У неділю, 29 травня, Франція проводить референдум з підтримки Конституції Європейського Союзу. Якщо французи проголосують проти, — а опитування громадської думки саме такий результат і прогнозують, — у Євросоюзі настане серйозна політична криза.
По суті справи
Європейська Конституція стала для французів справжнім яблуком розбрату. На дитячих іменинах дорослі сперечаються до хрипоти: голосувати чи не голосувати, за чи проти. Сваряться давні друзі, ображаються один на одного найближчі родичі. Бурхливі (насправді) емоції засвідчують не лише політичну свідомість, у принципі притаманну французькій нації, а й настрої та побоювання, які нагромадилися в суспільстві та часто не мають стосунку до Європейської Конституції.
І справа не лише в тому, що дух протиріччя у французів у крові, і часом їм просто подобається казати «ні». Усе набагато глибше. Для початку спробуємо розібратися з раціональними аргументами тих, хто проти. Тобто — із запереченнями по суті запропонованої реформи.
Що намічає змінити Конституція ЄС? Насправді Європейський Союз рухається до створення наднаціональної держави. З єдиною валютою, гімном, прапором, лідером, наділеним відповідними повноваженнями, дискусіями на наднаціональному рівні, єдиною зовнішньою політикою та зміцненою системою безпеки.
Конституція пропонує заснувати посаду президента Європейського Союзу. Ним зможе стати не представник тієї чи іншої держави за ротацією, а конкретна особистість, за котру голосуватимуть в Європейській Раді (глави держав і урядів). Президента передбачається обирати на 2,5 року.
Пропонується також створити посаду міністра закордонних справ ЄС — для напрацювання реальної спільної зовнішньої політики 25 країн-учасниць. Провести, уперше з 1957 року, глибинну реформу європейських інституцій. Підсилити роль Європейського парламенту та спростити систему прийняття рішень. Удосконалювати структуру бюджету.
Заснувати право на петицію: якщо мільйон громадян із кількох країн Європейського Союзу підпишуть петицію, приміром, на захист вимираючих тварин, Європарламент зобов’язаний буде вивчити це питання. Вивчити — не означає підтримати, але в даному випадку йдеться про проведення кампаній громадської думки на наднаціональному рівні.
Це в головному. Частковості потопають у цифрах, відсотках і технічних роз’ясненнях. Основне — пропонуються радикальні, можна сказати, революційні зміни, реальний рух уперед. Попри репутацію шанувальників усіляких революцій, французи, схоже, набагато консервативніші, ніж вони звикли про себе думати.
Усі держави—члени ЄС мають або через парламент, або через референдум ратифікувати (чи ні) Конституцію до жовтня 2006 року. Згідно з прогнозами, проти Європейської Конституції, крім Франції, готові проголосувати Нідерланди й Великобританія. Якщо так і станеться, Євросоюз буде змушений зібрати надзвичайну раду. Повноваження такої ради наразі чітко не визначено — Брюссель не хоче так набагато загадувати на майбутнє.
Четвертий вимір
Відповідно до завбачень соціологів, 53% французів збираються проголосувати проти Європейської Конституції, 47% — за, але 20% громадян у принципі готові змінити точку зору на протилежну. Усе відбувається, як у хорошому детективі: до останніх хвилин не вгадаєш, чим справа закінчиться.
Дискусії про Конституцію не лише проникли до кожної французької кав’ярні. Вони спровокували розкол у двох найбільших політичних партіях Франції — соціалістичній і партії президента Ширака «Союз за народний рух». Схоже, уперше після закінчення Другої світової війни французькі однопартійці, забувши про дисципліну, несамовито борються одне з одним. Причини— не лише загальноєвропейські, а й внутрішні французькі.
Чому частина політичного класу Франції не хоче Європейської Конституції?
Ліві (комуністи, частина ультралівих троцькістів, частина соціалістів) незадоволені занадто слабкими, із їхньої точки зору, соціальними програмами. Занадто привільними умовами для глобалізації економіки, зміцнення великого єдиного ринку за ліберальними стандартами, у форматі вільної конкуренції. Вони критикують вимоги, які «спускає» країнам-учасницям Брюссель: обов’язкову приватизацію підприємств держсектору — пошти, авіакомпаній, телефонної системи...
У свою чергу протестні праві (частина Союзу за народний рух, Національний фронт, націонал-консерватори) обурені зменшенням суверенітету й ...занадто дорогими, як їм видається, соціальними програмами. А також фактичним скасуванням внутрішніх кордонів у Європейському Союзі, припливом нелегальної імміграції, ізнов-таки — у цьому вони збігаються з ультралівими — незахищеністю французького ринку праці.
А тепер — про ірраціональне в політиці. Бо крім струнких політичних аргументів, які вписуються в ту чи іншу концепцію, існують прості людські настрої. Котрі часом виявляються вирішальними в, здавалося б, найдоленосніші моменти.
Серед небажаючих підтримати Європейську Конституцію є чимало тих, хто насправді хоче покарати уряд. Непопулярного президента та ще менш популярного прем’єра.
Французи досі не змирилися з ситуацією, пов’язаною з останніми президентськими виборами. Коли вибирати довелося з не надто любимого Ширака й лідера Національного фронту Жана-Марі Ле Пена. Тоді більшості лівого електорату довелося проголосувати за правого кандидата — нинішнього президента Франції.
Хтось не бажає підтримати Ширака, хтось — інших політиків, котрі виступають за чи проти Конституції. Хтось голосуватиме проти, щоб висловити загальне невдоволення кризою, високим (10%) безробіттям, постійним підвищенням цін без зростання зарплат...
Логічно міркуючи, усі ці внутрішньополітичні чинники прямого зв’язку з Конституцією не мають. І проте, засвідчують соціологічні опитування, 22% із тих, хто зібрався сказати «ні», висловлюються саме з питань внутрішньої французької політики. Тоді як це питання на референдумі не було поставлене.
Ще складніша справа з аргументами зовнішньої політики. Якщо до 15% голосують проти... вступу Туреччини до ЄС. Тоді як про вступ Туреччини, як, утім, і всіх наступних кандидатів до Європейського Союзу, буде проведено окремий референдум.
Турецький аргумент — досить серйозний дзвіночок для України. Оскільки французький закон зобов’язує консультувати народ із приводу всіх нових кандидатів. А Україна заявила про намір стати членом ЄС.
Французький фронт, як бачимо, подолати буде непросто. Серед голосуючих проти Конституції чимало тих, хто незадоволений у принципі розширенням Європейського Союзу на схід. Часто доводиться чути, що від прийому колишніх соціалістичних країн французи програли та що «атракціон небаченої щедрості» стосовно жертв комуністичної експансії себе вичерпав.
Отже, перед Україною стоїть завдання довести французам, що наше членство в ЄС буде вигідно країнам-засновницям. Завдання не з легких. Але якщо не поставити його вже зараз перед дипломатією й перед країною, розмови про вступ України до ЄС залишаться утопією.
Прийняття нових членів до Євросоюзу затверджується консенсусом. І без перемоги на французькому референдумі — нехай він буде навіть через кілька років — Україні не обійтися.