Мрії збуваються і не збуваються... Деяким мріям грузинського президента Михайла Саакашвілі, схоже, збутися не судилося. Наприклад, побудувати найближчим часом фантастичне місто майбутнього - Лазіку. Або піти через рік з посади президента переможцем, під оплески вдячних співгромадян...
Однак політичне майбутнє нинішнього президента Грузії за всієї значущості його постаті в історії кавказької республіки сьогодні все ж таки не основне питання. Головних питань, як на мене, два: перемогою чи поразкою демократії в Грузії стануть результати проведених там у понеділок парламентських виборів, і чи здатна реалізувати сподівання грузинів коаліція-переможець «Грузинська мрія»?
Грузія знову здивувала. Таких результатів виборів і подальших подій не очікував ніхто, включаючи самих грузинів. На момент верстки цього номера було підраховано 99,5% бюлетенів, і опозиційна коаліція «Грузинська мрія» набирала 54,92% голосів, а партія влади «Єдиний національний рух» (ЄНР) - 40,35%.
Ні, звісно, перемоги опозиції не виключали. Але не з таким приголомшливим відривом. І, звичайно, мало хто передбачав настільки спокійну і гідну поваги реакцію влади. Тим більше що на цих виборах ставки були особливо високими, а боротьба за 150 парламентських місць (77 «партійних» і 73 мажоритарних) - надзвичайно жорсткою. Адже, відповідно до внесених до конституції змін, після намічених на жовтень наступного року президентських виборів Грузія мала стати парламентською республікою, в якій основною фігурою буде вже не президент, а прем’єр. А його і уряд, у свою чергу, контролюватиме парламент, який отримує потужні важелі впливу на політичне та економічне життя країни. І, за деякою інформацією, М.Саакашвілі бачив себе в майбутньому не в прем’єрському кріслі (російський варіант йому огидний), а в спікерському...
Напередодні дня голосування в Грузії було дуже тривожно. Напруження в суспільстві зашкалювало. Опозиція та її прибічники, переконані, що «авторитарний Саакашвілі» ні за що не допустить перемоги опонентів, лякали електорат можливими силовими діями влади. Влада, котра називала лідера опозиції мільярдера Бідзіну Іванішвілі «агентом Кремля», не виключала його звернення до «старшого брата» з проханням допомогти «відновити конституційний лад» і введення російських військ, контингент яких у Південній Осетії перед виборами було посилено.
Однак день голосування пройшов відносно спокійно. І коли всі екзит-поли показали перевагу опозиції у змаганні за партійними списками, теж нічого не сталося - влада зберігала спокій, втім, іще сподіваючись надолужити кількість місць у законодавчому органі завдяки своїм мажоритарникам. Але ще задовго до оголошення офіційних результатів Центральною виборчою комісією у вівторок удень президент Саакашвілі з’явився на телеекранах.
У спеціальному зверненні до грузинського народу визнав перемогу на парламентських виборах коаліції «Грузинська мрія» і як лідер правлячої партії «Єдиний національний рух» заявив про її перехід в опозицію після дев’яти років при владі: «Для мене були фундаментально неприйнятними погляди коаліції «Грузинська мрія», між нами глибока різниця. Ми вважаємо, що їхні погляди вкрай хибні. Але демократія працює так, що рішення ухвалює більшість грузинського народу. І ми поважаємо цей вибір».
М.Саакашвілі пообіцяв, що він як президент країни в рамках конституції сприятиме початку роботи парламенту, обранню його голови та формуванню нового уряду новою парламентською більшістю. Отже, міф про «узурпатора влади» Саакашвілі та його наміри будь-що цю владу зберегти розвіявся першого ж дня після виборів.
