14 листопада в Ніцці Євросоюз формально відновив діалог із Росією щодо великої політичної угоди про партнерство й співробітництво, який було перервано через її втручання в конфлікт на території Грузії. У своєму праведному прагненні не розмовляти з Москвою, яка знехтувала принципи суверенітету й територіальної цілісності, Європа протрималася два місяці. Першого вересня ЄС поставив умову Кремлю: політичний діалог відновиться тільки після того, як російські війська на Кавказі повернуться на позиції, які займали до 7 серпня.
Москва досі не виконала цього розпорядження точно — російські війська залишаються в Ахалгорі й верхній частині Кодорської ущелини. Проте міністри закордонних справ ЄС переважною більшістю вирішили, що це не перешкода для діалогу.
Незгодних Литву і Польщу (остання згодом зняла своє заперечення), які наполягали на тому, щоб ЄС дотримувався твердої лінії, проігнорували. На думку керівництва Єврокомісії й Євросоюзу, тільки в діалозі з Москвою можна домогтися від неї більшого заради спільних для Європи інтересів. Не розмовляючи з нею зовсім, це зробити неможливо.
Наступний, другий, раунд переговорів із Росією вже заплановано на 25 листопада, й очевидно він стане новим стартом діалогу, розпочатого влітку.
Ситуація відтоді докорінно змінилася. Європу більшою мірою тепер цікавить питання економічного характеру. Грузія могла б стати козирем для тиску на Росію, але не в цьому випадку. Президент Франції, нині головуючий у Євросоюзі — автор умиротворення на Кавказі, — навряд чи хотів, аби в рамках саміту звучали слова, що його план у чомусь не спрацював.
Загалом економічну спрямованість діалогу Росії та ЄС можна також пояснити й тим, що Дмитро Медведєв і Ніколя Саркозі відразу після саміту вирушили до Вашингтона для участі в саміті «Великої двадцятки» — лідерів найбільш розвинених та великих країн, що розвиваються. Мета зустрічі — знайти спільне вирішення проблем глобальної економіки.
Економічна криза змусила і Брюссель і Москву поглянути одне на одного інакше. «Ми взаємозалежні», — говорили напередодні саміту європейці росіянам. 70% експорту російського газу йде в Європу. ЄС, своєю чергою, задовольняє російським паливом свої потреби на 40%, хоча з жовтня скоротив закупівлі російського газу на 8,3%. Європа — найбільший інвестор російської економіки. Звідси Росія отримує приблизно 80% прямих вливань, які через кризу скорочуються, що загрожує колапсом російській економіці. Росія для Європи — один з основних торговельних партнерів (щорічний приріст обсягів становить 20%) — і величезний ринок збуту товарів, і водночас постачальник сировини. Так, наскільки відомо, європейці просять росіян не підвищувати експортні мита на деревину, оскільки через зростання цін на цю сировину на межі банкрутства опинилися деревообробні комбінати Швеції й Фінляндії. Є й інші приклади, що пояснюють, чому ЄС підтримує якнайшвидший вступ Росії до СОТ і пропонує під час майбутнього діалогу обговорити також можливість економічної угоди про зону вільної торгівлі й узгоджену енергетичну політику. Росія поки що на останню ідею дивиться прохолодно, не бажаючи допускати іноземців на найбільш «ліквідний» із своїх ринків — енергетичний. Та й тут можливі певні поступки. Так, глава правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер якраз до початку саміту в Ніцці повідомив, що з першого кварталу 2009 року компанія знижуватиме ціну палива для європейських споживачів.
А заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко висловив думку про потребу синхронізувати, а потім і об’єднати енергосистеми Росії й ЄС для забезпечення спільної енергобезпеки. Саме цей дипломат уніс певну ясність у кілька інших питань, щодо яких його шеф Сергій Лавров висловлювався неконкретно. Зокрема глава російського зовнішньополітичного відомства заявив про готовність запровадити безвізовий режим з ЄС «хоч завтра». Проте, за словами О.Грушка, Росія цього не робитиме в односторонньому порядку за прикладом України. У російському МЗС сподіваються, що Європа не використовуватиме це питання для політичного тиску, а візьме до уваги саме інтереси громадян Росії й ЄС і встановить чіткі терміни, коли безвізовий режим може стати реальністю.
Олександр Грушко перед самітом спробував зняти ще одну гостру тему у відносинах із ЄС, сповістивши, що оголошені президентом Медведєвим плани розмістити в Калінінградській області ракетні комплекси «Іскандер», здатні завдати удару по Польщі, здійснюватимуться лише в міру того, як США просунуться у створенні третього позиційного району протиракетної оборони в Європі (у Польщі й Чехії). ЄС раніше засудив плани Москви, проте не почув прохання Лаврова визначитися у своєму ставленні до американських намірів. Брюссель, як і раніше, підкреслює, що не втручається в домовленості Варшави, Праги й Вашингтона, які не лежать у площині загальноєвропейської політики безпеки. Москва ж пропонує реанімувати свою стару концепцію про спільну з Європою антиракетну парасольку. Тепер у вустах Медведєва вона звучить, як «нова євроатлантична архітектура безпеки». Її оновлену редакцію — ідею «створити спільну протиракетну оборону зі спільним допуском до ухвалення рішень щодо її використання» — на цьому тижні, виступаючи в Берліні, озвучив постійний представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін. Останній висловився за побудову Росією, країнами НАТО й нейтральними державами «такої єдиної системи безпеки, за якої армія і флот наших країн можуть бути зосереджені лише виключно по периметру загального простору. А всередині цього простору має бути демілітаризована зона». При цьому «кожен учасник великої Європи може задовольняти свої потреби в безпеці як у колективі, так і індивідуально, а також за рахунок якихось тимчасових коаліцій. Ми впевнені, що Схід і Захід у Європі мають відмовитися від воєнного й тим більше ядерного планування одне проти одного» — підсумував російський дипломат. Європа думає, хоча пропозицію про договір європейської безпеки адресовано не тільки ЄС. Проте, як зазначала днями більшість європейських видань і спостерігачів, ступінь довіри до Росії загалом (через Грузію й не тільки) різко знизилася. Жонглювання ракетами біля європейських кордонів дасть мало шансів на те, що миролюбні ініціативи з Москви сприймуть всерйоз. Європейці вважають: дії Росії щодо визнання Абхазії і Південної Осетії, а також фактична реанімація Кремлем практики створення «зон впливу», небезпечні новими конфліктами в довгостроковій перспективі. Так, міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер не виключає, що, з огляду на таку логіку, Крим може стати місцем конфлікту. Він не вірить, що Медведєв або Путін виношують такі плани, але не сумнівається, що у випадку з Південною Осетією кілька тисяч російських солдатів були цілком готові для вторгнення в сусідню державу під приводом захисту своїх громадян. «Розміщення 7600 російських солдатів в Абхазії й Південній Осетії не було частиною плану про припинення вогню», — сказав французький дипломат, тим самим підтвердивши стару позицію ЄС, що поки Москва намагається зберегти статус-кво в Грузії й диктуватиме свої умови з позиції сили, діалог про політичне партнерство, який розпочався, не буде швидким і простим. Та Росію це не лякає.