«Застій». Мабуть, це найбільш стисла і точна характеристика нинішніх українсько-німецьких відносин. На зміну лідерству в кількості створених СП і передової інвестиційної активності, зафіксованої з німецької сторони на початку і в середині 90-х, з’явилися настороженість і відчутне розчарування. Малорезультативні економічні реформи, скандал із грошима остарбайтерів, проблеми, пов’язані з поверненням кредиту, освоєного на «Оріані», нестабільність інвестиційно-правового поля в Україні — це перелік основних причин, що затьмарюють і гальмують розвиток двосторонніх відносин. У політиці не набагато краще: захоплюючись американським і російським напрямками, українські лідери відсунули Німеччину на другий план. А даремно, оскільки під час вирішення перерахованих вище проблем Україна могла б разом із німецьким локомотивом швидше добратися до Європи. Адже потягом через Берлін це робити краще, ніж дрезиною через Варшаву...
Надати відносинам більшого динамізму і матеріалізувати обережний інтерес, який німці зберігають до України, покликані треті українсько-німецькі Консультації на вищому рівні. 11 липня в Лейпцигу відбудеться «Виїзне засідання Кабінету міністрів» із керівництвом Леоніда Кучми. Крім переговорів на вищому рівні, пройдуть секційні засідання. Зовнішньополітичні тонкощі зі своїм колегою обговорить Борис Тарасюк, фінансові проблеми і перспективи — Ігор Мітюков; економічні проекти — Віктор Кальник. Михайло Гладій обговорить чималі спільні напрацювання в сільськогосподарському секторі; Іван Заєць матиме розмову як про екологію, так і про участь німецької сторони в закритті Чорнобильської АЕС, а також про вирішення проблем, пов’язаних із цим. Микола Жулинський обговорить цілий комплекс гуманітарних питань, включаючи проблеми остарбайтерів. І, нарешті, представники Міноборони, Держпромполітики дізнаються, що їм хотіли сказати німці про військово-технічне співробітництво, оскільки тематику цього засідання було запропоновано німецькою стороною. Адже після відмови Німеччини від Ан-70 на користь А-400М, українській стороні, перш ніж висувати нові ініціативи, необхідно було оговтатися.
Напередодні консультацій ми звернулися з проханням до федерального Канцлера ФРН Герхарда Шрьодера відповісти на низку запитань «ДТ».
Мабуть, якби пан Канцлер був знайомий зі шлягером минулого сезону, то, очевидно, процитував би його в одній із відповідей: «Все в твоїх руках». І мав би рацію.
— Пане Канцлере, 11 липня відбудуться німецько-українські консультації, у яких візьмете участь ви та Президент України Леонід Кучма. Така форма двостороннього співробітництва України з країнами За- хідної Європи є лише з Німеччиною. Якого значення надаєте ви цим консультаціям для подальшого розвитку німецько-українських відносин і які питання, з вашої точки зору, обговорюватимуться в першу чергу під час зустрічі?
— Україна посідає значне місце у зовнішній політиці Німеччини. Такого роду консультації, на яких Президент Кучма та я регулярно зустрічаємося за участю наших найважливіших членів уряду, Федеральний уряд проводить лише з небагатьма вибраними державами. Таким чином ми можемо скеровувати наші відносини, надавати їм нових імпульсів і досягати згоди з важливих міжнародних питань.
У центрі цьогорічних переговорів стоятимуть питання про подальше покращання двосторонніх відносин, імплементація Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом з метою подальшого наближення України до європейських структур, а також важлива функція України як фактора стабільності у Східній Європі.
— Під час останнього саміту ЄС у м. Фейрі Європейська Рада закликала країни-партнери по ЄС зробити свій внесок у зміцнення потенціалу ЄС у галузі спільної європейської політики безпеки та оборони. Яким ви бачите місце України як стратегічного партнера ЄС у цій галузі?
— У Німеччини та України є спільний інтерес щодо збереження стабільності й безпеки у вільній та демократичній Європі. Демократична, незалежна Україна з ринковою економікою, дедалі більшою інтеграцією у євро-атлантичні структури й добрими стосунками з Росією є важливим елементом у загальноєвропейській стабільності. Я вітаю позитивний розвиток стосунків України з усіма її сусідніми державами та українські зусилля сприяти співробітництву й стабільності у регіоні.
Федеративна Республіка Німеччина підтримує діалог між Західно-Європейським Союзом та Україною з питань врегулювання криз і заходів щодо створення безпеки, зокрема у застосуванні спільних планів дій. Спільна європейська політика безпеки й оборони доповнює зусилля НАТО щодо забезпечення миру та стабілізації.