Вперше в історії незалежної Грузії влада від однієї політичної сили переходить до іншої мирним конституційним демократичним шляхом. І це - одне з найголовніших досягнень дев’яти років роботи реформаторської команди президента Саакашвілі. Міжнародна спільнота не забарилася визнати парламентські вибори в Грузії демократичними, вільними і такими, що відповідають міжнародним стандартам. З їх достойним проведенням країну привітали Євросоюз і НАТО. А Сполучені Штати не тільки відзначили «черговий важливий крок на шляху до демократичного розвитку Грузії», а й наголосили, що «грузинські громадяни подали регіону і всьому світу приклад, провівши змагальну кампанію вільно реалізуючи свої демократичні права й підтверджуючи прагнення до мирної передачі влади». Єдина міжнародна місія спостерігачів, до якої входять представники ОБСЄ, Парламентської асамблеї Ради Європи, Європарламенту і Парламентської асамблеї НАТО, також визнала відповідність грузинських виборів міжнародним стандартам. Однак окреслила й низку проблем, пов’язаних із виборчим процесом. Зокрема, на думку спостерігачів, хоча вибори були змагальними і громадяни активно брали в них участь і могли вільно здійснити своє волевиявлення, «в Грузії мало місце не змагання політичних програм і платформ, а боротьба із задіянням адміністративних ресурсів з одного боку і коштів приватних осіб - з іншого».
Грузинська передвиборна кампанія була дуже жорсткою, грубою і брудною.
У другій проміжній доповіді наглядової місії Бюро демократії та прав людини ОБСЄ відзначалася її «конфронтаційність» і «значна поляризація». Зверталася увага на підозри лідерів ЄНР щодо походження активів Б.Іванішвілі та його політичних цілей, а також на скарги опозиції та представників неурядових організацій щодо «атмосфери непомітного тиску та залякування у зв’язку з опозиційними поглядами». Тільки «Громадський мовник» Грузії, на думку місії, висвітлював діяльність основних суперників у рівній пропорції і переважно в нейтральному або позитивному тоні. Провладні канали щосили нахвалювали «націоналів» і критикували опозицію, телекомпанії ж, які належать Іванішвілі, звісно, поводилися прямо протилежно. Хоча в цілому грузинський виборець мав можливість отримати різну інформацію про всіх учасників перегонів. І про колосальні кошти, кинуті мільярдером-опозиціонером на «підкуп виборців», і про його сумнівні капітали, і про плани повернути Грузію на російську орбіту, і про зв’язки зі злодіями в законі. Виборців також регулярно інформували про використання владою адмінресурсу, залякування держслужбовців і соціально залежних громадян, про утиски опозиції, штрафи та санкції, застосовувані до компаній і медіа, які належать Іванішвілі, та до нього особисто. Але все це були квіточки.
«Тюремний скандал», який вибухнув менше ніж за два тижні до виборів, шокував світ і розпалив атмосферу в країні до небезпечної межі. Історія страшна, аморальна й досі дуже темна.
18 вересня МВС Грузії повідомило про випадки жорстокого поводження із в’язнями в Глданській тюрмі №8. За даними слідства, група працівників тюрми «нелюдськи поводилася із в’язнями і знімала це на відео». Один із записів МВС виклало на своєму сайті, повідомивши, що це лише дещиця, інші ж матеріали неприпустимі для громадського перегляду.
Увечері того ж дня телеканали Б.Іванішвілі «Маестро» і «Дев’ятий канал», не обтяжуючи себе журналістською та й загальнолюдською етикою, пустили в ефір моторошні кадри знущань і сексуального насильства над в’язнями. Грузинське суспільство вибухнуло гнівом і масовими протестами, а по іміджу та рейтингу команди Саакашвілі було завдано прогнозовано потужного удару, надзвичайно болючого, оскільки реформа правоохоронної сфери була особливою гордістю президента і його політичної сили. Зі смаком розкручуючи скандал, опозиція вимагала жертвоприношень від влади - аж до відставки всього уряду та президента, стверджуючи: те, що сталося в Глданській тюрмі, - повсюдна практика в грузинській пенітенціарній системі, про яку високопосадовці країни не могли не знати і, більше того, заохочували її.
