Геополітичні трансформації ніколи не бувають випадковими. Зазвичай вони стають наслідком проблем, що нагромаджуються на міжнародній арені упродовж тривалого часу. Однак у періоди криз час стискається. Процеси, на завершення яких знадобилися б роки, якщо не десятиліття, стають реальністю прямо в режимі онлайн.
Пандемія коронавірусу стала саме таким каталізатором глобальних трансформацій. Хай повільно, але консолідується ЄС, що вже мало не затріщав під ударами Brexit; почалося переосмислення ролі та місця системи ООН, зокрема ВООЗ; реальністю стає перехід від геополітичного трикутника США-Китай-Росія до нового біполярного світу, що його прокремлівський ідеолог С.Караганов визначив як "нерівномірний процес утворення двох технологічних, геоекономічних та геополітичних центрів - "Китай плюс" і "США плюс". У цьому, і тільки в цьому випадку з ним допустимо погодитися.
Помилково вважати, що тотальні обмеження прав та свобод, зупинення ділової активності, транспортних сполучень і нормальних процесів життєдіяльності, які стали реальністю в усьому світі, відбуваються безболісно. Населення навіть загалом дисциплінованих країн неминуче починає замислюватися, як таке взагалі могло статися. Всього три місяці тому незаперечні технологічні й наукові досягнення людства вселяли впевненість у майбутньому, а конфлікти, що періодично виникали як всередині окремих держав, так і на глобальній арені, здавалися не більш ніж епізодами в поступальному розвитку сучасної цивілізації. Окремі критичні елементи дисонансу - проблеми екології, що стали волаючими, але все ще ніби другорядними; небачене зростання нерівності та диспропорцій розвитку, про які говорили від одного Давосу до іншого, але не вживали ніяких заходів; криза лідерства і нездатність міжнародних інструментів забезпечувати справедливість - усе ще не здавалися такими вже невирішуваними. Про неминучі трансформації ліберального світового порядку вже говорили щосили, однак біженці, сирійська криза, торгове протистояння США й КНР і навіть агресія Росії проти України сприймалися в основних столицях проблемами серйозними, але такими, які все-таки перебувають на тій або іншій стадії вирішення.
Коли несподівано для багатьох (але не для всіх) стався SARS-CoV-201, усе змінилося, почало рухатися. Ніхто більше не згадує про біженців на кордоні Туреччини і Греції або про операцію турків в Ідлібі. В умовах тотальної паніки й страху ще очевиднішим став давно проявлений глобальний конфлікт між задекларованими цінностями та реальною політикою, причому по всьому політичному спектру. Світ, побудований на принципах, виявився далеко не завжди сумісним із практичною вигодою, необхідність одержання якої при капіталізмі ніхто не скасовував. Спокуси еліт скористатися ситуацією призвели де - до авторизації влади (як в Угорщині), де - до прагнення вкотре заявити про геополітичне лідерство (як у протистоянні США і КНР), а де (як у Росії) - до спроби вислизнути з лещат санкцій, кусаючи при цьому США, за сценарієм КНР, і намагаючись примірити тогу провайдера гуманітарної допомоги, не маючи ні потенціалу, ні ресурсів.
Однак не можна нескінченно говорити одне, а робити інше і при цьому звинувачувати у власних гріхах усіх решту. Китай, що, як з'ясувалося, трохи запізнився з інформуванням ВООЗ про початок епідемії, як і США, що на початковому етапі виявилися абсолютно не готовими прийняти цей виклик, істотно підмочили свою репутацію світових лідерів. Що ж стосується Росії з її нездоланною ненавистю до Заходу (яка й раніше була основним мотиватором агресивної риторики та провокацій з боку Москви) - то це випадок особливий. Навіть в умовах очевидної загрози власному населенню Росія активувала кібератаки, розгорнула операцію з масштабної дезінформації і продовжила військові провокації проти Заходу.
У Кремлі наче справді перестали розуміти, що в нинішній історичній реальності є прямий і безпосередній зв'язок між самим існуванням РФ та цим-таки Заходом. Адже Росія може почуватися важливою і в безпеці лише за наявності світового центру впливу у вигляді США та сильної Європи. Якщо Дональд Трамп, який відвертий і часто гранично щирий навіть у своїх помилкових уявленнях, остаточно "забере" США зі світової арени, Росія негайно втратить роль глобального гравця, на яку вона так затято претендує. Китаю, що залишиться без контрбалансу, Росія як союзник стане непотрібною. Саме Китай - єдина на сьогодні країна, котра без вагань завершить справу маргіналізації Росії та перетворення її на сировинний придаток.
При цьому роз'єднана Європа так само не могтиме протистояти експансії КНР, яка вже відбувається, і досить швидкими темпами. Прикметно у зв'язку з цим, що, навіть незважаючи на пандемію, подаровану світу Уханем, і відмову Пекіна провести незалежне розслідування про походження SARS-CoV-2, Велика Британія прийняла рішення продовжити співпрацю з КНР у галузі 5G, а ЄС значно пом'якшив свою критичну риторику на адресу Китаю. Як з'ясувалося, просто більше ніде взяти необхідні для боротьби з коронавірусом медичні матеріали, і тому принципи можуть почекати.
Дивні події, що відбуваються як у США, так і в КНР у зв'язку з пандемією, аж ніяк не скасовують того факту, що ці дві держави залишаються глобальними центрами сили, які протистоять, практично, по всіх аспектах взаємодії. І, на відміну від попередніх історичних етапів, сьогодні лідерство у світі захопить той, хто раніше зробить вакцину та ліки від COVID-19, а зовсім не гіперзвукові ракети. І де ж у цій грі Росія, що не в міру пишається саме згаданими ракетами?
