Знов вітри над землею, вітри. І блакить, і розриви, і дим…
О.Ольжич
На тлі спровокованої пандемією глобальної економічної кризи унаочнилося протистояння між США і КНР. "Стратегічний підхід США до КНР", оприлюднений 20 травня 2020 року Білим домом, став своєрідним публічним аналогом "Довгої телеграми" Джорджа Кеннана 22.02.1946, "Маніфестом про оголошення глобальної конкуренції". У цьому документі на 16 насичених сторінках:
констатовано відмову від сподівань на мирну трансформацію КНР у "конструктивного і відповідального глобального гравця";
оголошено про перехід американо-китайських відносин у стадію конкуренції;
окреслено основні економічні, ціннісні і безпекові виклики з боку КНР, важливе місце серед яких посідає китайських геостратегічний проєкт "Один пояс, один шлях";
визначено напрями дій щодо, з одного боку, забезпечення перемоги США у конкуренції, а з іншого - недопущення її переростання у конфронтацію чи, тим більш, у конфлікт. Особливо наголошується на тому, що США лише прагнуть змусити КНР грати за американськими правилами, а їхня політика не спрямована проти китайського народу, його розвитку та добробуту й не намагається змінити внутрішній устрій Китаю.
Відповідно до Стратегії національної безпеки 2017 року та її теоретичної основи - зовнішньополітичної "доктрини Дональда Трампа" "реалізм з принципами", США планують сконцентруватися на захисті американського народу, території та способу життя, просуванні добробуту Америки, захисті миру на основі сили та поширенні американського впливу.
Отже, цілі визначено, а завдання поставлено. За роботу, панове!
Неважко прогнозувати, що китайська відповідь не забариться. Пекін дедалі агресивніше просуватиме свої інтереси, зокрема через критикований США стратегічний проєкт"Один пояс, один шлях". "Гонконгське питання" вже майже вирішене.
Це протистояння стосується й України, зважаючи на її географічне становище і все ще наявні оборонні технології та промислові потужності.
Офіційне проголошення конкуренції між Вашингтоном і Пекіном справить вплив на всю міжнародну ситуацію. З високою ймовірністю прискориться процес формування коаліцій навколо двох великих держав. Перед кожною державою постає питання - до кого з великих долучитись?
Утім, якщо навіть холодна війна залишала місце для руху неприєднання, то сучасний світовий устрій, імовірно, буде набагато аморфнішим. Головне - знайти собі нішу. Але з цим завданням упораються не всі, особливо серед слабких держав.
Потенційна основа американського табору - Захід - у процесі глибоких трансформацій. Якщо, за британськими оцінками, мають змінитися навіть особливі відносини США - Велика Британія, то що вже казати про НАТО і ЄС. Жодних сумнівів, що ці союзи продовжать своє існування, але відбуватиметься складний процес їх пристосування до нових міжнародних реалій.
Щодо НАТО, то йдеться насамперед про його місце у відносинах США-КНР та про дальші відносини Альянсу з РФ у новому безпековому середовищі.
Стосовно Євросоюзу, то Brexit і COVID-19 та реакція на нього додали аргументів захисникам державного суверенітету у їхній дискусії з прибічниками дедалі тіснішої взаємодії. Загалом ЄС намагається сформувати нову модель функціонування та розвитку. І далеко не факт, що це відбудеться найближчим часом. Перспектива членства для держав Східного партнерства відсуватиметься ще далі, у невизначеність.
Утім, найважливіше значення для майбутнього і НАТО, і ЄС матиме ситуація за океаном. Наступні президентські вибори у США мають вирішити,чи було обрання у 2016 році Д.Трампа главою держави тимчасовою флуктуацією, чи Сполучені Штати відмовляються від підтримки ліберального світоустрою і перетворюються на головного його могильщика.
Наразі США - єдина велика держава, зацікавлена в існуванні незалежної України. Переконливим свідченням цього залишається міцна двопартійна підтримка нашої держави, попри певні нюанси у позиціях різних груп американської еліти щодо Східної Європи. Тим часом скандали останнього п'ятиліття значним чином роблять Україну токсичною для політиків та дипломатів США і деформують розвиток двосторонніх відносин.