Представники влади та ЗМІ, які є її симпатиками, давали інші пояснення цього інциденту (хоча в пароксизмі гніву суспільство їх уже не сприймало): все це добре підготовлена провокація (деякі кадри було відзнято за півтора року до нинішніх подій!), злив компромату опозиція готувалася здійснити всього за кілька днів до виборів. Причому частина записів, стверджують у команді Саакашвілі, - постановочна, зроблена за великі гроші підкупленими опозицією працівниками тюрми. Щойно МВС стало відомо про факти насильства в тюрмі, воно першим, дотримуючись принципу прозорості влади, повідомило громадянам країни про кричущі порушення. Після чого президент і уряд негайно вжили жорстких заходів, звільнивши голову пенітенціарної системи та міністра внутрішніх справ, заарештувавши ряд працівників міністерства з виконання покарань, включаючи директора тюрми і замінивши службовців тюрем і колоній на працівників патрульної поліції.
Важко давати оцінку подібним історіям, не знаючи всієї правди. Але ось що написав на шпальтах французької Le Monde голова Європейської народної партії екс-прем’єр Бельгії Вільфред Мартенс: «Я поділяю обурення і засуджую подібні злочинні дії. На жаль, жодне цивілізоване суспільство, жодна демократія не можуть гарантовано уникнути ексцесів, особливо в тюрмах. У цьому зв’язку мені хотілося б особливо відзначити політичну зрілість, яку продемонстрували президент Саакашвілі і його уряд: вони в найкоротші строки ухвалили необхідні політичні рішення (два міністри, причому не з останніх, були змушені подати у відставку), почали розслідування обставин справи і заклали основи масштабної реформи тюремної системи».
Однак, попри всі вжиті заходи, рейтингу правлячої команди, яка включала трьох найпопулярніших політиків країни, команди, яка ще на початку літа помітно випереджала опозицію згідно з опитуваннями громадської думки, вже було не врятувати. Але «тюремний скандал» не єдина причина поразки на виборах політичної сили Саакашвілі. Експерти, спостерігачі, симпатики та противники команди президента Грузії все ще сперечаються про те, що ж саме спричинило її програш, попри очевидні успіхи в реформуванні країни.
Бідність і безробіття - одні з головних претензій громадян до влади. Попри високі місця в різних міжнародних рейтингах, цьогорічні 8% економічного зростання, велика частина населення країни живе в бідності. Соціальні реформи, розпочаті кілька місяців тому, ще не встигли дати плоди, а обіцянки Бідзіни Іванішвілі, людини, чиє ім’я фігурує серед найбагатших людей у списку Forbes і чиї статки перевищують річний бюджет Грузії, здавалися дуже привабливими. Як зауважив під час телемосту Тбілісі-Київ (організованого Інститутом світової політики) відомий грузинський оглядач Гела Васадзе, Іванішвілі переміг з парадигмою «безплатного сиру», з ідеєю, що держава повинна не тільки піклуватися про своїх громадян, а й забезпечувати їх. Утриманські настрої і раніше були сильними в грузинському суспільстві. А гучний піар реформ, орієнтований здебільшого на зовнішнього споживача, зіграв з реформаторами злий жарт. «Якщо на кожному розі кричать, як у нас добре, то чому ж особисто мені так погано?» - подібні думки народжувалися в занадто багатьох грузинських головах. Занадто багатьох дратували грандіозні проекти Саакашвілі, коли «простим» людям доводилося зводити кінці з кінцями. Більшість виборців живуть сьогоднішнім днем і не схильні довго чекати «світлого майбутнього», обіцяного після завершення основних реформ. Дев’ять років, визнав виборець, - достатній строк. І спробуйте переконати його у протилежному, особливо, коли раптом знаходиться хтось, хто обіцяє це «світле майбутнє» вже завтра. А до того хорошого, що було зроблено в країні командою реформаторів (наприклад, відсутності корупції та вуличної злочинності, до швидкого й якісного державного сервісу), люди звикли дуже скоро і вже давно почали сприймати як належне. Як зауважив хтось із російських колег, у грузинів розігрався апетит, їм хочеться більшого.
