СОВЕТХИЙ ЗАВІТ
До Всесоюзного потопу, що стався в серпні 1991 року, на одній шостій частині суходолу існувало утворення, яке називало себе «Союз Радянських Соціалістичних Республік». Його творцем вважається Володимир Живіший Від Усіх Живих (не плутати з Володимиром Ясним Сонечком). СРСР лежав на території двох континентів — Європи й Азії. Це була наймогутніша, квітуча і як не глянь чудова держава, приклад для Європи, Азії та Євразії загалом.
Але в серпні 1991 року її змило. Як сказав один невдалий провінційний пророк: хто за цим не шкодує, не має серця. Хто мріє про відновлення цього самого — не має голови. Варіант для ліберального читача: хто за цим шкодує, не має голови. Хто мріє про відновлення цього самого — не має голови і... серця.
НУРСУЛТАН ХРЕСТИТЕЛЬ
Далі вже було не так смішно. Керівникам нових незалежних держав, утворених на терені змитої ними імперії, довелося розв’язувати цілу низку завдань, про виникнення яких вони навіть і не замислювалися. По-перше, усіх вихованців однієї шостої вкрай турбувало сусідство з тією частиною єдиного цілого, яка гордо називала себе Російська Федерація, а простіше кажучи — демократична Росія. Росія-то була демократична, але після першого ж писку народів, що намагалися відокремитися від неї, замість демократичної радості продемонструвала монарше роздратування. Україні нагадали про Крим, Казахстанові — про райони з переважанням російського населення. Класик російської літератури, повернувшись на батьківщину зі США за контрактом з Бі-Бі-Сі, взагалі думав, що облаштування його великої країни відбудеться з територій, придбаних в інших союзних республік, — нібито решта території ним, класиком, уже була цілком облаштована. Класик, доїхавши до Москви, замкнувся на дачі виступати по телевізору, доводити цілковиту неспроможність до літературної творчості, яка розвинулася з роками, і чекати Володимира Ясне Сонечко. А керівники обтяжених територіальними питаннями союзних республік, які остаточно відчули себе незалежними державами, стали розв’язувати проблему збереження спірних районів.
Дуже хотілося б гадати, що кримську проблему владнали шляхом укладання сімейної унії. Ми з вами, либонь, знаємо, що це не так. Але дуже красиво і для державної історії підійде. Найясніший шлюб куди пристойніший від непомітної роботи спецслужб та золотушного президента Ю.Мєшкова, який замкнувся в кабінеті для менш успішного лікування, зате для більш успішного виконання державних обов’язків. Казахстанський керівник був куди дотепніший. Він так просто й мужньо запропонував Росії створити Євразійський союз. Московська інтелігенція, яка ще не забула солодкого запаху халяви під час успішного співробітництва з ідеологічним відділом допотопних часів, просто-таки завелася від цієї ініціативи, і Нурсултан Хреститель надовго, якщо не назавжди, став її шанованим кумиром. Президент Казахстану точно знав, що ніякого Євразійського союзу не буде, зате тепер на будь-яку претензію про обмеження прав російськомовного населення Казахстану поборникам цих самих прав указували на багаторазово схвалені й апробовані ідеї Нурсултана Абішевича, на які не хочуть реагувати керівники інших суверенних держав… Нурсултан Хреститель був щирий і з нами, журналістами. Він чесно розповідав про позицію колег, від нього ми довідувалися, що пречудесний «бацька»-Лукашенко — ніякий не інтегратор насправді, оскільки божевільно ревнує до інтеграційних ініціатив Абішевича. Про те, як мовчить президент-панотець Єльцин, який бодай за посадою мав би виконувати роль збирача земель...
Коротше кажучи, Нурсултан Абішевич усіх дуже налякав. Літній правдист, якого, за дивною угодою між допотопним і післяпотопним президентами, послали розвалювати Службу зовнішньої розвідки, навіть написав спеціальну доповідь, де чорним по білому було написано, що будь-яка інтеграційна ініціатива, яка не виходить з Москви, небезпечна для державних інтересів Росії. Доповідь так сподобалася, що потенційний збирач земель послав правдиста на відповідальну ділянку ліквідації російської зовнішньої політики.