США виступають основним зовнішнім гарантом незалежності, фінансової спроможності (через МВФ) і внутрішньої стабільності нашої держави, що, водночас, украй обмежує український простір для зовнішньополітичного маневру. За підтримку слід платити, а за дієву - платити дорого.
Тим часом навряд чи розвиток нашої держави входить до американських пріоритетів. Ніхто нікому нічого не винен, окрім того, що сам пообіцяв.
До найважливіших активів американської зовнішньої політики Україну зарахувати теж складно. Швидше, вона - певний ресурс, який варто успішно використати. І питання використання стає дедалі актуальнішим з ускладненням відносин з КНР та необхідністю вплинути на позицію РФ у цьому питанні.
Кремлю навряд чи вдасться уникнути відповіді на питання "проти кого товаришуємо?". Адже той, хто контролюватиме російські ресурси, отримає істотну фору у глобальному змаганні США і КНР. Парадоксально, але Росія в чомусь повторює долю України, яка впродовж двадцяти років своєї історії хиталася між Заходом і РФ. Тільки для Кремля роль іншого полюса виконує КНР. Якою буде російська відповідь, і які наслідки матиме багатовекторність у російському виконанні, - побачимо.
Наразі посилюється конкуренція на сировинних ринках, які формують до 40% російського бюджету. Саудівська Аравія у союзі зі США прагне "вичавити" РФ з європейського ринку енергоносіїв. Тим часом росіяни гратимуть проти американських виробників сланцевого газу і нафти.
Швидко демонтується правова база забезпечення стратегічної стабільності між США і РФ. Вашингтон вийшов із Договору про відкрите небо. На черзі договори про обмеження стратегічних наступальних озброєнь та про заборону ядерних випробувань. Поле очищається. Ось тільки для чого?
З безпекової точки зору, найважливішим завданням Кремля є унеможливити використання держав-сусідів, зокрема України, реальними або уявними противниками Росії, насамперед США.
І тут у російському істеблішменті можна виокремити дві основні школи думки. Апологети однієї, значно гучнішої, неусвідомлено перефразовуючи Дж.Кеннана, вважають, що "Україна може бути або частиною Росії, або її ворогом". Прибічники, іншої, істотно слабшої, але потенційно цікавішої для нас, у принципі, готові змиритися з існуванням суверенної України, висуваючи при цьому певні умови. Зрозуміло, що сьогодні це, швидше, теоретичне спостереження. Але світ змінюється, і нам слід бути готовими до змістовної дискусії про інтереси. Звісно, на основі відновлення територіальної цілісності України, із Кримом включно.
Внутрішня ситуація в Росії стає дедалі більш невизначеною: цар, що уникає відповідальності, викликає багато запитань, насамперед у власних бояр. Сумніви висловлюють на сторінках навіть таких патріотичних "по службі" видань як "Военно-промышленный курьер".
Російське ж населення ака "народ" традиційно "безмолвствует" і прагне спокою та добробуту. Останнє підважує шанси на римейк "кримської весни" і згуртування росіян навколо Владіміра Путіна на цій основі.
Втім, події останніх тижнів засвідчують: у РФ, ймовірно, прийнято рішення про нове загострення з Україною. Вже понад два тижні як активізувалася пропагандистська війна.
Характерно, що в ній з'являються нові нотки. В один день, 25 травня, прозвучали слова російського посла в ООН Васілія Небензі про Україну як американський протекторат і заява впливового російського депутата Сєргєя Міронова про те, що тимчасовий російський протекторат над ОРДЛО - єдина можливість "повернути мир на землю Донбасу і подолати коронавірус". Чи буде в Україні реалізовано "абхазьку" модель і Росія визнає квазіреспубліки - наразі невідомо. Але те, що така можливість розглядається, - очевидно.
Події прискорюються. Крапельки падають дедалі ближче одна до одної, а пройти між ними дедалі складніше. Українська внутрішня політика, де соціально близькі пройдисвіти, крадії й негідники клянуться у вірності європейським/російським (необхідне підкреслити) цінностям, де затавровано поняття компромісу, а гучне волання - єдиний аргумент у дискусії, - не найкраще середовище для вироблення та здійснення непростої зовнішньополітичної гри. Зростають ризики внутрішньої дестабілізації, яка вигідна багатьом як всередині, так і за межами України. Втім, хто перебуває серед живих, у того є надія.
Більше матеріалів Сергія Немирича читайте тут.