До армії невдоволених Саакашвілі слід додати і значне число звільнених із держслужби чиновників і поліцейських, позбавлених колишніх привілеїв представників «елітної» інтелігенції, а також членів їхніх сімей. Але й серед, скажімо так, прямо не постраждалих від дій правлячої команди верств населення - молоді, інтелігенції, представників неурядових організацій - невдоволення та роздратування з приводу дій президента неухильно зростало. Жорстке ставлення до політичних опонентів, утиски компаній і медіа опозиційного Іванішвілі, обмеження, запроваджені перед виборами для журналістів щодо фото- і відеозйомки на виборчих дільницях, наполеглива «роз’яснювальна робота» з населенням - список претензій можна продовжувати довго. І, крім усього іншого, Саакашвілі просто було багато. Дуже багато і дуже довго. Дев’ять років він не сходив з екранів телевізорів, фонтануючи ідеями, часто зрозумілими далеко не всім. Дев’ять років його політична сила мала конституційну більшість у парламенті і забезпечувала законодавчий супровід його ідей. Грузія втомилася від Саакашвілі. І захотіла змін. Хоча її вибір може здатися багатьом ірраціональним.
Про Бідзіну Іванішвілі, у всіх сенсах «темну конячку», дуже мало знають не тільки за кордоном, а й у самій Грузії. Мільярдер, який народився в маленькому грузинському селі, заробив свої капітали в Росії в непевні 90-ті, як і інші російські олігархи й у той самий спосіб. 2002-го переїхав до Франції, отримав її громадянство. Після революції троянд повернувся на батьківщину, де залишався непублічною фігурою аж до осені минулого року, коли раптом вирішив «піти в політику». Займався меценатством і доброчинністю. Стверджує, що всі ці роки, не афішуючи, фінансово підтримував реформи Саакашвілі. В Росії після від’їзду, крім широких знайомств і зв’язків зберіг значні активи, включаючи акції «Газпрому» і «Лукойлу», але повідомив, що перед походом у політику всі їх розпродав і у великий бізнес повертатися не збирається.
Під час передвиборної кампанії представники грузинської влади звинувачували Іванішвілі не тільки у проросійському ухилі, а й у зв’язках зі «злодіями в законі», які після приходу до влади Саакашвілі сховалися в Росії та деяких країнах Європи і з нетерпінням очікували його відставки або повалення. За кілька днів до виборів головний прокурор Грузії М.Зоделава повідомив на брифінгу, що національна жандармерія Франції передала МВС Грузії документи, котрі свідчать, що між представниками грузинської опозиції та представниками міжнародної організованої злочинності, «злодіями в законі» було досягнуто домовленості, метою якої є дестабілізація в Грузії. Ці закиди можна було б розцінювати як частину «чорного піару», що його використовували обидва основні суперники на виборах, якби не один епізод, який потонув у хвилях компромату і не вплинув на вибір більшої частини грузинського електорату. Наступного дня після виступу грузинського прокурора французька сторона висловила подив і жаль з приводу оприлюднення секретних матеріалів, якими обмінюються відповідні відомства двох країн у конфіденційному режимі. Що, напевно, можна вважати непрямим підтвердженням існування документів, які доводять сумнівні зв’язки грузинської опозиції.
