Коментарі з приводу підірваних газопроводів на рідкість сумбурні та малозрозумілі. Немає тієї залізної впевненості, тієї левітанівської інтонації, яку так ретельно культивують останнім часом на російському телебаченні. Дотепер немає чіткої та беззаперечної версії подій, відповіді на запитання, хто й навіщо в розпал не по-південному холодної зими відрізав від тепла й світла дві держави на півдні Кавказу. Вранці 25 січня це були «технічні проблеми», які на подив одночасно й точечно уразили енергетичні артерії, залишивши недоторканими газо- і енергопостачання власне російських територій. Ввечері 25 січня справу офіційно перекваліфікували з «пошкодження державного майна» на теракт.
Очевидна слабкість запропонованих пояснень того, що сталося, відкриває перед постраждалою стороною великі можливості для інтерпретації. І президент Саакашвілі, і спікер Бурджанадзе, й інші офіційні особи в Тбілісі були нещадні і гранично нестримані в перших коментарях. У своєму спеціальному телевізійному зверненні 22 січня президент Михайло Саакашвілі закликав Росію до негайного відновлення подачі газу в Грузію. За його словами, вибухи на двох газопроводах «були дуже важким актом саботажу з боку Росії проти енергосистеми нашої країни й актом вандалізму». Не можна не погодитися з главою грузинської держави, що пояснення Москви «невиразні, незадовільні й суперечливі». Все, що відбувалося, негайно було пов’язано з важкими торгами навколо грузинської газотранспортної мережі. «Ми готові до обговорення комерційних пропозицій, але не в умовах шантажу», — заявив Саакашвілі. Цілком прогнозовано він порушив питання про надійність російських енергопоставок, ув’язавши інтереси всіх країн споживачів. «Я думаю, що світ має прокинутися і відреагувати на подібну поведінку. Вчора це була Україна. Сьогодні це Грузія. Завтра це може стосуватися будь-якого місця, куди Росія продає газ і електрику», — ці слова президента Грузії знайшли певний відгук у світі. Так само, як і його заклики до перекроєння енергетичної карти регіону з метою надійного та прогнозованого постачання Кавказу і Європи енергоносіями. Очевидно, що кавказька газова криза стала ще одним і, можливо, вирішальним кроком у цьому напрямі.
Дуже різка й недипломатична відповідь російського МЗС відкрила чергову словесну війну між двома державами. У заяві зовнішньополітичного відомства з’явиться пропозиція, що стала рефреном багатьох матеріалів з цієї теми в російській пресі про коментарі, «які не можна назвати інакше, як істерика і вакханалія». Також у заяві пролунала дуже двозначна в даній ситуація фраза про «бажання шукати зовнішніх ворогів для виправдання власної безпорадності в налагодженні нормального життя своєї країни». Як іронічно написала бакинська газета «Эхо», «не вистачало тільки запевнень у прийдешньому краху «імперіалізму» і торжестві «марксизму-ленінізму» або, за сучасною модою, «єдиноросизму».
Грузія вкотре опинилася в енергетичній блокаді. Дещо краща ситуація складається у Вірменії, яку теж торкнулася криза. АЕС, яка працює, хоч і не надто великий, але діючий іранський газопровід, і, головне, Абов’янське підземне сховище газу (ПСГ), запаси якого становили на момент початку енергетичної кризи 80 млн. кубометрів, у сумі створювали певний запас міцності. Щоправда, і тут не обійшлося без неприємних все-таки для Грузії наслідків — Разданська ТЕС, що працює на російському газі для грузинського енергоринку, не одержала компенсуючих обсягів газу з ПСГ. Проте нотки тривоги вже прослизають — якщо аварію не ліквідують до 26 січня, скорочення поставок газу населенню не уникнути. Створюється враження, що офіційні особи Вірменії побоюються будь-яких коментарів на тлі дуже важких і несподіваних для країни газових переговорів із Росією. Вірменський Інтернет заповнений запитаннями «За що НАТОвській Туреччині російський газ по Блакитному потоку поставляється по 75 дол., а нам, союзникам пропонують по 110?».
