже в Москві з такою любов’ю ставляться до лояльних до неї політиків. І якщо на рівні експертів, особливо з боку тих, хто близький до Фонду ефективної політики чи Інституту політичних досліджень, можна почути схвалення гасла, то державні мужі категоричні. Так, російський віце-прем’єр Віктор Христенко, котрий на прохання радіо «Свобода» коментував гасло «У Європу — разом із Росією», висловився однозначно: «Росія не порушує питання про вступ у ЄС і НАТО». І далі додав: «Ми не дозволимо популістам будь-якої країни використовувати імідж Росії у своїх політичних інтересах».
Інша річ, що російські політики говорять про те, що інтеграція Росії й України не суперечить розвитку взаємин цих країн із Європою. Про що ще раз сказав в Одесі Володимир Путін і закликав Україну долучитися до Євразійського економічного співтовариства. Але ці заклики в Києві зустрічають нерозуміння, оскільки Україні не під силу інтеграція в дві геть різні економічні системи — ЄС і ЄврАзЕС.
Скепсис підживлює і реакція європейців. Представник Євросоюзу Пітер Гілфорд прокоментував злощасне гасло радіо «Свобода» таким чином: дотримуючись цієї логіки, можна придумати гасло, а то й заклик «У Європу разом із Китаєм, Кореєю і Маврикієм...» До того ж у Києві всерйоз побоюються, що експлуатація гасла може дати козирну карту тим європейським політикам, котрі не бачать в об’єднаній Європі місця для України. Не секрет, що сьогодні ні НАТО, ні Європейський Союз не виробили чіткої стратегії щодо України. Поки точиться боротьба тенденцій. І гасло «У Європу — разом із Росією» непогано вписується в уявлення тих консервативних політиків, які воліють бачити Україну під російським протекторатом і в євразійському просторі, але ніяк не в європейському. А це ніяк не може влаштувати офіційний Київ, який оголосив членство в ЄС стратегічною метою.
…Росія занадто велика. І її неможливо ігнорувати. Росія має занадто сильні позиції в Україні. І з цим доводиться рахуватися. Чинник Росії завжди буде присутній в українському політичному житті. І співробітництво з нею у Європі неминуче. Чи в таких політичних структурах, як ОБСЄ і Рада Європи, чи в європейських економічних проектах. Однак співробітництво не повинно бути самоціллю і досягатися будь-якою ціною: не думаю, що платою за це співробітництво має стати суверенітет країни і розвіяна на порох мрія про членство в Європейському Союзі.