Мотиви й цілі походу Бідзіни Іванішвілі в політику туманні й донині. У жовтні минулого року він раптом оголосив про своє бажання брати участь у майбутніх парламентських виборах і закликав під свої знамена доти слабку й розрізнену опозицію. Тільки в лютому було оголошено про створення коаліції «Грузинська мрія», а власну партію Іванішвілі створив лише у квітні. Потоком полилися не тільки обіцянки електорату молочних річок з киселевими берегами, а й неабиякі кошти для переконливої демонстрації «соціальної спрямованості» політики новоявленого лідера опозиції. Він пообіцяв виборцям побудувати в Грузії «небачену демократію», але при цьому не завдав собі клопоту ознайомити їх навіть зі своєю податковою декларацією. Втім, електорат особливої допитливості й не виявляв...
За неймовірні гроші було найнято піар-компанії для створення позитивного іміджу Іванішвілі в США та Європі. А на батьківщині його позбавили громадянства через наявність трьох паспортів - грузинського, російського та французького (в Грузії допускається лише подвійне громадянство). Втім, потім, (увага!) щоб уникнути звинувачень у недемократичності та зловмисному виключенні лідера опозиції з передвиборних перегонів, влада внесла до грузинської конституції спеціальні поправки, які дозволяють відтепер вести політичну діяльність, обирати і бути обраними в цій країні громадянам ЄС, які народилися в Грузії і проживали на її території останні п’ять років.
Однак Іванішвілі гордо не скористався «милістю» влади. Його імені не було у виборчих списках, і він не брав участі в голосуванні. Але він переміг на цих виборах. Без досвіду в політиці, без виразної політичної платформи та програми (не кажучи вже про стратегію) розвитку Грузії, але з великими грошима, привабливими популістськими обіцянками, накопиченою втомою суспільства від Саакашвілі і палким бажанням змін у душах більшості грузинів, які проголосували в результаті не за Іванішвілі, а проти Саакашвілі.
Що буде з Грузією далі? Цього не знає ніхто. Куди поведе її Іванішвілі, який претендує на прем’єрську посаду? Залишається тільки здогадуватися.
«Уповільнення процесу входження Грузії в НАТО і ЄС може обернутися катастрофою, - написав на шпальтах The Wall Street Journal берлінський представник Фонду захисту демократій Джеймс Керчик. - Ліберальні реформи та демократичні стандарти, необхідні для інтеграції із Заходом, справляють позитивний вплив на країни, розташовані на європейській периферії. Якщо Грузія і далі йтиме західним шляхом, вона може уподібнитися Польщі та Чехії - колишнім радянським сателітам, які нині є міцними демократіями. Якщо вона піде російським шляхом, їй більшою мірою загрожує доля України та Білорусі, серед яких перша - це злодійський і квазіавторитарний режим, а друга - жорстока диктатура»...
У своїх перших кількох коментарях та інтерв’ю каналу Euronews і російській версії журналу Forbes Іванішвілі повідомив, що прагнення до членства Грузії в ЄС і НАТО залишається на порядку денному, а перший візит він збирається здійснити до США. З Путіним і Медведєвим досі не знайомий, але незабаром сподівається заповнити цю прогалину. З Росією має намір відновлювати відносини, налагоджуючи насамперед культурні та торговельні зв’язки і повертаючи російський ринок для грузинських виробників, «не готових поки що експортувати в ЄС і США». Як збирається поєднувати прагнення в НАТО і відновлення територіальної цілісності Грузії з дружбою з Росією? Чіткої відповіді не дав, зазначивши лише, що це «важко, але можливо» й що потрібно «використовувати досвід Балтійських країн і ЄС».
А що ж президент Саакашвілі? Першого ж поствиборного дня він дав зрозуміти, що, хоча й має повне конституційне право висунути кандидатуру нового прем’єра і запропонувати склад уряду на свій розсуд, поважаючи волю виборців, готовий прийняти запропонований Іванішвілі список нового кабінету і подати його парламенту на затвердження.