Тим часом ситуація з відновлюваними роботами починає нагадувати поганий сон. Обіцяне Росією якнайшвидше відновлення газопроводу вже не відбулося. Повідомлення про закінчення робіт, що з’явилося 25 січня, було дезавуйовано буквально через кілька годин. Причинами затримки називають важкі погодні умови, зламану техніку, браковані труби, непокірний Терек і горезвісний конденсат на місці відновлювальних робіт. Цілком можливо, що все саме так, проте ситуацію підігріває радянський стиль реагування Москви на кризові ситуації. Схоже, діє відома нам усім чорнобильська схема — як би так збрехати, щоб усі швидше відв’язалися. Не виходить. В умовах хронічного дефіциту довіри виникають лише нові підозри. Російська сторона видалила з місця відбудовних робіт представників Грузії, отже, Тбілісі вже не має достовірної інформації з місця підриву й не довіряє тій, яку одержує від «Газпрому». Міністр енергетики Грузії Ніка Гілаурі зазначив, що, на думку грузинських експертів, факт розливу конденсату, названий російською стороною причиною припинення ремонтних робіт, практично виключений. «Якщо цього не сталося два дні тому, коли газопровід ще діяв, то як же це могло трапитися зараз?» — цитує міністра агентство «Новості-Грузія».
Грузія тимчасово отримує газ по нещодавно відновленому газопроводу з Азербайджану. У реалізації цього плану, який хоч якось підтримав Грузію, велику роль зіграла активність американських дипломатів. Представник державного департаменту США Шон Маккормак 23 січня прямо заявив: «Вам відомо, що ми зіграли свою роль і гордимося цим». Планувалося, що цією трасою прокачуватиметься 4—5 млн. кубометрів газу в день, що закривало б більше половини з 7 млн. споживаних країною, проте насправді поставлялося близько 3 млн. кубометрів газу. Невідома сила, яка вирішила залишити Грузію без тепла, схоже, не заспокоїлася і цього разу. Чергова аварія відбулася тепер на кордоні Росії та Азербайджану, у результаті чого Баку скоротив поставки з трьох до 2,5 млн. кубометрів.
Отже, відповідь на запитання «що робити?» уже пролунала — запасатися альтернативами й не допускати монополізації енергетичного ринку. Вже 25 січня в Єревані спростовували повідомлення про передачу росіянам контролю над газопроводом Іран—Арменія, перспективи захоплення «Газпромом» грузинських газотранспортних мереж тепер також виглядають сумнівно. Грузинські енергетики нині курсують між Баку й Тегераном, а європейці дуже уважно вивчають каспійський регіон і думають про нові трубопроводи. Не менш важливе запитання «хто винний?» поки що залишається без відповіді.
Очевидно, що офіційна Москва опинилася в складній ситуації. Будь-яке з запропонованих пояснень викликає ще більше запитань. Спізніле визнання генпрокуратурою РФ увечері 25 січня того факту, що в Північній Осетії та Карачаєво-Черкесії мали місце теракти, лише погіршує ситуацію, і, крім того, представляє Росію як країну, яка не контролює стратегічні об’єкти на своїй території. Уявити в цій ролі чеченців чи близькосхідних терористів, які вирішили зіграти в енергетичній війні проти Грузії на території Росії, якось складно. Дивний вибір мети. Така версія суперечить популярній в російській пресі зовсім іншій схемі — чеченські терористи з Панкіської ущелини чинять набіги на Святу Русь. У зв’язку з цим вже не здається неймовірною версія політичного оглядача Арчила Гегешидзе, що «у Росії існують певні кола, в основному, наближені до військового істеблішменту, які діють всупереч інтересам Росії, і не виключаю, що саме ці сили стояли за цими інцидентами (вибухами на Північному Кавказі. — Авт.).
Цілком ймовірно. Можливо, нам доведеться побачити ще й не те в міру наближення до президентських виборів 2008 року в Росії. У будь-якому випадку ясно: якщо країна стає настільки очевидним чинником дестабілізації в регіоні, не має значення, чи через вину повстанців, які діють на її території, чи підступних царедворців, відповідальність за те, що відбувається, лягає на чинну владу.