У чому не можна дорікнути нашому північному сусідові, то це у відсутності спроб створити видимість стратегічного бачення. За кількістю різних документів, прийнятих на експертному й державному рівнях, Росія цілком у паритеті зі США. Ось тільки зміст документів різний.
Можливість ще раз переконатися в цьому з'явилася у зв'язку з публікацією на день народження Ілліча доповіді групи авторів на чолі з Карагановим про нові ідеї зовнішньої політики Росії для всього світу. Немає смислу аналізувати цей документ, з огляду на очевидну брехливість його основних тез, що Росія є основним провайдером миру і безпеки, у глобальному масштабі, ніколи не нападала ні на Грузію, ні на Україну, а її підтримка режимів Мадуро й Асада - вселенське благо та взірець для наслідування. Просто треба розуміти, що такими доповідями Росія створює ті порожнини, куди потім проростає російська імперськість. Це як у давно забутій грі в "п'ятнашки", - щоб забезпечити можливість переміщення пластинок, без "порожнього місця" не обійтися. Такі спроби розраховані на внутрішнє споживання, і саме про нього - особлива турбота Караганова. На думку одіозних авторів доповіді, населення Росії "паразитує" на відчутті тривалого миру й таким чином може перестати підтримувати непояснимі витрати на оборону та озброєння замість медицини й освіти, а також менше пишатиметься країною. Тому доповідь нескінченно повторює російські мантри з Орвелла про те, що оборона - це напад, мир - це війна, а рабство - це свобода. Їх прийняття означає колапс будь-якої мислеформи, яка виходить за рамки трійці "православ'я, цар, отечество", що, власне, й треба. Не дивно, що головний православний храм Збройних сил Росії прикрасили мозаїки з зображеннями Путіна, Шойгу, Матвієнко та Сталіна - аби населення не відволікалося, навіть підносячи молитви Ісусу Христу. Якщо ж ідеться про справді глобальний рівень, то план піар-кампанії з просування величі Росії, побудований на ідеологічних передумовах made in Kremlin, не спрацює.
Новий уклад вселюдства, про який саме час задуматися, з урахуванням перспектив наступних хвиль інфікування якщо не нинішнім, то іншим коронавірусом, має виникати з принципово іншого бачення. Його найважливішою частиною могли б стати спів-буття і су-спільність як окремих індивідуумів, так і індивідуумів із державою, корпораціями, фондами, іншими спільнотами та їх гармонійна взаємодія з довкіллям. Міжнародні інструменти мають бути кардинально переглянуті й перебудовані саме з позицій спів-володіння, а сучасні нам концепти на кшталт "зростання ВВП" просто-на-просто вивернуті навиворіт. Споживання як індикатор розвитку має залишитися в минулому, а рівень добробуту - оцінюватися не кількістю використаних ресурсів, а їх економією.
Окреме питання - управління світовими фінансами та збереження незабезпеченого золотом долара як світової валюти при де-факто економічному паритеті США і КНР, який стане реальністю вже найближчим часом. Центральний банк КНР уже розпочав тестування випуску державної криптовалюти, і це, на думку фахівців, приведе до тектонічних зрушень. Стежте за новинами.
Схоже, що саме відносини між США і КНР відтепер перебуватимуть у центрі рингу, на якому б'ються без правил. Для багатьох залишалося загадкою, чому після обіцяючого початку нормалізації контактів на вищому рівні у 2016 році відносини раптом стали різко погіршуватися. Відповідь знайшлася в одній з останніх статей колишнього радника з національної безпеки США Макмастера, в якій він докладно описав державний візит Дональда Трампа до Китаю у 2017 році. За його словами, саме під час цього візиту стало зрозуміло, що ера сподівань на збалансовані відносини з КНР завершилася, щойно розпочавшись. Як з'ясувалося, під час завершальної зустрічі американської делегації з главою уряду КНР Лі Кецян був дуже точний у висловлюваннях. Він заявив, що Китай так розвинув свою промислову і технологічну базу, що більше не потребує США. Він відкинув обвинувачення Вашингтона у нерівноправній торговій та економічній практиці й заявив, що в майбутній глобальній економіці роль США полягатиме в постачанні до Китаю необхідних матеріалів, аграрної продукції та енергоресурсів, щоб забезпечувати випуск суперсучасних технологічних, промислових і споживчих товарів. Певна річ, після таких заяв політику США щодо КНР було переглянуто. Слід очікувати, що її буде переглянуто ще раз після стабілізації ситуації з пандемією (особливо якщо Трампа переоберуть) і з урахуванням обвинувачень із боку Пекіна, що коронавірус прибув до Уханю саме зі США.
Пандемія, закінчення якої зачекалися по всьому світу, змінює геополітику прямо в реальному масштабі часу. Тільки якщо раніше це була гра в шахи на "великій шахівниці", то тепер з одного боку грають у бейсбол, а з другого - у го, і при цьому кожна зі сторін обвинувачує іншу у відмові прийняти спільні для всіх правила. Решті, схоже, запропонують або придбати бити, або прочитати нарешті трактат Сунь Цзи про мистецтво війни. А Росія тим часом буде створювати, за Карагановим, рух "нового неприєднання". Побажаємо їй успіху.
Трикутник стає віссю - така сучасна геометрія геополітики.
Усі статті Сергія Корсунського читайте тут.