Однак потенційний прем’єр, чи то ще не охолонувши від передвиборних баталій, чи то через політичну недосвідченість, не розібравшись у ситуації, заявив, що краще б Саакашвілі, котрий припустився дуже багатьох помилок, написав заяву і пішов з посади, призначивши дострокові президентські вибори. Тоді «буде обрано за новою конституцією прем’єра, і все прийде в норму».
Однак розпашілому неофіту вустами голови радбезу Г.Бокерії та спікера парламенту Бакрадзе дуже чітко роз’яснили особливості «поточного моменту»: ще рік президент залишається головною постаттю в країні з усією повнотою влади, і в нього в рамках конституційних повноважень, а також у Нацруху як нової парламентської опозиції, є всі механізми для створення політичної кризи та призначення позачергових парламентських виборів. Президент, наприклад, може тричі подати в парламент неприйнятну для більшості кандидатуру прем’єра, потім призначити тимчасовий уряд і через півроку провести нові вибори. (Щоправда, часовий відрізок для цього в нього вельми короткий - вибори не можуть призначатися пізніше як за півроку до закінчення президентського строку.) «Але подібний сценарій не є замовленням від суспільства, - каже заступник секретаря грузинського радбезу Бату Кутелія. - Усі політичні сили повинні поважати вибір народу та конституцію країни і не допустити політичної кризи. Існують механізми співпраці, і ми сподіваємося, що наші опоненти з усією відповідальністю поставляться до своїх нових обов’язків».
А якщо співпраці не вийде? Чи є в нового парламенту можливість оголосити президентові Саакашвілі імпічмент? За словами депутата від Нацруху Давида Дарчіашвілі, у парламентської більшості «мрійників» голосів для цього недостатньо, планки «конституційної» вони не досягли. За приблизними прикидками «націоналів», вони візьмуть 65 місць, а їхні опоненти - 85 (але цікаво, чи знайомі грузини з українською технологією «тушок»?). Окрім того, міркують переможені, але досвідчені політики з ЄНР, їхні різношерсті суперники з шести партій, яких на виборах об’єднали лише фінансовий ресурс Іванішвілі та нелюбов до Саакашвілі, в парламенті розпадуться на кілька фракцій з дуже різними векторами інтересів. Натомість «націонали» усвідомлюють необхідність стати «зразковою опозицією» для того, щоб не допустити повернення Грузії до дореволюційних порядків, щоб зберегти результати дев’яти років реформ і, головне, зберегти демократію. Адже, як із гіркотою зауважив на телемості Тбілісі-Київ популярний телеведучий і член неурядової організації «За європейську Грузію» Михайло Тавхелідзе, «в результаті демократичних процедур у Грузії перемогла абсолютно недемократична сила». Кому як не нам, українцям, знати, до чого це може призвести. (І, чесно кажучи, я здригнулася, дізнавшись, що наш Віктор Ющенко, який похерив усі надії Помаранчевої революції, зібрався летіти до Тбілісі з «миротворчою» місією - ділитися досвідом і щось радити грузинським переможцям і переможеним. Хочеться вигукнути: «Тільки не це!»)
Так, існує небезпека, що в Грузії буде, як в Україні, але «українізація» наразі не неминуча, вважають учорашні грузинські реформатори. «Ми побудували інститути, які дали можливість провести такі демократичні вибори і які не повинні дозволити згорнути демократію, - запевнив київську студію Б.Кутелія і, помовчавши, додав: Хоча ця небезпека є завжди»...
З дня виборів у Грузії, цілком можливо, знову історичних, минуло тільки п’ять днів. Болісно долаючи нові труднощі, грузинська демократія продовжує працювати. Обидві команди - переможців, які ще тільки повинні будуть продемонструвати свої таланти або бездарність в управлінні державою, і переможених, які блискуче довели свою політичну спроможність і продемонстрували реформаторську мужність, - сформували переговірні групи і заявляють про готовність до процесу цивілізованої передачі влади. Дуже хочеться, щоб у Грузії в черговий раз вийшло...