Загальновідомо, що корупція сьогодні — один із найнебезпечніших чинників, які загрожують верховенству права, економічному та демократичному розвитку держав усього світу. Причина — досить зрозуміла: корупція атакує систему зсередини і часто отримує сприяння з боку тих осіб, котрі мають запроваджувати умови для подолання корупції. Корупція — це ворог, яким не можна нехтувати в нинішньому суспільстві, але дуже часто боротьба з ним обмежується лише словами.
Намагання подолати якісь чинники, що вважаються неприйнятними в тому чи іншому середовищі, завжди починається зі встановлення стандартів бажаної поведінки. В контексті боротьби з корупцією створення законодавчої бази видається найлегшою частиною завдання. Безперечно, в цій галузі Європа досягла більше, ніж інші континенти. Європейські антикорупційні конвенції закладають комплексну систему стандартів, які повинні принаймні запобігти здійсненню злочинних актів корупції. З іншого боку, такі важливі антикорупційні ініціативи, як забезпечення прозорості фінансування політичних партій та виборчих кампаній, ще не знайшли відповідного закріплення в документах конвенційного рівня.
Належне запровадження міжнародних стандартів, поза всяким сумнівом, може бути забезпечене лише через відповідні механізми моніторингу. Першою міжнародною організацією, котра запровадила такий механізм, стала Організація з економічного співробітництва та розвитку. Вслід за нею Рада Європи створила Групу держав проти корупції (GRECO). Незважаючи на те, що вже не перший рік робляться спроби створити систему моніторингу й на основі антикорупційної конвенції ООН, ця робота, на жаль, далека від завершення.
Сьогодні GRECO — єдина міжнародна організація з моніторингу антикорупційних стандартів, до складу якої входять 46 держав. GRECO проаналізувала антикорупційні заходи в державах — членах цієї організації, з урахуванням їхніх законодавчих рамок, роботи антикорупційних структур, урядових інституцій та систем правового імунітету. В рамках GRECO також здійснюється моніторинг прозорості фінансування політичних партій. Нинішнього року GRECO відзначає своє десятиліття. За ці роки робота GRECO стимулювала зміни в конституціях та законах окремих держав і сприяла створенню антикорупційних органів та розвитку їх діяльності.
Чи можливо охопити всю Європу заходами, спрямованими на боротьбу з корупцією, коли держави часто обмежуються лише усною полемікою? Ми можемо дозволити собі бути оптимістами завдяки успіхам у цій галузі як на міжнародному, так і на національному рівнях. Ухвалення й запровадження спеціальних антикорупційних стратегій стає сьогодні загальною практикою в багатьох державах. Однак у цілому ситуація в Європі залишається незадовільною. Є певні відмінності між п’ятнадцятьма державами, котрі стали першими членами Європейського Союзу, та рештою європейських країн, які діють дедалі активніше у боротьбі з корупцією. Рівень зацікавленості у проведенні активних антикорупційних заходів усе ще залежить виключно від внутрішніх політичних сил, тим часом активні борці з корупцією на місцях піддаються серйозним загрозам та ризикам.
Зважаючи на таку ситуацію, Європейський Союз намагається подолати проблеми, вдаючись до заходів, що ставлять під загрозу вже наявні механізми, тим самим підриваючи географічно широку та об’єднану Європу у боротьбі з корупцією. Негативний сценарій досить вірогідний, якщо реалізуються плани Європейської комісії щодо створення на континенті ще одного, вже четвертого моніторингового механізму. Крім того, через вплив держав, котрі керуються виключно власними інтересами, майбутня європейська антикорупційна мережа, яка могла б стати ефективним стартовим майданчиком для спільних практичних дій у боротьбі з корупцією в Європі, може перетворитися на ще один дискусійний клуб. Мережа, що об’єднає наявні національні органи боротьби з корупцією, працюватиме на основі стандартів, розроблених GRECO.
Незважаючи на успішні зусилля з боку Ради Європи та аналогічних організацій, в Європі досі ще не повною мірою використовується потенціал для подолання корупції. Тому ситуація з корупцією залишатиметься незмінною доти, доки Європейська комісія і кожна з держав Європи не усвідомлять, що це явище загрожує і їм самим, і іншим країнам, а цілі й ідеали європейців опинилися під загрозою не так через корупцію на «сході» або на «півдні», як передовсім через незрозуміле ігнорування представниками влади необхідності розвитку загальної пан’європейської антикорупційної політики.