А Євразійського союзу так і не вийшло…
ВОЛОДИМИР ЯСНЕ СОНЕЧКО
Ситуація докорінно змінилася, коли в ролі потенційного збирача земель став виступати якийсь невисокий літній чоловік, який за сумісництвом грає ролі наступника батюшки, перспективного молодого політика та жвавого відновлювача честі і слави допотопного періоду. Ясне Сонечко зігріло кавказькі гори, злетіло вгору у винищувачі, встигло зігріти своїм теплом флот, піхоту і, певною мірою, телебачення. У цьому була передвиборна масштабність, але не було масштабності політичної. Важко було знайти політичну масштабність і в об’єднаній країні з «бацькой». Тобто перед виборами такий варіант розглядався серед інших, але іміджмейкери резонно вирішили, що маленька війна краще великої любові. І не схибили.
Рятівна ідея прийшла не раптово. У тричі перейменованому з допотопних часів місті-герої Астані (не плутати з Брюсселем) виникло ЄЕС — Євразійське економічне співтовариство. Ви запитуєте мене, які економіки об’єднуються в такому блискучому союзі? Я вам відповім. По-перше, таджицька економіка. По-друге, киргизька економіка. По-третє, білоруська економіка. Така ринкова-ринкова. По- четверте, економіка Казахстану: існування двох дочок породжує, між іншим, реальну ринкову конкуренцію. І, нарешті, економіка вільної Росії. Оце вже кого варто пожаліти в цьому пасьянсі. Загалом, коли ми хочемо, щоб у нас більше ніколи не було сусідів на сході, — ми повинні негайно вступити в ЄЕС. Під вагою успіхів нашої економіки воно негайно розвалиться… Ви запитаєте мене, навіщо його створили? І я відповім вам ще раз: для більшої слави. Позаяк нарешті існує щось обіцяюче — моїми молитвами, а також молитвами сміливого Емомалі Рахмонова й мудрого Лександри Ригоровича згуртувати навколо Володимира Ясна Сонечка щось навіть більш привабливе — і вже точно менш дражливе — ніж Європейський союз з його копилоносними Шираками, незговірливими лордами Джаддами й іншими кредиторами, котрі не відчувають величі євразійського завдання… А що митний союз ніколи не функціонував — і обіцяє передати цю свою функцію Євразійському Економічному Союзу — то це, ясна річ, дрібниці…
ПОСЛАННЯ ДО ТАЛІБІВ
Створивши таку вражаючу міжнародну організацію, Ясне Сонечко подався в місто-герой Михайло Васильович Фрунзе, що в післяпотопні часи йменується просто Бішкек. Тут разом з товаришами Володимир Володимирович звернувся з посланням, майже очевидно адресованим рухові нечестивих екстремістів, простіше кажучи — «Талібан». Попереджені: у разі чого їхню активність буде обмежено обмеженим інтернаціональним контингентом. Ви запитаєте мене, які армії об’єднаються в цьому контингенті? Я не буду перераховувати ці армії, я просто нагадаю, що коли вони були армією єдиної та непереможної, то мали серйозні проблеми з тими самими польовими бомбардирами, котрі тепер відступають під натиском самовпевненого «Талібана». І потім пішли з Афганістану з усіма хоругвами… За тих допотопних часів Володимир Володимирович досліджував реакцію на події преси НДР (нині — ФРН). Отож, тоді газета «Нойєс Дойчланд» ну просто нічого про це не писала. Вона все написала згодом, коли Володимир Ясне Сонечко вже поїхав допомагати керувати Ленінградським університетом… Але потім її досліджували вже цілком інші люди…
Ви запитаєте мене, чи злякалися таліби? Бо коли ні, то в авторів послання буде куди більше проблем, ніж у нас, його непоказних коментаторів. З іншого боку, якщо таліби схаменуться і вступлять, приміром, у Євразійське економічне співтовариство — нам точно варто до нього приєднатися. Оскільки прибутків від наркотиків вистачить на всіх. А ми станемо євразійської Голландією, відкриємо невеличкі установи в підвалах, будемо жити-поживати, не цікавлячись західними сусідами та їхнім дурнуватим Європейським союзом, який вимагає щоденної роботи, а не щотижневої балаканини. Для молодого та просунутого читача: це буде круто. Це буде «Матриця»! Наша, євразійська… Не хочете? Ну, ми й не підписали. Нікуди не ввійшли — ні в ЄЕС, ні в обмежений контингент…
Поаплодуємо учасникам об’єднуючого пробігу й підемо собі — можливо, навіть і працювати…