Наразі на порядку денному перш за все стоїть запровадження європейської цивільної та військової дієздатності до 2003 року. Відповідно до прийнятого Європейською Радою у м. Фейрі консультаційного механізму щодо участі третіх держав Україна може бути залучена до цього процесу. У будь-якому разі, політичне рішення, чи розпочинати операцію та коли її закінчувати, і у майбутньому прийматиметься тільки державами—членами Європейського Союзу.
— Нещодавно віце-канцлер, федеральний міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер виклав своє бачення майбутнього Європейського Союзу. Це бачення породило активну дискусію як всередині ЄС, так і за його межами. Дещо інакше розвиток ЄС побачив президент Франції, що виступив перед Бундестагом. У цьому контексті, яке місце уряд Німеччини відводить Україні у плані розширення ЄС на Схід.
— До засідання Європейської Ради в Ніцці у грудні 2000 року мова йде спочатку про те, щоб зробити Європейський Союз спроможним до розширення шляхом успішного завершення міжурядової наради. Сюди входить, зокрема, врегулювання складу комісії ЄС, що мала б своє майбутнє, та знаходження рішення в Раді Європейського Союзу, яке забезпечить дієздатність Європейського Союзу навіть з більшою ніж 20 кількістю членів.
Потому ми можемо посилено взятися за майбутнє європейського процесу єднання. Особливо вітаю те, що тези федерального міністра закордонних справ Фішера, які я підтримую, викликали міжнародні дебати з цих питань. Як показала промова президента Ширака перед німецьким Бундестагом, Німеччина і Франція йдуть при цьому в майбутнє з цілями, постановка яких збігається. І для майбутнього поглиблення та розширення Європейського Союзу Україна буде важливим партнером.
— В які терміни, на вашу думку, Україна могла б приєднатися до зони вільної торгівлі ЄС і вийти, завдяки цьому, в тому числі і на німецькі ринки.
— Спекуляції щодо можливих дат для мене не мають жодного значення. Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною, що набула чинності 1 березня 1998 року, передбачає в перспективі можливе встановлення зони вільної торгівлі між Європейським Союзом та Україною. Тому важливо наповнити цей договір життям, повністю вичерпати його можливості і цілеспрямовано працювати на цю перспективу.
У зв’язку з цим вагомого значення надається вступу України до Всесвітньої організації торгівлі (WTO). І тут Україні належить ще спочатку вирішити низку конкретних питань. Зокрема це стосується продовження розпочатого процесу економічних реформ. Надаючи допомогу в різній формі, зокрема в освітніх та консультаційних заходах, Німеччина спільно з нашими партнерами підтримує ці зусилля України.
— У 1999 обсяг торгівлі між Україною та Німеччиною знизився на 21%. Відповідно до показників акумульованого обсягу інвестицій в економіку України Німеччина пересунулась з третього на шосте місце. У цьому зв’язку хотілося б почути вашу думку про майбутнє двосторонньої торгівлі та співробітництва в галузі інвестицій.
— Я бачу тут насамперед дві причини. По-перше, у ході розвитку економічних подій у Росії в серпні 1998 року товарообіг німецької економіки з багатьма країнами Центральної та Східної Європи у 1999 році знизився. Проте наявні у нас цифри щодо першого кварталу 2000 року підтверджують, що цей злам був короткотерміновим і нині ми перебуваємо на шляху його подолання.
По-друге, останнім часом економічні рамкові умови в Україні не сприяли господарській ініціативі німецьких підпри- ємств. Забезпеченню подальших планів особливо заважає висока заборгованість з експортних операцій, здійснених під гарантії Федерального уряду. Це значно обмежує готовність німецької промисловості до торгівлі та інвестицій.
Якщо Україна усуне цю заборгованість та досягне успішного завершення її реструктуризації в Паризькому клубі, з німецького боку будуть надані відповідні засоби для подальшого відновлення двостороннього економічного обігу. Я впевнений, що тоді німецька економіка також зголоситься до активнішої роботи в Україні.
— Наскільки актуальною на території Німеччини є проблема діяльності кримінальних угруповань, які складаються із вихідців країн СНД? Чи зменшилась останнім часом кількість проблем, що мають разом вирішувати німецькі та українські правоохоронні органи?
— Згадані вами проблеми є незаперечними. Німецькі та українські правоохоронні органи тісно співпрацюють у цьому питанні. Ми сподіваємося, що найближчим часом зможемо підписати угоду про спільну боротьбу з організованою злочинністю. Від цього та від подальшої інтенсифікації двостороннього співробітництва у цій галузі я очікую зниження рівня злочинності, особливо контрабанди людей, зброї, наркотиків та автомобілів. Саме у запобіганні нелегальній міграції та контрабанді людей з метою наживи українські установи досягли значних успіхів. Їх належить зробити сталими.